Печерне світло

Першим печерським ченцем був преподобний Антоній. Він міг би рятувати душу в тишині Афона, де прийняв постриг, або у містечку Любечі, звідки був родом, але, виконуючи заповіт афонського ігумена, приїхав на Русь і влаштувався в Києві, щоб «багато (від нього) стали чорноризцями». У 1052 році преподобний оселився в печері недалеко від Дніпра. Місце було тихе, але не особливо відокремлене — поруч село Берестове, найближче передмістя Києва. Антоній і не прагнув до повного усамітнення. Але не хотів він і зручностей столичного життя. У Києві вже були упорядковані і благоліпні монастирі, однак, обійшовши все, Антоній «не полюбив» їх. Маючи досвід суворого чернечого життя на Афоні, він не міг прийняти спокійну і безбідну обстановку київських обителей, що утримувалися на кошти князів або купців. «Багато монастирів князями, і боярами, і багачами постали, але не такі вони, як ті, які поставлені сльозами, постом, молитвою, бдінням», — напише згодом монах-літописець.
Про подвижника стала поширюватися чутка, так що і великий князь Ізяслав, приймаючи князювання, приходив до нього з дружиною на уклін, «просячи у нього благословення і молитви». «І почали приходити до нього брати, і почав приймати і постригати їх, і зібралося братії до нього числом 12 чоловік, викопали печеру велику, і церкву, і келії».
Одним з перших прийшов до Антонія Никон. Він був священиком і постригав в ченці тих, кого преподобний Антоній (до кінця своїх днів не прийняв сану) благословляв на чернечий шлях. Братія мала до Нікона особливу повагу, називаючи Великим. У старості Никон був обраний ігуменом. Його вважають одним з авторів першого українського літопису — Повісті временних літ. Пізніше її продовжив інший знаменитий чернець Печерського монастиря — Нестор Літописець.

Від Никона прийняв постриг преподобний Феодосій, який нарівні з Антонієм шануються засновником обителі. Він прийшов до Антонія ще зовсім молодим. Бажання до подвижницького життя у нього виникли рано, але традиції знатної сім’ї не дозволяли юнакові відректися від світу. Феодосій жив у Курську. Батько помер, коли синові було 13 років, і його вихованням займалася мати. Вона одягала сина в найкращий одяг і очікувала бачити поведінку, відповідну високому походженню. Але син протиставляв розкоші лахміття, допомагав «смердам», які працювали в полі. Потім став пекти проскури, викликаючи таким «низьким» заняттям глузування всього міста. Два рази намагався втекти з батьківського дому, але мати знаходила сина, суворо била і прикувала в кайдани — вона була різкої вдачі.
Нарешті юнакові вдалося досягти Києва, але в упорядкованих монастирях не хотіли приймати хлопця в бідному одязі без рубля за душею. Такі звичаї панували в обителях, які звикли жити на багаті пожертви, — без рясних приношень і в монастир було не потрапити. Тоді Феодосій прийшов до печери Антонія і тут прийняв постриг. Через кілька років мати зуміла знайти сина і під землею. Але тут вже не було її влади. Багаторазово приходила вона до монахів, вимагала, просила, але під кінець змирилася, залишилася в Києві і сама прийняла постриг в одному з жіночих монастирів.
Коли число насельників в печерах збільшилася, преподобний Антоній вважав за краще доручити управління монастирем Варлааму, одному зі своїх учнів, а сам оселився окремо, викопавши нову печеру на невеликій відстані від старої. Так з’явилися Ближні (Антонієві) печери. Назви «ближні» і «дальні» з’явилися пізніше: коли побудували кам’яну церкву і наземні келії, одні печери виявилися від них ближче, інші далі. Дальні печери, де залишилася більша частина братії, називаються ще Феодосієві в честь Феодосія, який став ігуменом після Варлаама.
При преподобного Феодосії монастир виріс і перетворився. Раніше — дюжина пустельників під керівництвом старця, тепер — зразковий столичний монастир з сотнею насельників, строгим і детально прописаним статутом. Введення нового монастирського статуту-Типікону (був запозичений статут Студійського константинопольського монастиря) становить особливу заслугу Феодосія. Порядок богослужінь, чернеча трапеза, розклад дня — все отримувало чітку регламентацію. Велике значення мало й те, що статутом вводився «гуртожиток», тобто ніхто не мав нічого свого, але все було спільним — навіть одяг видавалася з загального складу.

У справах монастиря преподобний Феодосій багато спілкувався з боярами і князями. Але ігумен не втрачав лагідності і не підносився — сам носив у обитель воду і дрова, доглядав за важкохворими, одягався в старий одяг. Відомий випадок, коли княжий візник, якому було доручено відвезти Феодосія до монастиря, навіть не зрозумів, що перед ним ігумен, і посадив преподобного на фурманське місце правити, а сам ліг спати на пасажирському. І тільки тоді усвідомив свій промах, коли побачив, що вельможі шанобливо вклоняються кучерові.

Втім, відносини з владою не завжди були безхмарними. Коли прийняв постриг боярський син Варлаам і наближений великого князя Єфрем, то князь Ізяслав погрожував розігнати братію і зрівняти монастир із землею. Кілька разів монастир опинявся на межі закриття під час княжих міжусобиць, неугодний владі Никон двічі віддалявся в Тьмутаракань (Тамань), і навіть Антонію доводилося виїжджати до Чернігова. Але послідовна позиція отців поступово все підвищувала авторитет і зміцнювала становище монастиря.

Києво-Печерський монастир став центром українського християнства. Саме звідси поширювалися по всій тогочасній Русі чернечі ідеали. За київським зразком створювалися Дальні і Ближні печери Псково-Печерського монастиря. Києво-Печерський патерик (збірка повчальних історій з життя ченців) був книгою, яку читали всі . В монастирській друкарні вручну набиралися книги найвищої якості — справжні витвори мистецтва. Вся російська церковна наука і богословську свідомість і донині будується на богослов’ї Києво-Могилянської академії, безпосередньо пов’язаної з Печерським монастирем. Паломництво до київських угодникі було майже обов’язковим справжньої благочестивої людини. Згадаймо хоча б, що преподобний Серафим Саровський, задумавшись про шлях до порятунку, першим ділом пішов до Києва — і тут отримав повчання і благословення на чернече життя.
Тож цінуймо своє первородство!

Категорія: Духовне читання