Спомин про минуле, або козацька педагогіка

Українське козацтво зародилося давно. Перші письмові згадки про козацтво датуються 80-90-ми роками ХV століття. Саме слово козак ввійшло у свідомість нашого народу в значенні «вільна людина», «народний месник», «борець за свободу і незалежність України». Козаки освоювали незаселені українські степи за Дніпровськими порогами. На ці простори не поширювалася влада ні польсько-литовських, ні татаро-турецьких загарбників. На цих землях, а згодом на всій території України, утворився новий стан вільних людей – запорозьке козацтво. Нижче Дніпровських порогів, де ріка ділиться та утворює острови, козаки ставили собі фортеці – «острожки». Далі на місці дрібних фортець побудували одну головну, яку назвали Запорозька Січ.
Запорозька Січ – це феномен світової цивілізації навіть з висоти сьогодення, не кажучи уже про часи її існування. Своїм суспільним укладом, структурою, військовою організацією, писаними і не писаними законами, побутом і звичаями Січ не мала аналогів. Січ була рятівницею і рідною домівкою для козака і гречкосія, і всіх, кому потрібний був її захист. Січ була зразком поєднання демократизму зі строгістю порядків і самодисципліни. Січ була колискою української державності, контролюючи значні території, утримуючи багатотисячну армію та адміністративний апарат. Січовики мали символіку: прапори, гімн, герб. Столицею Запорозької Січі була могутня фортеця, оточена частоколом, в заборолах якого виставлено гармати. На центральній площі стояли церква, скарбниця, військовий арсенал, майстерні. Навколо них – курені-казарми, в яких жили запорожці. Козаки вибирали свою старшину – гетьмана, кошового отамана, курінних отаманів вільним, демократичним голосуванням. Збройні сили складалися з таких родів військ: піхоти, кінноти, артилерії та морського флоту. На Запорозькій Січі існувала постійна школа лицарського та військового мистецтва, при січовій церкві діяла загальноосвітня школа. Командний склад низового війська, як правило, був високоосвічений: полковники, сотники, чимало рядових козаків закінчували Києво-Могилянську академію або інші вищі чи середні навчальні заклади.
На Запорожжі існувало суворе законодавство, що не допускало будь-яких аморальних вчинків. Нещадно викорінювалося злодійство, розбій, конокрадство. Не було місця в цьому товаристві зраді, боягузтву, підлості, шахрайству. Виникнення Січі пов’язане з іменем Дмитра Вишневецького (Байди) з містечка Вишневець. Д.Вишневецький належав до не спольщених українських магнатів, був канівським старостою. Своє свідоме життя присвятив боротьбі з Кримським ханством і турецькими загарбниками. Усю надію покладав на українське козацтво, з яким не раз громив татар і турків. У Молдавії Байда потрапив у полон, і турки замордували його. Народ у піснях і думах увіковічив відважного отамана. Протест українського народу проти національного, релігійного та соціального гніту вилився в особливе військове, державне, політичне, культурно-історичне та педагогічне явище – козацький рух. Запорізька вільна республіка започаткувала самобутні зразки благодійних установ та прояви соціальної опіки.
Українське козацтво виникло у XVI ст., як народність із своїм особливим характером, яка самостійно колонізувала широкі степові простори. У козацькому братстві всі були рівні. Навіть ватажок, наділений диктаторською владою, носив одежу, однакову з кожним іншим. Це добровільно вбоге товариство стало засновником Запорозької Січі, де переховувався козацький військовий припас, була лицарська школа козацької молоді. 
Козацький рух викликав до життя унікальне для всієї світової культури явище – козацьку педагогіку, основними завданнями якої стали: підготовка фізично-загартованих з міцним здоров’ям мужніх воїнів-захисників рідного народу, виховання у молоді українських національних рис характеру та світогляду, формування високих лицарських якостей, пошани до старших людей, прагнення бути милосердними. Головним учителем січової школи був монах — уставник, котрий крім своїх прямих обов’язків наставника виконував і другорядні: дбав про здоров’я хлопчиків, виводив їх при пошестях «на свіжу воду» в луки, сповідав і причащав хворих, ховав померлих і про всі випадки в школі детально доповідав кошовому отаману. Монастирська школа існувала при Самарсько-Миколаївському монастирі. Вона виникла разом з його першою церквою близько 1576 р. Тут також навчалися малі і дорослі хлопці та юнаки під керівництвом монахів. Навчальними предметами були грамота, молитви, закон божий й письмо. Дуже шкода, що виховний потенціал козацтва не завжди використовується належним чином через прохолодне ставлення заполітизованих «керманичів про московського світу», яким ще і досі зрозумілі категорії лакейства та грошових відносин.

