ПРО ВТІЛЕННЯ СИНА БОЖОГО

  А про те, що Він мав народитися від Діви, провістив божественний пророк Ісая такими словами : «Ось Діва в утробі зачне і Сина народить, і наречуть ім’я Йому Еммануїл» (Іс. 7, 14). Це саме ім’я, як ви знаєте, вказує на пришестя Боже до людей і в перекладі з грецької мови означає: з нами Бог. Отже, пророк заздалегідь провістив, що Бог народиться від Діви.
  Для Бога нема нічого неможливого, але диявола повинен перемогти той, хто був ним перше переможений. Ним переможена була людина – людина, народжена не за звичайним законом природи, не від сімені чоловіка, але створена із землі, і притім із землі чистої, непорочної, як діва, – бо вона ще не була тоді проклята Богом і її ще не осквернила ні кров убитого брата, ні умертвіння тварин, бо вона ще не була заражена тліючими тілами, не була осквернена якимись нечистими і негідними ділами.
  З такої землі була створена для нашого праотця плоть, яку оживило Божественне дихання.
  Aле якщо всезлобний диявол переміг таку людину, то потрібно було, щоб і сам (диявол) був переможений такою ж людиною. А такою і є Господь наш Ісус Христос, народжений не за законами природи, а з чистої і святої дівочої утроби, подібно до того, як Адам вийшов із незараженої гріхом землі. І, як Адам був оживлений диханням Божественним, так і Цей (Ісус Христос) втілився дією Духа Святого, Який зійшов на Пресвяту Діву, і став досконалим Богом і досконалою людиною – в усьому, крім гріха, що має дві природи – Божу і людську, але в одному Лиці; і тому людська природа страждала за нас, а Божество залишалося безстрасним».
  Для пояснення сказаного св. Сильвестр навів такий приклад: коли дерево, осяяне промінням сонця, зрубується сокирою, то із зрубаним деревом сонячне проміння не зрубується. Так і людська природа Христова, з’єднана з Божеством, якщо і зазнала страждань, то ці страждання не торкнулися Божества.
  Впродовж перших століть християнства юдейські книжники, яких називали масоретами, тобто охоронцями традицій, вилучили з усіх синагог у всьому світі списки священних книг і замінили їх власними, переписаними дуже точно, багаторазово перевіреними – літера в літеру – самими масоретами.
  Але ті помилки, які вже були до моменту реформи масоретів, не тільки не були ними виправлені, а, навпаки, виявилися закарбованими їхньою реформою, деякі ж перекручення були навмисно внесені масоретами, щоб погіршити ясність пророчих віщувань про Христа Спасителя.
  З цих останніх вкажемо насамперед на відому зміну масоретами 14 стиха 7-ї глави пророцтва Ісаї: «Ось Діва прийме в утробі і породить Сина». Знаючи, що це місце найбільше полюбилося християнам і найкраще свідчить про пренепорочне Різдво нашого Господа, масорети, впроваджуючи свою реформу, в усі єврейські тексти по всьому світу поставили замість слова «Ветула» – Діва слово «Альма» – молода жінка. На це у свій час давні християнські апологети резонно заперечили єврейським тлумачам: «Яке ж знамення, про яке тут каже пророк Ісая, було б у народженні сина від молодої жінки, якщо це – повсякденне явище».
  У знайденому порівняно недавно рукописі пророцтва Ісаї, написаному до Різдва Христового, як повідомляє часопис «Тіmе» (№ 18, 1952 р., с. 5), у стиху 14-у 7-ї глави стоїть «Діва», а не молода жінка.
  Із сказаного зрозуміло, чому Церква як найавторитетнішим текстом Святого Писання надає перевагу перекладам Септуагінти і Пешіто, з яких перший цінний ще й тим, що був створений з натхнення Духа Святого соборним подвигом Старозавітної Церкви.
