ДНІПРОВСЬКА ЄПАРХІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ _ http://cerkva.dp.ua Офіційний сайт Wed, 20 Feb 2019 16:41:15 +0000 ru-RU hourly 1 У Дніпрі вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні (ВІДЕО) http://cerkva.dp.ua/u-dnipri-vshanuvali-pam-yat-geroyiv-nebesnoyi-sotni-video/ http://cerkva.dp.ua/u-dnipri-vshanuvali-pam-yat-geroyiv-nebesnoyi-sotni-video/#comments Wed, 20 Feb 2019 16:41:15 +0000 http://cerkva.dp.ua/?p=50665 View Article]]> Саме у цей день. 20 лютого, вшановують пам’ять загиблих під час протестів, які проходили в листопаді 2013 року — лютому 2014. 20 лютого на вулиці Інститутській відбулися масові розстріли людей. У період з 18 по 21 лютого було вбито 108 протестувальників. Розслідування злочинів проти протестуючих все ще триває.
Тож рівно п’ять років тому в протистояннях з 18 по 21 лютого загинули більше ста осіб, яких сьогодні всі українці знають, як Героїв Небесної Сотні. А першим віддав своє життя в тих кривавих подіях, син вірменського народу і наш земляк, дніпровець Сергій Нігоян.
Жителі Дніпра і області, рідні загиблих, волонтери, представники обласної та міської влади зібралися на Алеї пам’яті, щоб покласти квіти і вшанувати пам’ять загиблих тоді громадян. З благословення керуючого Дніпровською єпархією Преосвященнійшого Владики Симеона, чисельна делегація єпархії на чолі з канцлером — протоієреєм Віталієм Лопушанським. Взяв участь у заході і настоятель вірменського храма Григора Лусаворича протоієрей Тер Амазасп. Разом представники духовенства провели панахиду, а потім усі присутні поклали квіти.
Присутній на заході голова обласної ради Гліб Пригунов зазначив:«Саме в цей день історія нашої країни змінилася. Але цей переломний момент дався ціною сотень життів і здоров’я тисяч людей. Сьогодні ми повинні зробити все можливе, щоб третій Майдан ніколи не повторився, щоб напруга в суспільстві ніколи не досягло такого рівня, що може привести до такого трагічного розвитку подій. Герої Небесної Сотні віддали життя за краще майбутнє нашої країни. Наша мета всім разом продемонструвати, що їх жертовність була марною».
Після урочистостей діти культурно-духовного центру Дніпровської єпархії «Українське подвір’ я» та студенти Дніпровського Педагогічного коледжу вшанували пам’ять тих, хто загинув під час Революції Гідності. Вони розвісили ангелів, яких зробили власноруч, щоб нагадати містянам про страшні події 18-20 лютого 2014 року.

Дмитро Вікторович Тімохін,

керівник прес-центру єпархії

]]>
http://cerkva.dp.ua/u-dnipri-vshanuvali-pam-yat-geroyiv-nebesnoyi-sotni-video/feed/ 0
В ТЕРНОПОЛІ ПРОВЕЛИ В ОСТАННЮ ДОРОГУ ПРОТОІЄРЕЯ АНАТОЛІЯ ЗІНКЕВИЧА http://cerkva.dp.ua/v-ternopoli-proveli-v-ostannyu-dorogu-protoiyereya-anatoliya-zinkevicha/ http://cerkva.dp.ua/v-ternopoli-proveli-v-ostannyu-dorogu-protoiyereya-anatoliya-zinkevicha/#comments Mon, 18 Feb 2019 14:39:28 +0000 http://cerkva.dp.ua/?p=50644 View Article]]> 16 лютого 2019 року, наш Архіпастир взяв участь у заупокійній Літургії та Чині похорону спочилого батька, настоятеля Свято-Троїцького духовного центру м. Тернополя новопреставленого протоієрея Анатолія Зінкевича. Попрощатися зі спочилим настоятелем і віддати останню шану прибули Архієреї та духовенство інших єпархій, парафіяни храму та велика кількість людей кому був він небайдужий.

Підтримати нашого Владику прибула численна делегація з Дніпра — меценат єпархії, президент МБФ «Солідарність» Олександр Володимирович Петровський, благодійник Еміль Карленович Арутюнян з друзями, голова Дніпропетровської обласної ради Гліб Олександрович Пригунов з дружиною, друг єпархії, настоятель столичного храму Різдва Христового протоієрей Микола Салабай, а також численне духовенство та миряни на чолі з канцлером єпархії протоієреєм Віталієм Лопушанським.

Поховали протоієрея Анатолія біля храму який будував і служив в ньому впродовж багатьох років.

