Розпочались підготовчі неділі до Великого посту
Неділя про митаря і фарисея (17 лютого). Задовго до початку самого Великого посту Церква повідомляє нас про нього і кличе вступити в підготовчий період. До кожної із важливих подій церковного річного кола, до великих свят, до посту Церква підготовляє нас – передсвятами чи підготовчими неділями; це характерна риса Православної літургійної традиції. Оскільки Церква знає, що важко віруючим перейти від одного духовного переживання до другого, тому задовго до початку справжнього подвигу Церква звертає нашу увагу на важливість посту і призиває задуматись над його значенням. Це приготування триває впродовж чотирьох неділь перед постом, і кожне з воскресних євангельських читань посвячене одній із основних сторін покаяння.
Неділя про митаря і фарисея є першою підготовчою неділею. В суботу на вечірні вперше відкривається Тріодь Постова, книга, яка містить стихири, тропарі, кондаки, канони богослужінь Великого посту. В цей день до звичайних воскресних стихир і канонів додаються стихири і канони неділі митаря і фарисея. Вони, головним чином, посвячені смиренню, яке є необхідним для справжнього, щирого покаяння. Характерною особливістю цієї неділі є притча, яку читаємо в Євангелії: “Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю. А митар, стоячи віддалік, не смів навіть очей звести до неба; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного!”(Лк.18,10-13). Обидва вони залишили на деякий час свої домівки і зайшли до храму, щоб там спокійно помолитись. Але кожний молився по-різному. Фарисей вихваляв себе в молитві, вбачав у собі досконалу людину. Він забув про свої гріхи і гордо осудив митаря. За це він був понижений на Божому суді, “бо всякий, хто підноситься, понижений буде”(Лк.18,14). А митар, який можливо не дотримувався всіх заповідей, усвідомив свою гріховність і зміг сказати тільки одне: “Боже будь милостивий до мене грішного”(Лк.18,13). Саме тому митар, говорить митрополит Пітірім : “був виправданий перед Богом” [2, с.43].
Звідси можна побачити, що “великий грішник може швидше покаятися, ніж гордовита людина; треба боятися гордості як вогню, бо вона може навіки погубити наші душі” [8, с. 8]. Отже, підготування до Великого посту починається проханням, молитвою про отримання смирення, оскільки смирення – це початок справжнього покаяння. “Тікаймо від фарисеєвої зарозумілості” – говорить кондак цього дня, – “і навчімось митаревої величі слів смиренних, у покаянні взиваючи: ”Cпасе світу очисти рабів Твоїх” [3, с.136]. Знаходячись біля дверей покаяння, в найвеличніший момент недільної всенічної, після того як проголошено Воскресіння і явлення Христа, “Воскресіння Христове бачивши”, перший раз співаються тропарі, які будуть супроводжувати нас до п’ятої неділі Великого посту включно: “Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче, зранку бо лине дух мій до храму святого Твого, храм бо мій тілесний весь осквернений, але, як Щедрий, очисти благоутробною Твоєю милістю. На стежки спасіння настав, мене, Богородице, бо плотськими гріхами осквернив душу мою і в лінощах все своє життя прожив, але Твоїми молитвами очисти мене від всякої скверни. Множество заподіяних мною гріхів лютих згадуючи, окаянний, жахаюся страшного судного дня, але сподіваючись на милість милосердя Твого, як Давид, взиваю до Тебе: помилуй мене, Боже, з великої Твоєї милості” [3, c. 135-136]. Саме такими словами розпочинається важкий, тернистий шлях, який веде до покаяння.