У поселеннях запорожців типовим явищем була церква, з одного боку якої знаходився шпиталь, а з іншого – школа. Це була традиція, яка відображала спосіб і характер козацького життя. Спілкування з козаками-інвалідами, перестарілими виховувало у дітей доброту, милосердя, співчуття до чужого болю. У життя ж хворих і старих запорожців такі контакти вносили радість. 
Накопичення певних матеріальних статків у руках козацької старшини дозволило їй виконувати благодійницькі функції: будувати величаві церкви, монастирі, шкільні будинки. На Україні утворився особливий стиль, так зване Українське бароко. Релігійність запорозьких козаків була досить глибокою. Ця риса пояснювалась усім складом їхнього життя; бо ж ніщо так не розвиває в людині релігійних почуттів, як постійна війна і пов’язана з нею ледве не щоденна небезпека. Тому при всій патріархальній простоті, і при всій видимості розгульного життя запорозькі козаки завжди відзначалися щирою побожністю. Захист віри предків і православної церкви становив основу всього їхнього життя. На цьому ґрунті, забувши будь-які внутрішні чвари, вони ніколи не могли забути осквернення своїх святинь.
Сьогодення потребує відродження духовності українського люду, чому великою мірою сприяє Українська православна церква, проте, не всі розуміють, як важливо створити єдину помісну церкву.
Спонукувані релігійними почуттями, запорозькі козаки, як стверджує Д. Яворницький, двічі на рік у мирний час вирушали пішки на прощу, тобто вклонятися святим місцям у монастирях: Самарському, Мотронинському, Києво-Печерському, Межигірському, Лебединському, Мошенському. Перший раз козаки вирушали на прощу восени, у вересні або жовтні, а другого разу — перед постом на Масницю; в останньому випадку побожні паломники залишалися у святих обителях на весь піст аж до Пасхи і протягом цього часу постилися, сповідалися й причащалися.
Перша церква на території вольностей козацьких була заснована близько 1576 року між рікою Самарою та її рукавом Самарчиком і була названа на честь св. Миколая. Пізніше тут було споруджено ряд інших будівель, а у 1602 року започатковано Самарський Пустельно — Миколаївський монастир. Відтоді й починається історія церкви у межах вольностей Війська Запорозького низового. З цього часу запорозькі козаки, дбаючи про святість православної віри, влаштовують протягом усього свого історичного буття близько 60 церков, не враховуючи каплиць, скитів та молитовних ікон, і, відкрито виступають на боротьбу з ворогами за віру предків. Можна перераховувати ще ряд фактів з духовного життя козаків, однак всі вони будуть стверджувати одне і теж, а саме, що духовенство являлося світочем козацької держави, яке провадило запоріжців до християнської гуманності, оскільки козаки майже усі свої статки у випадку своєї смерті заповідали роздати убогим, або передати церкві.
Минула героїчна історія України створена нашими славними пращурами, на часі нові подвиги козацьких нащадків. Приєднуйтеся славні нащадки козацтва для відродження традицій на теренах Наддніпрянщини! З нами бог!

Слава Ісусу Христу і слава Україні! 

З благословіння Преосвященнішого СИМЕОНА,
єпископа Дніпропетровського і Криворізького
8 листопада в день пам’яті великомученика Димитрія Солунського 
при Дніпропетровській єпархії створено постійно діючу
Координаційну раду отаманів православного козацтва Дніпропетровської області

Контакти: 
098-787-07-67, 063-536-43-99 
kozachestvo@ukr.net
ієромонах Афанасій (Шрамко)

Категорія: Духовне читання