джерело

]]> http://cerkva.dp.ua/v-ternopoli-proveli-v-ostannyu-dorogu-protoiyereya-anatoliya-zinkevicha/feed/ 0 10 відповідей про автокефалію Православної Церкви України (ВІДЕО) http://cerkva.dp.ua/10-vidpovidej-pro-avtokefaliyu-pravoslavnoyi-tserkvi-ukrayini/ http://cerkva.dp.ua/10-vidpovidej-pro-avtokefaliyu-pravoslavnoyi-tserkvi-ukrayini/#comments Mon, 18 Feb 2019 14:02:58 +0000 http://cerkva.dp.ua/?p=50641 View Article]]> 15 грудня 2018 року в Києві відбувся Об’єднавчий собор, а 6 січня 2019 року наша Церква отримала Томос про автокефалію. Віднині в Україні існує фактично дві канонічні православні Церкви: 1) Православна Церква України і 2) Українська Православна Церква в єдності з Московським Патріархатом. Для багатьох вірян ця реальність є непростою для усвідомлення і часто супроводжується численними міфами. Більш того, в полеміці лунають спотворені факти. Мета цієї розмови – аргументовано відповісти на десять найпоширеніших питань, що хвилюють православну спільноту України.

Це відео зроблене з благословення митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра і за підтримки Голови Парафіяльної ради нашого собору Ігоря Лисова. Підготовка тексту – протодиякон Іван Гичун. Ведучі – клірики Спасо-Преображенського собору. Нижче пропонуємо також текстову версію.

Кажуть, не варто приєднуватись до ПЦУ, бо це буде зрада нашій православній вірі.

Неправда. Ніякої зради в цьому немає, бо ПЦУ є Церквою православною, тобто такою, що твердо дотримується православного віровчення, закріпленого в Символі віри, інших постановах Вселенських і Помісних соборів, правил св. апостолів, св. отців і постанов всеправославного Святого і Великого Собору на Криті 2016 року.

Кажуть, що УПЦ Московського Патріархату вже має Томос, має всі необхідні права і визнається у всьому православному світі.

Неправда. Документ, про який йдеться, є грамотою московського патріарха Олексія II 1990 р., якою УПЦ надано права широкої автономії і самоврядності. Такого канонічного утворення як «Церква з правами широкої автономії» в православному канонічному праві взагалі не існує. Свого часу було вигадано таку перехідну форму, котрою хотіли заспокоїти тих людей, які бажали автокефалії. Це утворення не є ані автокефальною Церквою, ані навіть автономною. З точки зору помісних автокефальних Церков, УПЦ Московського Патріархату є сукупністю єпархій РПЦ на території держави Україна.

Кажуть, що положення Томосу ПЦУ говорять не про незалежність, а, навпаки, про залежність від Константинопольського Патріархату.

Неправда. Часто автокефалію Церкви у нас порівнюють з незалежністю державною. Це хибний погляд, притаманний російській церковній ментальності. Бо насправді автокефалія не означає абсолютної незалежності. Наприклад, візьмемо питання отримання святого мира. Єрусалимська Церква – це давній Патріархат, і тим не менше, вона отримує святе миро від Константинополя, що ніяк не применшує її автокефалії. Грецький світ розрізняє також древні Церкви, які отримали свою автокефалію в період Вселенських соборів, і нові автокефалії, надані пізніше. Давні Церкви з погляду грецької церковної ментальності мають повну автокефалію. Це Константинополь, Александрія, Антіохія, Єрусалим і Кіпр. Всі інші, тобто Церкви Російська, Болгарська, Сербська, Румунська тощо, мають автокефалію умовну, оскільки їхній статус не є підтверджений Вселенським собором. Тому, з точки зору грецької еклезіології, ці церкви не мають права надавати своїм частинам автокефалію. Оскільки ми говоримо про автокефалію не як про повну незалежність, а як про певну форму взаємозв’язків між церквами, то логічно постає питання першості в Православній Церкві. Це питання в нас мало розроблене. Багатьох воно навіть лякає, бо починають говорити про папістські тенденції Вселенського Патріарха. Але водночас всі розуміють: має існувати єдиний координаційний центр серед Церков. Хтось має бути першим. Першість Константинополя логічно витікає з того устрою, який мають грецькі Церкви. Дійсно, всі є самоочолювальні, але має бути та інстанція, що допоможе вирішити такі проблеми, які самі Церкви не можуть вирішити всередині себе.