Неділя про блудного сина (24 лютого). Друга підготовча неділя називається неділею про блудного сина. В цей день в євангельському читанні розповідається про сина, який розтратив все своє майно, живши розпусно, але зумів покаятися. В притчі і стихирах цього дня говориться про покаяння людини, яка повертається з дороги гріха. Так він розтратив все майно, яке мав, але зумів покаятися і повернутися до отчого дому. “Заблудлий син прийшов в себе. Це початок звернення грішника до Бога. Прийшовши в себе, він усвідомлює, чого потребує його душа, і як багато їй не вистачає; згадує Отця Небесного, і блага, яких позбувся через віддалення від Нього; і наважується повернутися до Нього, тобто покинути гріховне життя, і жити за Божими заповідями” [4, c.16]. Як бачимо покаяння знову приводить до шляху спасіння, тому воно є необхідним для того, щоб вступити в Великий піст. “Покаяння відкриє нам дорогу до Джерела життя і поверне втрачене синівство. Це покаяння не є почуттям провини, надолуженням чогось; це радикальна зміна своїх поглядів, перехід від надії на власний розум і сили, до повного віддання себе в руки Божої Всемогутності” [1, c. 7]. Треба звернути увагу і на літургійну особливість цієї неділі. На утрені, після радісних і величних псалмів полієлея, співається повний смутку 136-й псалом: “На ріках вавилонських, там ми сиділи і плакали, коли згадували наш Сіон. На вербах посеред нього повісили ми арфи наші. Там бо питали нас про слова пісень полонителі наші, що знали про наш спів: “Заспівайте нам пісень сіонських”. Як же нам співати пісню Господню на землі чужій? Якщо забуду тебе, Єрусалиме, нехай буде забута правиця моя. Нехай прилипне язик мій до гортані моєї, якщо не пом’яну тебе і коли не поставлю Єрусалим початком радості моєї. Пом’яни, Господи, синів Едомських, що в день єрусалимський кричали: руйнуйте його до останку. Дочко Вавилону, окаянна, блаженний той, хто відплатить тобі за все, що ти заподіяла нам. Блаженний, хто візьме і розіб’є дітей твоїх об камінь” (Пс. 136). Цей псалом співається і в наступні дві неділі. Він відкриває ще одне значення посту; покаяння – це повернення в дім Отця.
Неділя м’ясопусна (3 березня). Наступна, третя підготовча неділя називається м’ясопусною, так як протягом тижня, який слідує після неї, Церква встановила неповний піст, утримання від м’яса. Церква завершує підготовку до того подвигу, який розпочнеться через сім днів після неділі м’ясопусної. Вона поступово вводить нас в цей подвиг, знаючи нашу духовну слабкість. Напередодні цього дня, в суботу м’ясопусну, Церква звершує загальне поминання померлих в надії загального воскресіння і життя вічного. Це дійсно важливий день церковної молитви за померлими членами Церкви. Заупокійна служба в м’ясопусну суботу є зразком для всіх інших служб поминання померлих і звершується ще в другу, третю і четверту суботи Великого посту. Тема м’ясопусної неділі знову-таки любов. Євангельське читання цього дня присвячене притчі Спасителя про Страшний Суд. “Син Людський сяде і славі Своїй на престолі в оточенні ангелів. Перед Ним зберуться всі люди, що проживали на землі. Як пастух відокремлює вівці від козлів, так Христос-Суддя відлучить праведників від грішників. Перших поставить праворуч від Себе, а других – ліворуч. І почне говорити до тих, що праворуч від Нього: “Прийдіть, благословенні Отця Мого, осягніть Царство, приготоване вам від заснування світу!” Потім почне перелічувати їхні добрі діла, за які вони одержують нагороду. Це діла милосердя до ближніх: вони і нагодували голодного, і напоїли спраглого, і нагого одягли. Усе те вони робили ближнім, але Господь кожне їх добре діло оцінює так, мовби воно було зроблене Йому самому. А звертаючись у інший бік, до поставлених ліворуч від Нього, Син Божий скаже: “Ідіть від Мене, прокляті в огонь вічний, приготовлений дияволові та ангелам його”. І почне перераховувати їхні лихі вчинки, за які вони заслужили вічне осудження. Це діла недоброзичливості до ближніх: вони не нагодували голодного, не напоїли спраглого, не вдягнули нагого, не прийняли подорожнього. Вони відмовили в допомозі ближньому і Господь усі ті безсердечні відмови оцінює так, якби вони були зроблені Йому Самому” [5, c.54-55]. Як бачимо притча про Страшний Суд говорить про християнську любов. Не кожний з нас покликаний працювати для всього людства, але кожний отримав дар і благодать любові Христової. Ми знаємо, що всі люди потребують цієї особистої любові, визнання їхньої власної, особливої душі, в якій все творіння Боже проявляється особливим образом. Ми також знаємо, що в світі є люди, які потребують нашої допомоги. Тому кожний з нас несе відповідальність за маленьку частинку Царства Небесного, саме завдяки тому, що ми володіємо цим даром любові Христової. Таким чином, ми будемо відповідати за те, чи прийняли ми цю відповідальність, чи проявили ми любов до ближніх, чи відмовили їм в ній. Тому і говорить Господь: “як ви вчинили одному з братів Моїх менших, так вчинили Мені” (Мт.25,40).
