Традиції святкування Різдва Христового

От і наступають свята. Чекати залишилося вельми недовго. Дуже скоро одне із найбільших свят християн — Різдво Христове. Значна більшість вірян на всіх континентах, тобто ті, які живуть за Григоріанським та т. зв. Неоюліанським церковно-літурґійними календарями, Різдво вже відсвяткували 25 грудня. А от ті з них, які дотримуються «старого» Юліанського календаря, святкують це свято 7 січня. Святкує Різдво Христове цього дня і переважна більшість християн в Україні.

Понад дві тисячі років тому перед новонародженою Дитиною з німим здивуванням схилилися юна Марія, сивоволосий Йосиф і бідні пастухи. Вони побачили в Ньому світло Любові, схованої раніш від людей. Світло Любові опромінило початок нової ери.

Свято Різдва — найкрасивіше зимове свято. Це свято приходить до людей морозної ночі в годину опівнічної храмової служби в сяйві свічок, у світлі зірок і гучному співі хору. Звуки дитячих голосів, що славословлять Бога, як ангельський глас, наповнюють торжеством Всесвіт. Небо і земля славлять Різдво Христове. На землі, хоча б ненадовго, запановує мир, а серця сповнюються доброю волею.

Яка ж історія цього свята?

Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з гебрейської означає «Бог спасає»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом Отцем на землю, передусім, задля проповіді Доброї Новини, оздоровлення й зцілення немічних й недужих душею і тілом, а головне — спокутування і прощення гріхів та спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і навіть орієнтовний час народження Спасителя світу — приблизно 5500-й рік від створення світу. Отже, 25 грудня — за старим (а 7 січня — за новим стилем) — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік нового часу.

Згідно з переказами Євангелія, Мати Ісуса Христа Марія та її чоловік — обручник Йосиф жили в Назареті, а до Вифлеєма прийшли, виконуючи повеління імператора Августа з’явитися всьому населенню на перепис за місцем свого походження. Оскільки на той перепис населення Римської імперії у Вифлеєм зібралося дуже багато людей, Марія та Йосиф не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди, зазвичай, ховалися чабани зі своєю худобою. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам на полі, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися Немовляті. На небі у тій порі сяяла дуже яскрава «Вифлеємська» зірка й, орієнтуючись на неї, до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли три мудреці зі Сходу й принесли Йому подарунки: золото, ладан і смирно. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.

Пославши Свого Сина на землю, Бог Отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день Зародження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою.

Але сьогодні мова про інше. Торкнемося теми різдвяних традицій. Що ж не говоріть, а традиції — це завжди класно. Вони тягнуться ще від наших предків.

Тож, які особливості святкування Різдва?

Різдво — одне з найголовніших свят у році. В народі кажуть, що «на Різдво і сонце грає». Також з Різдвом пов’язують багато прикмет. Наприклад: якщо іній на деревах у перші три дні Різдва — це до врожаю хліба; якщо сніги глибокі — будуть гарні трави та хліб; якщо в цей день тепло — весна буде холодною, вночі багато зірок — багато ягід буде.

Символом вічного світу, щастя і радості, що прийшли разом із Христом, є вічнозелена прикрашена ялинка. Верх її увінчаний прекрасною зіркою — у пам’ять про Вифлеємську зірку, що вказала волхвам шлях до Христа. Гілки прикрашені різнобарвними кулями, золотою мішурою, фігурками співаючих ангелів, пастухів з маленькими баранчиками, розсічені свічами та ліхтариками, начебто нагадуючи про вогні багаття й ліхтарів, що світили для Вифлеємських пастирів у святу ніч. І через дві тисячі років різдвяні вогні світять майже в кожнім будинку.

Серед зелених голок тихо передзвонюються, закликаючи свято, срібні дзвіночки, що подібні до тих, які палестинські пастухи стад надягали своїм вівцям. Щоб помножити радість свята, близькі люди кладуть під ялинку подарунки один одному, а для дітей вішають на гілки всілякі солодощі.

У старовину на Русі до Різдва підлогу в сільських хатах покривали свіжим сіном, а стіл — соломою, на яку потім стелили скатертину і ставили частування. Усе це нагадувало, що Спаситель народився не в царських чертогах, а в овечому хліву, і був покладений у ясла на солому.

Починаючи з вечора, усюди ходили христослави (колядники) з «вифлеємською зіркою». На палці закріплювалася велика зірказ золоченого паперу, прикрашалася ліхтариком, паперовими гірляндами, іноді іконою Різдва, Спасителя чи Божої Матері, потім з цією зіркою співаючі різдвяні гімни обходили навколишні будинки. Такі відвідування називалися колядуванням.