Кажуть, що Константинопольський Патріарх не мав права в односторонньому порядку без згоди всіх інших автокефальних Церков вирішувати «українське питання». Такий крок є грубим порушення канонів.
Неправда. Тільки Вселенський Патріарх і має таке право. Про це свідчать і історія, і канони. Взагалі в Православній Церкві досі не існує канонів щодо процедури надання автокефалії. Воно мало би обговорюватися на Всеправославному соборі на Криті, але не було внесено навіть до порядку денного. Отже, Патріарх Варфоломій діяв у відповідності до своїх повноважень, зафіксованих 9 і 17 правилами IV Вселенського собору. До речі, таке його апеляційне право визнавалось завжди, в тому числі і Російською Церквою. І тоді, коли вона була у розколі (55 пр. Стоглавого собору 1551 р.) і аж до ХХ ст., коли вона апелювала до Вселенського Патріарха щодо самопроголошення Грузинською Церквою автокефалії.

Кажуть, що Патріарх Варфоломій не мав права втручатись у внутрішні справи РПЦ, оскільки Україна є її канонічною територією.

Напівправда! Отже, неправда. Так, не мав права, але до певного моменту. Не дивлячись на те, що акт 1686 року про право поставлення Митрополита Київського було грубо порушено, що зафіксовано в Томосі про автокефалію Польської Церкви 1924 р., його ніколи офіційно не скасовували аж до 11 жовтня 2018 р. Ця дата є переломною, бо таким чином постановою Священного Синоду Вселенського Патріархату було відновлено древню Київську Митрополію цієї Церкви, щоб на її базі утворити автокефальну ПЦУ. Константинопіль завжди був Церквою-матір’ю для Київської Церкви, однак дотримувався церковних правил й власних синодальних рішень утримувався від будь-яких кроків з своєї сторони з надією, що церковна Москва зможе сама подолати українське церковне розділення. Однак, цього не сталось. Аналізуючи сучасний стан українського суспільства, українського Православ’я і отримавши чітку позицію державної влади, Патріарх, попри весь потужний спротив церковної і державної Москви, наважився на такий необхідний і надважливий крок.

Кажуть, що державна влада не мала права втручатись у церковні справи, а тому ПЦУ – це чисто політичний проект, це «Церква Порошенка».

Неправда. Позиція держави завжди була важливою при проголошенні новітніх автокефалій. Більше того, інколи автокефалію проголошувала не Церква, а держава. Так було в Греції 1833 року. І тільки 1850 року цю автокефалію було визнано. Взагалі всі автокефалії в історії не надавались, а виборювались Церквою за активного сприяння держави. І завжди це супроводжувалось періодом невизнання з боку Константинополя. Вийнятком стала українська автокефалія в тому плані, що її автокефалія надана добровільно Конставнинопольською Церквою і у відповідності до всіх необхідних умов для існування автокефальної Церкви. Це рішення було прийнято як відповідь на прохання парламенту і президента України, а також єпископату УПЦ КП, УАПЦ і 10 єпископів УПЦ МП. В односторонньому порядку державна влада цього питання вирішити не могла. Українська Церква не мала б своєї автокефалії, якби цього не бажала переважна більшість православного населення України.

Кажуть, що ПЦУ жодна з автокефальних Церков, окрім Константинопольської, не визнають і ніколи не визнають.

Напівправда. Отже, неправда. Справді, ПЦУ на даний момент (місяць після вручення Томосу) визнається тільки Вселенським Патріархатом. Інші Церкви продовжують вивчати українське питання. Кожна з них у свій час винесе соборне рішення, і тільки воно матиме значення, а не персональні заяви певних ієрархів, на яких зараз багато спекулюють і бажають їхню позицію представити як одностайну позицію всієї Церкви. І оскільки таких соборних рішень наразі ще немає, то цілком логічним є той факт, що на інтронізаціії предстоятеля ПЦУ не було представників від інших Церков. Фактом залишається й те, що жодна з Церков, окрім РПЦ, не засудила соборно Об’єднавчий собор у Києві. Жодна з них, окрім РПЦ, не перервала євхаристичного спілкування з Вселенським Патріархатом. Маємо сподівання, що найблищим часом, можливо, впродовж цього року ПЦУ матиме офіційне визнання більшості автокефальних Церков. І ми розуміємо, чому на певному початковому етапі деякі Церкви можуть підтримати РПЦ в цьому питанні, а не Константинополь. Аж надто великий вплив має РПЦ на ці Церкви при потужній підтримці російської влади, яка не хоче позбуватись свого останнього форпоста впливу на українське суспільство.

Кажуть, що ПЦУ — це легалізований розкол.

