Шануйте СВОЇ свята і традиції

Завжди для того, щоб зрозуміти глибше суть речей потрібно дивитись в їх корінь. Виявляється статеві втіхи – це візитна картка трохи іншого свята, яке святкувалось з давніх-давен і не має ніякого відношення до св. Валентина і, тим більше християнства. Якщо вникнути в історію виникнення свята, то бачимо звичайнісіньке язичницьке гуляння, якому надали християнського блиску.
Найперше, слід з’ясувати ким був насправді св. Валентин, якого всує поминають продавці полюбовних атрибутів. Розповідають, що жив він у III ст. в місті Терні за правління імператора Клавдія II. За цим міфом священик Валентин таємно вінчав закоханих молодят. Але згодом Валентина було схоплено і відправлено до в’язниці. Молодого священика мали стратити, і легенда розповідає, що в останні дні свого життя Валентин закохався в дочку тюремщика та перед стратою написав їй листа з підписом „Твій Валентин”, ось чому сьогоднішні листівочки називаються «валентинками».
Правдивими в цій історії є лише час та місто народження св. Валентина. Отож, св. Валентин проживав в місті Терні, де й був страчений 14 лютого 270 р., а згодом зарахований до лику святих папою Геласієм у 494 р.. Про життя Св. Валентина майже нічого не відомо, але й вінчати він скоріш за все, що не міг, оскільки таїнство Вінчання сформувалося набагато пізніше.
Але окрім мученицької смерті св. Валентина у цей день відзначалось інше – язичницьке свято. У Римській імперії цього дня святкували Луперкалії „Lupercalia” (від лат. lupo – вовчиця). Святкові ігрища розпочинались біля підніжжя Палатинського пагорбу, де за легендою вовчиця викормила засновників Риму – Ромула і Рему. Тут звершувались жертвоприношення. Два оголених молодики вбивали козу, після чого з її шкіри нарізувались тоненькі паски, які називались – „фебруа” (звідти і назва зимового місяця february – лютий). Далі хлопці голяком бігали по місту і шмагали дівчат ремінцями із сирої козячої шкіри. Жінки ж підставляли оголені плечі та груди, вважаючи, що удари зроблять їх коханими та жаданими, а подалі подарують їм легкі роди та багате потомство. Свято Луперкалій закінчувалось тим, що під кінець дня дівчата писали свої імена на клаптиках паперу і вкидали їх в урну, хлопці ці записки витягували, і дівчина ім’я, якої він витягнув ставала його статевою партнеркою аж до на ступного свята. Така собі лотерея. Сучасна молодь лотереї з іменами не витягує, але від цього не стає більш уважною в пошуках своєї половинки. Таким чином, ми маємо свято вільних статевих стосунків і ця традиція активно підтримується й зараз.
Але є одне „але” і полягає воно в тому, що це свято не тільки не має ніякого відношення до християн, а навіть до української чи слов’янської культури вцілому. Воно тече в крові західного європейського суспільства і до нас потрапило через ті ж самі ЗМІ. Отже, в результаті ми маємо пропаганду різносторонніх і безрозсудних статевих взаємин. Також це свято не проходить безслідно і для гаманців. У США було зафіксовано, що минулого року швидкість продажу троянд сягала 24 тисячі одиниць в хвилину, непогане свято для збагачення.
Гаманці гаманцями, але душу потрібно берегти. Нічого поганого в цьому не має, якщо ви будете вітати своїх коханих в цей день, але на це не потрібно окремого свята, такі речі можна робити кожного дня. Отже, не потрібно перетворювати святкування дня св. Валентина в свято Луперкаклій з властивою йому розпустою та гедонізмом.
     За матеріалами http://hram.lviv.ua/

Категорія: Духовне читання