Щодо колядування: колядують в Україні в різних місцях не в один і той же день. Де колядують вже на Святий Вечір, де — в перший день Різдва, а де — ранком другого дня свят. Колядували звичайно діти, дорослі парубки та дівчата. Діти збиралися ватагами в залежності від віку. Малі хлоп’ята співали під вікнами у сусідів. Старші діти, яким вже виповнилося років по дванадцять, обходили майже ціле село. Вони підходили до хати, ставали під вікнами та гукали всі разом, щоб господарі благословили їх колядування. Коли дозвіл одержували, починали співати колядку, призначену особисто господарю або господині, довідавшись заздалегідь, як кого звуть. Після закінчення співу, господарі виносили дітям дещо з солодощів або ж по копійці.

Колядувати ходили окремо дорослі хлопці, окремо — дівчата. Хлопці ходять із «звіздою” та дзвоником. «Звізда” прикрашається кольоровим папером, стрічками, у середині «звізди” — образок «Народження Христа” та свічка. Ватага колядників складалася з п’яти осіб: берези, звіздоноші, дзвонаря, міхоноші та запасного хлопця, який мав допомагати міхоноші. Звичайно вони колядували у хаті перед образами, після чого хлопців добре наділяли, запрошували до столу як дорогих гостей, але вони довго не затримувалися, вклонялися всім, хто був у господі, і поспішали до іншої хати.

Дівчата ходили колядувати ввечері, тому мали при собі ліхтар у формі місяця або зірки. Його прив’язували до великого ціпка та тримали високо над головою, щоб здалеку було видно дівочу ватагу. Дівчата звичайно в хату не заходили, а співали на дворі під вікнами. Їх наділяли цукерками , горіхами, солодощами та грошима.

У Західній Україні колядували ще й чоловіки, що належали до церковного братства.

Цікаво колядували легіні — гуцульські парубки, ватага яких складалася аж із двадцяти осіб: «берези”, «виборця” — скарбника, «коня” — міхоноші, скрипника, трембітаря, кількох танцюристів. Всі інші, що не мали певної функції, супроводжували ватагу. Попереду йшли танцюристи з сокирами на плечах. До «братків” були прив’язані дзвоники, які дзвонили при кожному русі танцюристів, і їх було чути ще здалеку. Починалася колядка обходом навколо церкви та колядою в панотця, а потім вже підходили до кожної оселі. Якщо господарі хотіли прийняти колядників, вони виходили з хати з калачем у руках та пасмом льону. До них підходив «виборець” і підносив дерев’яного хреста, щоб його поцілували. Господиня перев’язувала пасмом льону хрест, господар кидав гроші до скриньки та давав калача, після чого запрошували гостей до хати, частували їх, а колядники звеселяли родину піснями, танцями, веселими розповідями. Та попереду було ще справжнє колядування, присвячене кожному, хто був у хаті: господареві, господині, синові, дочці і навіть усьому неживому, що знаходилося тут. Після цього один з танцюристів, підстрибуючи то на одній нозі, то на другій, підходив до кожного та отримував від нього гріш. Наприкінці, тричі вклонившись усім у хаті, приспівуючи та пританцьовуючи, ватага виходила з цієї хати та йшла до іншої.

Древнім різдвяним звичаєм було і ходіння з вертепом. По-слов’янськи вертеп представляв із себе невеликий короб, що зображує печеру, де, за переказом, народився Христос. Цей короб був мініатюрним ляльковим театром, у якому народні умільці грали цілі вистави на тему Різдва. У XIX столітті в багатьох міських будинках увійшло в моду робити для дітей маленький домашній вертеп. Його ставили під ялинку. Ляльок мистецьки виготовляли з паперу, вати, воску, наряджали в парчеві і шовкові каптани. Тут були і східні волхви, і ангели, що славословлять, але центром композиції неминуче були Марія з Йосифом, які схилилися над яслами з Божественною Дитиною. У західних і південних областях України і Росії такий вертеп нерідко встановлювали в церкві. Останнім часом традиція спорудження вертепу під ялинкою стала відроджуватися, ляльки для нього можна придбати навіть у магазині.

Колядувати ходили і ряженні — вони в ролях розігрували Різдвяне оповідання, а, крім того, й інші «християнські» сюжети, що користуються незмінним успіхом у народі. До них, зазвичай, входили Коза, Ірод, Пастухи, Царі тощо, і навіть Смерть. Смерть — це взагалі екстравагантний персонаж. Вночі, як побачиш, то можна перестрах дістати. Всі мають маски і ніколи не впізнаєш, знайомі під ними, чи ні. Переходячи від хати до хати зі Звісткою вифлеємських пастирів, ряжені прославляли пришестя у світ Спасителя, Який, органічно поєднавши Старий і Новий Завіти, показав єдиний шлях до справжнього щастя — через любов до своїх ближніх і дальніх, отверз двері примирення, милосердя і співчуття до всіх людей і народів, навіть недоброзичливців і ворогів.