Неправда. ПЦУ створена шляхом надання автокефалії відновленій Київській Митрополії, до складу якої увійшли всі ті, хто цього бажав. 11 жовтня духовенство й вірні УПЦ КП і УАПЦ прийняті за ікономією, тобто по милості. Вони увійшли до складу Константинопольського Патріархату. 15 грудня 2018 р. відбувся Об’єднавчий собор за участю духовенства й вірних колишніх (які на той момент саморозпустились) УАПЦ і УПЦ КП, а також частини духовенства (в тому числі 2 митрополитів) й вірних УПЦ МП. Церква самоорганізувалась, затвердивши свій Статут та обравши свого очільника. А 6 січня 2019 р., отримавши Томос про автокефалію, вона постала вже у новому статусі як рівноправна Церква-сестра у сім’ї автокефальних православних Церков. Отже, Томос вручався не розкольникам, а канонічним вірним Константинопольського Патріархату.

Кажуть, що таїнства в ПЦУ є недійсними.

Неправда. ПЦУ знаходиться у сопричасті з Константинопольським Патріархатом, з яким знаходяться у євхаристичному спілкуванні всі автокефальні Церкви, окрім РПЦ, яка, попри всі свої заяви і рішення, все одно визнає дійсність таїнств в Константинопольському Патріархаті. Яскравим доказом цьому є дозвіл вірним РПЦ причащатись у Свято-Пантелеймонівському монастирі на Афоні, який знаходиться у юрисдикції Константинопольського Патріархату. А щодо дійсності хіротоній (висвячень) в колишніх УПЦ КП і УАПЦ, то реальність така. До Синодального рішення Константинопольського Патріархату від 11.10.2018 жодна автокефальна церква не визнавала дійсності їх єпископських і священницьких хіротоній. Від 11 жовтня їх визнано дієвими по ікономії, тобто по милостивій поблажливості. Так само діяла і РПЦ у своїй історії. Наприклад, при приєднанні до себе розкольницької РПЦЗ в 2007 р., котра не визнавала навіть хрещень, здійснених у РПЦ. Багато було між цими церквами взаємних образ та анафем, проте, коли настав момент приєднання, то всіх прийняли в сущому сані й без вимог покаятись, і всі таїнства були визнані дійсними.

Кажуть, що в ПЦУ заборонено проводити богослужіння церковнослов’янською мовою.

Неправда. Свого часу і очільник колишньої УПЦ КП патріарх Філарет, і сьогоднішній предстоятель Православної Церкви України Блаженніший митрополит Епіфаній неодноразово зазначали, що рішення, якою мовою має вестися богослужіння, приймає сама парафія. Якщо люди бажають українською – будь ласка, якщо церковнослов’янською чи румунською – немає заперечень. За потреби можна і комбінувати. Вибір за громадою храму.

джерело

]]>
http://cerkva.dp.ua/10-vidpovidej-pro-avtokefaliyu-pravoslavnoyi-tserkvi-ukrayini/feed/ 0
Блаженнійший Митрополит Епіфаній висловив співчуття з приводу смерті протоієрея Анатолія Зінкевича http://cerkva.dp.ua/blazhennijshij-mitropolit-epifanij-visloviv-spivchuttya-z-privodu-smerti-protoiyereya-anatoliya-zinkevicha/ http://cerkva.dp.ua/blazhennijshij-mitropolit-epifanij-visloviv-spivchuttya-z-privodu-smerti-protoiyereya-anatoliya-zinkevicha/#comments Thu, 14 Feb 2019 18:54:40 +0000 http://cerkva.dp.ua/?p=50638 View Article]]> Із надзвичайним сумом дізнався про раптову смерть настоятеля Свято-Троїцького собору міста Тернополя протоієрея Анатолія Зінкевича, який назавжди залишиться в наших серцях як символ боротьби за українську церковну автокефалію.

Пам’ятаємо його любов до храму, патріотизм, відданість справі служіння на ниві Христовій, турботу про розвиток і утвердження духовності в українському суспільстві. Внесок отця Анатолія в розбудову Української Православної Церкви важко переоцінити – він завжди був готовий стати на її захист і оборону.

Завдяки цим якостям отець Анатолій став для нас прикладом самовідданої праці на благо Церкви і народу.

Нехай всемилостивий Господь прийме Свого служителя в оселі праведників, де всі святі спочивають! Вічна йому пам’ять!

джерело

]]>
http://cerkva.dp.ua/blazhennijshij-mitropolit-epifanij-visloviv-spivchuttya-z-privodu-smerti-protoiyereya-anatoliya-zinkevicha/feed/ 0
ЗВЕРШЕНО МОЛИТВУ ЗА НОВОПРЕСТАВЛЕНИМ О. АНАТОЛІЄМ http://cerkva.dp.ua/zversheno-molitvu-za-novoprestavlenim-o-anatoliyem/ http://cerkva.dp.ua/zversheno-molitvu-za-novoprestavlenim-o-anatoliyem/#comments Thu, 14 Feb 2019 18:36:12 +0000 http://cerkva.dp.ua/?p=50617 14 лютого 2019 р., після Всенічного бдіння у Свято-Троїцькому духовному центрі звершено Заупокійну літію за новопреставленим о. Анатолієм, тіло якого привезли у храм.