  Септуагінта. Першим і найточнішим перекладом Святого Писання був переклад усіх книг Старого Завіту з єврейської на грецьку, здійснений сімдесятьма (точніше 72) перекладачами, чи, як їх називають, – тлумачами, в III ст. (за 270 років) до Р. Х.
  Єгипетський цар Птолемей Філадельф, жадаючи мати в бібліотеці священні книги єврейського закону, повелів своєму бібліотекареві, Димитрію Фаларею, придбати ці книги і зробити з них переклад на найпоширенішу в той час грецьку мову.
  За вказівкою царя було відправлено в Єрусалим до первосвященика Єлеазара посольство з багатими дарами для храму з проханням доставити в Олександрію точний список єврейських книг і прислати людей, здатних перекласти їх.
  Зраділий священик Єлеазар охоче виконав побажання царя. Щоб у такому великому ділі взяла участь вся Старозавітна Церква, увесь Богообраний народ, було встановлено піст і посилену молитву в усьому народі. Було скликано всі 12 колін Ізраїлевих, наказано їм обрати по 6 чоловік перекладачів від кожного коліна, щоб вони спільною працею переклали Святе Писання грецькою мовою. Обрані перекладачі, прибувши у Єгипет до царя, з любов’ю взялися за святу справу й успішно закінчили її в стислий термін. Так під дією Духа Святого цей переклад став плодом соборного подвигу всієї Старозавітної Церкви. Цей переклад був у користуванні під час земного життя Самого Господа Ісуса Христа. Цим перекладом користувались св. апостоли Христові, св. отці й уся первісна Церква.
    Пешіто. У I–II ст. з’явився переклад священних книг сирійською мовою під назвою «пешіто», тобто простий, правильний. Для православної Церкви ці два переклади («Септуагінта» і «Пешіто»), а для римо-ка толиків ще переклад, зроблений св. Ієронімом, так звана «Вульгата» (загальновжиткова), є безумовно більш авторитетними, ніж єврейський оригінал.
  Дуже повчально, що найдетальніше вивчення тих фактів Євангельської історії, які, на перший погляд, здаються чомусь малоймовірними і невірогідними, завжди обертається на користь євангелістів, зайвий раз підтверджує точність подій, які вони повідомляють.
  Кілька десятків років тому «вільна» критика вважала цілком неправдоподібною розповідь св. євангеліста Луки про те, як св. Йосиф із зарученою з ним Пречистою Дівою вирушив «з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеєм, бо він був з дому і роду Давидового» (Лк 2, 4), щоб виконати наказ про перепис, що проводився в Сирії за часів правління Квиринія (Див.: Лк 2, 2). Справді, за словами св. Луки виходить, що записуватися треба було не за місцем проживання, а за місцем походження. Та це, вказували критики, по-перше, неможливо. Уявіть, який переполох і безладдя можуть скоїтися у країні, якщо всі люди в один і той же час покидатимуть місця постійного проживання для того, щоб їхати у місто, звідки походили їхні предки! А по-друге, це суперечить даним, які у нас є щодо римського перепису: відомо, що римляни вимагали запису за місцем проживання.
  На перший, більш поверховий погляд, уявляється, що ці заперечення в корені підривають вірогідність розповіді св. Луки, настільки вони здаються вагомими! Однак… Усяке заперечення втрачає свою вагу при зустрічі з безперечно встановленими фактами. І ось, було знайдено документ, який відноситься до 103–104 років після Р. Х., правителя Єгипту Гая Вібія Максима. В цьому наказі приписується з’явитися на перепис, дотримуючись саме того порядку, який вказано у Євангелії св. Луки: в зв’язку з переписом кожен мусить прибути туди, звідки походить його рід. А якщо так, то відпадають і міркування про протиріччя розповіді св. Луки з римськими порядками: з указу Вібія Максима ми дізнаємося, що римляни пристосовувалися до звичаїв та порядків підкорених країн. І в розповіді про порядок перепису св. Лука виявився бездоганним і точним свідком.
(З передмови до кн. «Четвероевангелие», вид. «Истина», Париж, 1943).

Категорія: Духовне читання