10 лютого — прп. Єфрема Сиріна
Преподобний Єфрем Сирін, вчитель покаяння, народився на початку IV століття (рік його народження точно невідомий) у місті Нізібії (Месопотамії) в християнській родині бідних хліборобів. Батьки виховали сина в благочесті. Але, відрізняючись з дитинства запальним, дратівливим характером, він замолоду часто сварився, здійснював необдумані вчинки, навіть сумнівався в Промислі Божому, поки не отримав від Господа напоумлення, що направило його на шлях покаяння і спасіння. Одного разу його несправедливо звинуватили в крадіжці овець і посадили до в’язниці. У ній він почув у сні голос, що закликав його до покаяння і виправлення життя. Він був виправданий і звільнений.
У Єфремі прокинулося глибоке покаяння. Юнак пішов у навколишні гори і став відлюдником. Такий вид християнського подвижництва був введений в Нізібії учнем преподобного Антонія Великого єгипетським пустельником Євгенієм.
Серед пустельників особливо вирізнявся знаменитий аскет, проповідник християнства і викривач аріан єпископ Нізібійської Церкви святий Яків (пам’ять 13 січня). Преподобний Єфрем став одним з його учнів. Під благодатним керівництвом святителя преподобний Єфрем здобував християнську лагідність, смиренність, покірність Промислу Божому, що дає силу безмовно переносити різні спокуси. Святитель Яків знав високі чесноти свого учня і використовував їх на благо Церкви — доручав йому читати проповіді, навчати дітей в училищі, взяв його з собою на I Вселенський Собор в Нікеї (325 р.). Преподобний Єфрем 14 років був у послуху у святителя Якова до його кончини.
Після взяття Нізібії персами в 363 році преподобний Єфрем покинув пустелю і поселився в монастирі поблизу міста Єдеси. Тут він побачив багато великих подвижників, які проводили життя в молитвах і псалмоспіві. Печери були їхнім єдиним притулком, харчувалися вони одними рослинами. Особливо він зблизився з подвижником Юліаном (пам’ять 18 жовтня), який був з ним одного покаянного духу. Преподобний Єфрем поєднав з подвижницькими працями безперестанне вивчення Слова Божого, черпаючи в ньому для своєї душі розчулення й мудрість. Господь дав йому дар учительства, до нього почали приходити люди, які жадали почути його настанови, які особливо діяли на душі тому, що він починав їх з викриття себе. Преподобний і усно й письмово вчив усіх покаянню, вірі і благочестю, викривав аріанську єресь, яка хвилювала тоді християнське суспільство. Язичники, слухаючи проповіді преподобного, наверталися до християнства.
Чимало потрудився він і в тлумаченні Святого Письма — поясненні П’ятикнижжя Мойсея. Їм написано багато молитов і пісень, що збагатили церковне Богослужіння. Відомі молитви до Пресвятої Тройці, Сина Божого, Пресвятої Богородиці. Він написав для своєї Церкви пісні на дні дванадесятих Господніх свят (Різдво Христове, Хрещення), Воскресіння, похоронні співи. Його покаянна молитва «Господи і Владико життя мого …» читається під час Великого посту і закликає християн до духовного оновлення. Церква з давніх часів високо цінувала праці преподобного Єфрема: його твори читалися в деяких церквах на зібраннях вірних після Святого Письма. І зараз за Уставом Церкви деякі його повчання належить читати в дні посту. Між пророками святий Давид, переважно, псалмоспівець; між святими отцями Церкви преподобний Єфрем Сирін — переважно молитовник. Духовна досвідченість зробила його наставником ченців і помічником єдеських пастирів. Преподобний Єфрем писав сирійською, але його творіння дуже рано були перекладені на грецьку та вірменську мови, а з грецької — на латинську і слов’янську.
У численних творіннях преподобного зустрічаються цільні картини життя сирійських подвижників, головне місце в якій займала молитва і потім праця на загальну братню користь, послух. Погляди на сенс життя у всіх сирійських аскетів були однакові. Кінцевою метою своїх подвигів ченці вважали Богоспілкування і вселення Божественної благодаті в душу подвижника, справжнє життя було для них часом плачу, посту і праць.
«Якщо Син Божий в тобі, то і царство Його в тобі Ось царство Боже -. Усередині тебе, грішнику. Зайди в самого себе, шукай старанніше і без зусиль знайдеш його Поза тебе — .. Смерть, і двері до неї -. Гріх Зайди в себе, перебувай у серці своєму, бо там — Бог «. Невпинна духовна тверезість, розвиток блага в душі людини дає йому можливість сприйняти працю як блаженство, і самопримушення як святість. Винагорода розпочинається в земному житті людини, підготовляється ступенем її духовного вдосконалення. Хто на землі виростив собі крила, каже преподобний Єфрем, той там підноситься до горніх, хто тут очистить розум свій — той там побачить славу Божу; якою мірою кожен полюбить Бога — тією мірою насититься любов’ю Його. Людина, очиститься і здобуває благодать Духа Святого ще тут, на землі, передчуває Царство Небесне. Здобувати життя вічне, за вченням преподобного Єфрема, не означає перейти з однієї області буття в іншу, а значить знайти «небесне» духовний стан. Вічне життя не дарується людині одностороннім зволенням Божим, але, як зерно, поступово виростає в ньому через подвиг, праці і боріння.
Запорука обоження в нас — Хрещення Христове, головний двигун життя християнської — покаяння. Преподобний Єфрем Сирін був великий вчитель покаяння. Прощення гріхів у таїнстві Покаяння, за його вченням, це не зовнішнє виправдання, не забуття гріхів, а повне знищення їх. Сльози покаяння змивають і спалюють гріх. І ще — вони животворять, перетворюють гріховне єство, дають силу «ходити шляхом заповідей Господніх», зміцнюючись сподіванням на Бога. У вогняній купелі Покаяння, писав преподобний, «сам себе переплавляєш ти, грішнику, сам себе воскрешаєш з мертвих».
Преподобний Єфрем, за своїм смирення вважаючи себе нижче і гірше всіх, в кінці свого життя відправився до Єгипту, щоб побачити подвиги великих пустельників. Він був прийнятий там як бажаний гість і сам отримав велику втіху від спілкування з ними. На зворотньому шляху він відвідав в Кесарії Каппадокійської святителя Василія Великого (пам’ять 1 січня), який побажав присвятити його в пресвітера, але преподобний визнав себе негідним ієрейства і, за наполяганням святителя, прийняв лише сан диякона, в якому перебував до смерті. Згодом святитель Василій Великий запрошував преподобного Єфрема на кафедру єпископа, але святий представився юродивим, щоб відхилити від себе цю честь, через смирення вважаючи себе негідним її.
Після повернення в свою Єдеську пустелю преподобний Єфрем хотів кінець життя провести на самоті. Але Промисел Божий ще раз викликав його на служіння ближнім. Мешканці Єдеси страждали від лютував голод. Сильним словом преподобний спонукав багатих надавати допомогу незаможним. На приношення віруючих він побудував богадільню для жебраків і хворих. Потім преподобний віддалився в печеру під Єдесою, де і залишився до кінця свого життя.
Категорія: Життя святих, Загальноцерковні новини