Серед чисельного духовенства молився і наш Архіпастир.

ВІЧНАЯ ПАМ’ЯТЬ ОТЦЮ АНАТОЛІЮ ЗІНКЕВИЧУ !!!

ПОХОРОН ВІДБУДЕТЬСЯ 16 лютого 0 11:00.

]]> http://cerkva.dp.ua/zversheno-molitvu-za-novoprestavlenim-o-anatoliyem/feed/ 0 ВИСЛОВЛЮЄМО СПІВЧУТТЯ НАШОМУ АРХІПАСТИРЮ З ПРИВОДУ ВТРАТИ БАТЬКА — ДУХІВНИКА ТИСЯЧ ВІРЯН http://cerkva.dp.ua/vislovlyuyemo-spivchuttya-nashomu-arhipastiryu-z-privodu-vtrati-batka-duhivnika-tisyach-viryan/ http://cerkva.dp.ua/vislovlyuyemo-spivchuttya-nashomu-arhipastiryu-z-privodu-vtrati-batka-duhivnika-tisyach-viryan/#comments Wed, 13 Feb 2019 19:05:27 +0000 http://cerkva.dp.ua/?p=50569 View Article]]> ВАШЕ ПРЕОСВЯЩЕНСТВО !!!

Із великим сумом сприйняли ми звістку про те, що 13 лютого 2019 року на 66-му році життя, після тривалої хвороби, упокоївся в Господі Ваш дорогий батько — протоієрей Анатолій Зінкевич. Прийміть від всієї ввіреної Вам пастви щирі співчуття та запевнення в молитвах у за новопреставленого.

Батько – це той чоловік, який своїм життям для своєї сім’ї, а зокрема для Вас, відкривав образ Небесного Отця. Як ми знаємо, о. Анатолій довгі роки трудився на Христовій ниві. Не одне покоління почерпнуло від нього знання, які сьогодні допомагають їм у духовному житті. Але найголовніше, чого вчив Він своїм прикладом – це бути людиною, яка несе добро в цей світ, преображаючи його. Ваш батько, навчаючи цього багаточисельну паству, сам був добрим прикладом для тисяч своїх духовних чад.

Отець Анатолій один з творців Помісної Православної Церкви України. Своїм прикладом ще в радянські часи, будучи секретарем Почаївської лаври, Він боровся за Незалежну Українську Церкву, і за це не один раз постраждав. Зі здобуттям Незалежності України Отець Анатолій був одним з перших хто підтримав автокефальний курс нашої церкви. Його стараннями відкрито сотні храмів по всій Україні, а також за кордоном, де є також чимало Його духовних чад. Він дочекався визнання нашої Православної Церкви України у яку вклав всі свої сили, виховавши чимало духовенства, зокрема і брата — митрополита Луцького і Волинського Михаїла, сина — нашого дорогого єпископа Дніпровського і Криворізького Симеона Православної Церкви України.

Сьогодні він предстоїть і складає звіт за прожиті роки перед найбільшим Учителем – Господом нашим Ісусом Христом. Саме в Нього ми просимо про упокоєння для новопреставленого, а для скорботної родини – про втіху. Нині, ми віримо, Ви здобули ще одного небесного заступника, який своїми молитвами до Господа випрошує для Вас потрібні милості.

Висловлюємо Вам, матушці Наталії, митрополиту Михаїлу та всій родині співчуття з приводу втрати Батька — протоієрея Анатолія Зінкевича.

ВІЧНАЯ ПАМ’ЯТЬ ОТЦЮ АНАТОЛІЮ ЗІНКЕВИЧУ !!!

ПОХОРОН ВІДБУДЕТЬСЯ 16 лютого в 11:00

]]> http://cerkva.dp.ua/vislovlyuyemo-spivchuttya-nashomu-arhipastiryu-z-privodu-vtrati-batka-duhivnika-tisyach-viryan/feed/ 0 Підписано угоду про співпрацю між ДДС та Дніпровською академією неперервної освіти http://cerkva.dp.ua/pidpisano-ugodu-pro-spivpratsyu-mizh-dds-ta-dniprovskoyu-akademiyeyu-neperervnoyi-osviti/ http://cerkva.dp.ua/pidpisano-ugodu-pro-spivpratsyu-mizh-dds-ta-dniprovskoyu-akademiyeyu-neperervnoyi-osviti/#comments Wed, 13 Feb 2019 14:03:01 +0000 http://cerkva.dp.ua/?p=50565 View Article]]> 12 лютого 2019 року, у день свята Собору вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого, з благословення керуючого Дніпровською єпархією Преосвященнійшого Владики Симеона (Зінкевича), відбулося підписання договору про співпрацю між Дніпровською духовною семінарією та Комунальним закладом вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради (КЗВО «ДАНО» ДОР).

