3 червня — Рівноап. царя Констянтина та матер його — цариці Олени
Святий імператор Костянтин (306 — 337), що отримав від Церкви іменування Рівноапостольний, а у всесвітній історії був як Великий, був сином цезаря Констанція Хлора (305 — 306), що правив країнами Галлією і Британією. Величезна Римська імперія була в той час розділена на Західну і Східну, на чолі яких знаходилися два самостійних імператора, що мали співправителів, одним з яких у Західній половині і був батько імператора Костянтина. Свята цариця Олена, мати імператора Костянтина, була християнкою. Майбутній правитель всієї Римської імперії — Костянтин — був вихований у повазі до християнської релігії. Батько його не переслідував християн у керованих ним країнах, у той час, як у всій решті Римської імперії християни піддавалися жорстоким гонінням з боку імператорів Діоклітіана (284 — 305), його співправителя Максиміана Галерія (305 — 311) — на Сході та імператора Максиміана Геркула (284 — 305) — на Заході. Після смерті Констанція Хлора син його Костянтин у 306 році був проголошений військами імператором Галлії та Британії. Першим ділом нового імператора було проголосити в підвладних йому країнах свободу сповідання християнської віри. Фанатик язичництва Максиміан Галерій на Сході і жорстокий тиран Максентій на Заході ненавиділи імператора Костянтина і чатував його позбавити влади і вбити, але Костянтин попередив їх і в ряді воїн, за допомоги Божої, розбив всіх своїх супротивників. Він благав Бога дати йому знака, яке надихнуло б його військо хоробро битися, і Господь явив йому: на небі світить знамення Хреста з написом «Цим перемагай». Ставши повновладним правителем Західної частини Римської імперії, Костянтин видав в 313 році Міланський едикт про віротерпимість, а в 323 році, коли він зацарював як єдиний імператор над усією Римською імперією, поширив дію Міланського едикту і на всю східну частину імперії. Після трьохсот років гонінь християни вперше отримали можливість відкрито сповідувати свою віру в Христа.
Відмовившись від язичництва, імператор не залишив столицею імперії стародавній Рим, колишній центром язичницького держави, а переніс свою столицю на схід, у місто Візантію, яка і була перейменована у Константинополь. Костянтин був глибоко переконаний, що тільки християнська релігія може об’єднати величезну різнорідну Римську імперію. Він усіляко підтримував Церкви, повертав із заслання сповідників-християн, будував церкви, піклувався про духівництво. Глибоко шануючи Хрест Господній, імператор бажав знайти і самий Животворящий Хрест, на якому був розіп’ятий Господь наш Ісус Христос. Для цієї мети він направив до Єрусалиму свою матір — святу царицю Олену, давши їй великі повноваження і матеріальні засоби. Разом з Єрусалимським Патріархом Макарієм свята Олена приступила до пошуків, і Промислом Божим Животворящий Хрест був чудесним чином знайдений в 326 році. Перебуваючи в Палестині, свята цариця багато зробила на користь Церкви. Вона наказала звільнити всі місця, пов’язані з земним життям Господа і Його Пречистої Матері, від всяких слідів язичництва, повеліла спорудити в цих пам’ятних місцях християнські церкви. Над печерою Гробу Господнього сам імператор Костянтин повелів спорудити чудовий храм на славу Воскресіння Христового. Свята Олена віддала Животворящий Хрест на зберігання Патріарху, частину ж Хреста взяла з собою для вручення імператору. Роздавши в Єрусалимі щедру милостиню і влаштувавши трапези для бідних, під час яких сама прислуговувала, свята цариця Олена повернулася до Константинополя, де незабаром померла в 327 році.
За свої великі заслуги перед Церквою і праці з отримання Животворящого Хреста цариця Олена іменується Рівноапостольної.
Мирне існування християнської Церкви було порушено виникненням всередині Церкви негараздів і розбратом від з’явлених єресей. Ще на початку діяльності імператора Костянтина на Заході виникла єресь донатістов і новаціан, які вимагали повторення хрещення які відпали під час гонінь християнами. Ця єресь, знехтувана двома помісними соборами, була остаточно засуджена Міланським Собором 316 року. Але особливо згубною для Церкви виявилося що виникла на Сході єресь Арія, який дерзнув відкинути Божественну суть Сина Божого і навчати про тварністьі Ісуса Христа. За велінням імператора, був скликаний в 325 році Перший Вселенський Собор в місті Нікеї. 318 єпископів зібралися на цей Собор, його учасниками були єпископи-сповідники в період гонінь і багато інших світильників Церкви, серед яких — святитель Миколай Мірлікійський. Імператор був присутній на засіданнях Собору. Єресь Арія була засуджена і складений Символ віри, у який був внесений термін «Єдиносущного Отця», назавжди закріпив у свідомості православних християн істину про божественність Ісуса Христа, який прийняв людську природу для спокутування всього людського роду.
Можна дивуватися глибокій церковній свідомості та почуттю святого Костянтина, виділити певні «Єдиносущний», почуте їм у дебатах Собору, і запропонував внести це визначення в Символ віри.
Після Нікейського Собору рівноапостольний Костянтин продовжував активну діяльність на користь Церкви. В кінці життя він прийняв святе хрещення, підготувавшись до нього всім своїм життям. Помер святий Костянтин в день П’ятидесятниці в 337 році і був похований в церкві святих Апостолів, в заздалегідь приготовленої ним гробниці.
Категорія: Життя святих, Загальноцерковні новини