Неділя сиропусна (10 березня). Протягом м’ясопусного тижня, що завершується Прощеною Неділею, два дні, середа і п’ятниця, стоять немов би окремо, вони вже цілком “великопосні”: у ці дні не можна звершувати Божественну Літургію, і весь порядок богослужінь має особливості, що стосуються Посту. У середу на вечірні співається прекрасна стихира, – вітання Посту: ”Засяяла весна Посту! Цвіт покаяння; очистимося ж, браття, від усякої скверни, прославляючи Світлодавця: “Слава Тобі, Єдиний Чоловіколюбче! ” [9, c.46]. Субота сирного тижня присвячена пам’яті всіх “мужів і жон, які подвигом посту просвітились”: святі, приклад яких ми повинні наслідувати, вчать нас важкого шляху, важкого мистецтва посту і покаяння. Останній день називається “Прощеною Неділею”, однак непотрібно забувати його другої, літургійної назви: “Вигнання Адама з раю”. Ця назва дійсно підбиває підсумок усьому приготуванню до Посту. Отже, на початку посту ми уподібнюємося до Адама: “Вигнаний був Адам з раю через їжу(тобто через вкушання забороненого плоду), і, сидячи прямо перед раєм, ридав і стогнав: “Горе мені, як постраждав я, окаянний; одну заповідь Владики я порушив і позбувся усіх благ! Рай найсвятіший, заради мене насаджений, і заради Єви зачинений, моли Того, хто тебе і мене створив, щоб я знову наповнився твоїми квітами”. І відповідав йому(Адаму) Спаситель:”Я не хочу, щоб загинуло моє творіння, але Я хочу, щоб воно спаслося і прийшло до пізнання, тому що того, хто приходить до Мене, Я не проганяю” [9, c.46]. Піст звільняє нас від поневолення гріхом, від полону “світу цього”. “Піст приносить визволення від надмірності і непомірності” [6, c. 81]. В Євангельському читанні останньої неділі говориться про умови цього звільнення. Перша умова – піст: відмовитися від того, щоб вважати бажання і вимоги нашої гріховної природи нормальними; зусиллям звільнити дух від диктаторської волі плоті, матерії. Друга умова посту – прощення: “якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний” (Мт.6,14). Премудрий Сирах повчав: “Залиш образу щиросердному твоєму, і тоді помолишся, і гріхи твої розрішаться” [7, c. 15]. Піст по-справжньому починається з вечірні цієї неділі. Ніщо краще за цю вечірню не показує нам “настрою” Великого посту в Православній Церкві, не вводить нас у нього; ніде краще не відчувається її глибокий заклик до людини. Служба починається як урочиста вечірня; священнослужителі у світлих облаченнях. Стихира на “Господи, взиваю до Тебе…” провіщає піст, що настає, а за ним – наближення Пасхи! Потім, як звичайно, відбувається Вхід і спів “Світе тихий…”. Потім священик, який служить, йде на горне місце, за престолом і проголошує вечірній прокімен, який завжди сповіщає кінець одного і початок іншого дня. За цією вечірнею великий прокімен сповіщає початок посту: “Не відверни лиця Твого від слуги Твого, тому що я сумую! Скоро почуй мене, зверни увагу на душу мою і спаси її”. Прокімен повторюється п’ять разів. І ось піст вже настав! Світлі облачення замінюються темними, постовими, гаситься яскраве освітлення. Коли священик або диякон починає вечірню єктенію, хор відповідає йому постовим наспівом. Перший раз читається молитва Єфрема Сиріна з земними поклонами. В кінці служби ті, хто молиться, спочатку підходять до священика, прохаючи прощення, потім просять прощення одне в одного.
Категорія: Духовне читання, Загальноцерковні новини, Статті