Договір про спільну співпрацю підписали: ректор ДДС протоієрей Сергій Нарольський та ректор КЗВО «ДАНО» ДОР Сиченко Віктор Володимирович. На події також був присутній проректор із соціальної роботи духовного закладу священик Володимир Стефанішин.

Під час зустрічі були розглянуті перспективні напрямки співпраці між закладами.

Фото ТУТ

]]>
http://cerkva.dp.ua/pidpisano-ugodu-pro-spivpratsyu-mizh-dds-ta-dniprovskoyu-akademiyeyu-neperervnoyi-osviti/feed/ 0
Для чого ми освячуємо свічки на Стрітення Господнє? http://cerkva.dp.ua/dlya-chogo-mi-osvyachuyemo-svichki-na-stritennya-gospodnye/ http://cerkva.dp.ua/dlya-chogo-mi-osvyachuyemo-svichki-na-stritennya-gospodnye/#comments Wed, 13 Feb 2019 13:45:22 +0000 http://cerkva.dp.ua/?p=13001 View Article]]> Стрітення Господнє – велике свято Православної Церкви, яке щороку відзначається в один і той самий день – 15 лютого. Тоді християни урочисто згадують принесення на сороковий день після народження до Єрусалимського храму Немовлятка Ісуса, Його зустріч із святим та праведним старцем Симеоном й пророчицею Анною, а такою, пророцтво святого Симеона про майбутні страждання Діви Марії,якій «прошиє серце страшний меч болю» (Лк.2:35). Ця важлива євангельська подія лягла в основу одного з найбільших дванадцяти свят церковного року. Вперше свято Стрітення було встановлено Церквою в Єрусалимі після Ефеського собору 431 р.

Серед інших особливостей свята можна згадати його українську традицію – освячення води та свічок після Божественної літургії. Зазвичай, після освячення ці свічки використовують запалюючи під час домашньої або церковної молитви, зокрема під час звершення Таїнства шлюбу молодята тримають їх в руках.

Практика освячення свічок відносно нова, і на наших землях не була відома раніше XVІІ ст. Її заведення приписують Київському митрополиту святителю Петру (Могилі). Окремо слід сказати, що чин освячення свічок на Стрітення відрізняється від звичайного чину освячення свічок, котрий може звершуватись у будь який день року.

У своєму відомому «Требнику» для української Церкви 1646 року митрополит помістив кілька чинопослідуваннь, серед яких 37 раніше відомими не були. Святий Петро (Могила) на основі древнього «Римського ритуалу» – «Rituale Romanum» переробив деякі чини та освячення на православний лад, та благословив надалі використовувати у всій Українській Церкви. Серед тих чинів був і «Чин благословення та освячення свічок на Стрітення Господнє». Згодом ця традиція було частково запозичена і на Московію, але там не прижилася.

У молитві освячення священик просить Христа Спасителя «освятити свічі світлом благодаті, щоб як світло вогнем видимим запалене проганяє нічну пітьму, так щоб серця наші огнем невидимим, тобто світлістю Святого Духа просвіщені, оминули сліпоту всяких гріхів. Щоб змогли ми очищеним оком душі бачити те, що Богу вгодне і для нашого спасіння благо потрібне. І щоб сподобитися нам перемогти темні небезпеки цього світу і досягнути світла безперестанного…»

Чинопослідування Західної Церкві, котре лягло в основу чину освячення свічок, сягає традиції перших християн Римської Церкви в день свята Стрітення йти по місту з запаленими смолоскипами. Оскільки Римська імперія була язичницькою, а даний період року характеризувався значною кількістю свят, присвячених місцевим божкам та ідолам, Церква вирішила протиставити цьому особливу урочистість, яка припадала на день свята Стрітення – або по іншому – свята Очищення Діви Марії. Для того, щоб відрізнити християнську ходу від тогочасних язичницьких дійств, спочатку смолоскипи, а потім вже й свічки освячувались особливою молитвою. І хоча в Православній Церкві таких ходів сьогодні не влаштовують, і відповідно, жодної об’єктивної причини освячувати свічки в день саме цього свята немає, тим не менше, традиція заведена Петром Могилою на Стрітення – одна з найбільш улюблених традицій православних віруючих у низці зимових свят.