Свято Різдва відзначається християнами, насамперед, справами добродійності. У цей день щедро роздавали милостиню. У кожнім будинку христославів чекали частування чи гроші. Не прийняти христославів вважалося великим гріхом. Люди заможні вважали своїм обов’язком надіслати милостиню жебракам, хворим, удовам і сиротам. Не забували навіть про тварин, адже, відповідно до переказу, у холодну ніч віл і осел зігрівали Богонемовля своїм подихом. У селах для птахів, що страждають від голоду і холоду, виставляли житній сніп. Для дітей улаштовувалися і зараз улаштовуються різдвяні ялинки, вистави, свята з роздачею подарунків.

Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.

Особливою традицією в надвечір’я Різдва є Свята Вечеря, до якої обов’зково входять 12 пісних страв.
Як правило, до святвечірнього столу в різних куточках України подають наступні страви.

Кутя – окраса столу. На Львівщині кутю готують густою, з пшениці, маку, родзинок, грецьких горіхів та засолоджують медом. На Харківщині готують кутю з рису, решта інгредієнтів — ті ж. На Закарпатті ще також готують рідку кутю: відвар з пшениці змішується з узваром, додається вода, в якій запарювався мак, мед, мелені горіхи та мелений мак.

Поряд з кутею на столі є плетенка – булка, сплетена косою, посипана маком. Їдять її по закінченню Різдвяних свят.

Запивають страви узваром – компотом із сушених фруктів.

Першою стравою на Львівщині є борщ з вушками, а на Вінниччині готують квасок – кисленький суп, коли готується змішуються грибовий відвар (самі гриби йдуть до вушок), відвар з кислої капусти та овочевий відвар, загущується суп пшоном, зажарюється морквою та цибулькою на олії. На Закарпатті першою стравою часто є грибова юшка з фасолькою.

Потім господиня подає голубці з начинкою з тертої картоплі, политі грибовою підливкою. На Хустщині голубці можуть наповнювати кукурудзяною кашею з грибами, поливають олією з часником.

Наступною стравою є вареники: з квашеною капустою, з картоплею + гриби, з маком (Вінничина) чи вишнями (на Харківщині). Дехто у кілька вареників (або ж в пампушки) заліплює по копійці. Хто знайде копійку – буде у наступному році багатим та щасливим.

Опісля всі смакують тушеною квашеною капустою, на Закарпатті її готують, перемішуючи з товченим горохом.

Також обов’язково на столі є риба – або смажена у клярі, або запечена з овочами.

Далі вже йдуть закуски. Перша — мариновані грибочки, наступна – маринований оселедець.

Салат всюди зустрічається подібний: на Львівщині та на Вінниччині — з великою білої квасолі, засмажений цибулькою та морквою, з товченим часником, а на Закарпатті квасолю поливають засмажкою з цибулі.

І наостанок, хто ще може їсти — смакує пампушки. Їх часто начиняють варенням з рожі, можуть також бути з вишнями чи з маком.

По кутках столу в багатьох українських сім’ях ставлять часник, посередині — обкладений сіном глиняний глечик з кутею, дідух, свячену сіль та свічку.

Вечеряти родина сідає, коли на небі сходить перша зірка. Вечеря починається з молитви, а першу ложку куті смакує господар дому.

Страви символізують 12 апостолів. В Україні є така традиція, що перед Святою вечерею всі родичі збираються разом. Бажано не запізнюватися до вечері (щоб потім цілий рік нікуди не спізнюватися — народна прикмета). Потім всі моляться і просять у Бога ласки і добра.

Перед тим, як накрити на стіл, під скатертину кладуть сіно, що символізує народження Ісуса. По краях стола головки часнику. Це — символ захисту від нечистої сили. Посередині ставлять свічку як символ пам’яті і миру.

Першу страву, яку вживають люди за Святою вечерею, є кутя. Потім уже їдять інші.

Ще неодмінно на вечері була така страва, як капуста. Предки завжди казали, що її з’їсти потрібно обов’язково. Потім пусту миску вивертають, підносять догори і промовляють, щоб такі головки капусти росли наступного року.
Треба пам’ятати, що на Святій Вечері треба їсти ложками, бо у домі має бути мир і злагода і не має бути ніяких загострень стосунків — що символізує виделка.

Поївши, зі столу страви не забирають. Існує думка, що після вечері, коли всі заснуть, приходять мертві душі. Вони також хочуть повечеряти.

Зранку всі люди ідуть до церкви на Святкову Службу Божу. Протягом свят люди вітаються один до одного: «Христос народився — Славімо Його».

З Різдва до Водохреща продовжуються веселі зимові святки — святі дні. Вони наповнялися всілякими розвагами. У містах улаштовувалися бали і маскаради, відвідувалися театри. Кульмінацією святок була зустріч Старого Нового року (1 січня за ст. стилем, 14 січня — за новим).

ВЕСЕЛИХ ВСІМ СВЯТ!!!

джерело

Категорія: Духовне читання, Загальноцерковні новини, Статті