Існує погляд, що освячувати свічі немає потреби, оскільки свічка це пожертва, а вона освячується не молитвою, а самим жертвоприношенням. Тим не менше, Стрітенська свічка з давнини наділялась особливою силою. Вважалось, що вона має силу відганяти бісів, її запалювали в час особливих життєвих клопотів та негараздів, коли хтось хворів або був при смерті. В деяких регіонах лікували головний біль, знаменуючи запаленою свічкою навхрест голову хворого. Гуцули перед бурею та з наближенням градових хмар мали звичай ховати запалену свічку в піч так, щоб її дим вийшов з комина. Так вони були певні, що ні їм самим, ні їх господарству нічого не загрожує. Особливу силу такої свічки наділяли в захисті при блискавці та громі, від чого вона отримала назву «громниці». Такі уявлення про Стрітенську свічку донині широко зберігаються по цілій християнській Європі: від Італії до України. У Польщі свято Стрітення ще має назву свята Громничної Божої Матері. В цей день віруючі стоять на богослужіннях із запаленими свічками, і намагаються донести їх запаленими до самого дому, подібно тому, як ми робимо це на Страсний Тиждень, у Великий Четвер.

Як бачимо, Стрітенські свічки ще здавна використовувались як своєрідний магічний оберіг або амулет, і таке уявлення про них було широко розповсюджене. Однак, таке забобонне ставлення до свічок немає жодного підтвердження у церковному вченні. “Палаюча перед іконою свічка – це знак нашої віри і надії на благодатну допомогу Божу, що завжди щедро посилається всім, хто з вірою й молитвою звертається до Господа та Його святих. Запалена свічка – символ нашої гарячої та вдячної любові до Бога”. Як писав святитель Філарет (Дроздов): “світло свічки означає благоговіння до святої ікони, та надає зручність її бачити в темряві”. Безумовно, з цього можна зробити висновок, що немає більш благодатних чи менш благодатних свічок.

Якщо людина сподівається лише за допомогою певного релігійного ритуалу позбавитись від усіх своїх проблем та турбот, не прикладаючи для цього зусиль і не змінюючись внутрішньо – то вона грішить, і називаючи себе християнином живе за язичницькими віруваннями. Стрітенська свічка важлива не сама по собі, а лише, як християнський символ нашого серця, просвіченого Духом Святим.

джерело

]]>
http://cerkva.dp.ua/dlya-chogo-mi-osvyachuyemo-svichki-na-stritennya-gospodnye/feed/ 0
15 лютого Православна Церква святкує Стрітення Господнє http://cerkva.dp.ua/15-lyutogo-pravoslavna-tserkva-svyatkuye-stritennya-gospodnye/ http://cerkva.dp.ua/15-lyutogo-pravoslavna-tserkva-svyatkuye-stritennya-gospodnye/#comments Wed, 13 Feb 2019 13:30:41 +0000 http://cerkva.dp.ua/?p=25102 View Article]]> У свято Стрітення Господнього Церква згадує важливу подію земного життя Господа нашого Ісуса Христа. На 40-й день після народження Богомладенця принесли до Єрусалимського храму, який був центром релігійного життя боговибраного народу. За Моїсеєвим законом жінці, яка народила младенця чоловічої статі, напротязі 40 днів було заборонено входити до храму Божого. Після цього терміну мати приходила до храму з младенцем, щоб принести Господу подячну і очищувальну жертву. Пресвята Діва Марія не мала потреби в очищенні, бо без гріха народила Джерело чистоти і святості, але через глибоке смирення Вона підкорилася закону.

У храмі знаходився праведний старець Симеон, який багато років тому перекладав Старий завіт з єврейської мови на грецьку. І засумнівався в пророчих словах, що Христос народиться не від жони, а від Діви. За цей cумнів, – з’явився ангел і прорік йому одкровення, що він не помре, доки не побачить звершення пророцтва. За переказами, на момент зустрічі Симеону було близько 300 років. Коли Симеон побачив у храмі Марію з немовлям, він підійшов, взяв Ісуса на руки і дякував Господу за те, що здійснилося це чудо, і він може нарешті померти спокійно.

Коли Богоприїмець Симеон узяв Богомладенця на руки, і благословивши Бога, то прорік пророцтво про Спасителя світу : Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїлю (Лк. 2, 29-32). Слова, які вимовив Симеон при зустрічі, стали частиною богослужіння. Пресвятій Діві праведний Симеон сказав: ось Цей лежить на падіння і на вставання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, –  і Тобі Самій меч пройде душу, – щоб відкрилися помисли багатьох сердець (Лк. 2, 35).

У храмі була також 84-річна вдова Анна пророчиця, дочка Фануїлова, яка не відходила від храму, постом і молитвою служачи Богові день і ніч. І вона у той  час, підійшовши, славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав визволення в Єрусалимі (Лк. 2, 37-38).

До Різдва Христового усі праведні чоловіки і дружини жили вірою в Прийдешнього Месію Спасителя світу і чекали Його пришестя. Останні праведники Старого Завіту, який відходив, праведний Симеон і Анна пророчиця удостоїлися зустріти в храмі Того, Хто приніс  Новий Завіт, і в особі Якого вже зустрілися Божество і людство.

Слов’янське слово «стрітення» перекладається на сучасну мову як «зустріч» — зустріч людства в особі старця Симеона з Богом. А в переносному сенсі — зустрілися два Завіти, і Старий остаточно поступився місцем Новому…

«В лице Симеона весь Ветхий Завет, неискупленное человечество, с миром отходит в вечность, уступая место христианству…» — писав єпископ Феофан Затворник.

Історія встановлення свята: Свято Стрітення відоме на сході з IV століття, а на заході — з V століття при папі Геласії(494 р.).

У 528 році, за імператора Юстиніана(527-565), Антіохію спіткало лихо — землетрус, від якого загинуло багато народу. За цим нещастям послідувало інше. У 544 році з’явилася морова виразка, через яку щодня помирало по декілька тисяч чоловік. У ці дні всенародного лиха одному з благочестивих християн було відкрито, щоб святкування Стрітення Господнього звершувалося більш урочистіше.

Коли на Стрітення Господнє було здійснено Всенічне бдіння і хресний хід, лиха у Візантії припинилися. У вдячність Богу, Церква в 544 році встановила святкувати Стрітення Господнього урочистіше.

Це велике дванадесяте свято прикрасили своїми творами багато церковних піснетворців: в VII столітті — святитель Андрій, архиєпископ Критський, і в VIII столітті — святитель Косьма, єпископ Маюмський, преподобний Іоан Дамаскин, святитель Герман, Патріарх Константинопольський, в IX столітті — святитель Іосиф Студит, архиєпископ Солунський.

З подією Стрітення Господнього пов’язана ікона Пресвятої Богородиці, що іменується Пом’якшення злих сердець, або Симеонове проречення, яку необхідно відрізняти від ікони Семистрільна, ікона Симеонове проречення символізує виконання пророцтва праведного старця Симеона : Тобі Самій меч пройде душу (Лк. 2, 35).

джерело

]]> http://cerkva.dp.ua/15-lyutogo-pravoslavna-tserkva-svyatkuye-stritennya-gospodnye/feed/ 0 Владика Симеон відвідав храм св. пророка Іоана Хрестителя та звершив хіротонію http://cerkva.dp.ua/vladika-simeon-vidvidav-hram-sv-proroka-ioana-hrestitelya-ta-zvershiv-hirotoniyu/ http://cerkva.dp.ua/vladika-simeon-vidvidav-hram-sv-proroka-ioana-hrestitelya-ta-zvershiv-hirotoniyu/#comments Mon, 11 Feb 2019 16:22:25 +0000 http://cerkva.dp.ua/?p=50503 View Article]]> 10 лютого 2019 року, у неділю про Закхея, Преосвященнійший Владика Симеон, єпископ Дніпровський і Криворізький з архіпастирським візитом відвідав парафію святого пророка Іоана Хрестителя м. Дніпра (вул. Перемоги 113-б, біля 15-тої лікарні), де очолив Божественну Літургію свт. Іоанна Золотоустого.

Його Преосвященству співслужили: секретар єпархії митр. прот. Віталій Лопушанський, настоятель храму митр. прот. Василь Козак та запрошене духовенство.

Після Потрійної єктенії Архіпастир возніс молитви за мир в Українській державі.

Під час молитви Владика Симеон звершив дияконську хіротонію іподиякона Димитрія Янченка, студента ДДС.

Наприкінці богослужіння єпископ Симеон виголосив проповідь, подякував о. Василю за запрошення та постійні труди на ниві Христовій, а також привітав його сина — багаторічного іподиякона — Володимира Козака з днем народженням.

Після слів керуючого Дніпровською єпархією митр. прот. Василь Козак від себе особисто і від парафії подякував Преосвященнійшому Владиці Симеону за візит, молитви, вітання та підтримку.

Завершилося богослужіння уставним многоліттям та святковою трапезою.

]]>
http://cerkva.dp.ua/vladika-simeon-vidvidav-hram-sv-proroka-ioana-hrestitelya-ta-zvershiv-hirotoniyu/feed/ 0