УСТРІЙ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
Під впливом українського питання йдуть дискусії про «першість» у Церкві. Деякі люди відкидають її, а інші неправильно тлумачать. Римо-католики зазвичай інтерпретують першість як есенціалізм, а деякі сучасні православні богослови трактують його з точки зору персоналізму.
Моя мета в цій статті полягає не в тому, щоб викладати теологічні аспекти проблеми, а в тому, щоб підкреслити той факт, що в Православній Церкві ми більше говоримо про синодальний та ієрархічний устрій Церкви. Будуть висвітлені деякі погляди, на яких я раніше наголошував в інших контекстах.
1. Синодальність та ієрархічна система
Синодальний устрій Церкви пов’язаний з ієрархічною системою, і фактично синодальність (соборність) підкреслюється разом з ієрархічною системою. У будь-якому випадку, такий устрій є слушним, якщо розглядати проблему з іншої точки зору, для держав та демократичного устрою, як народних зборів, але в той же час існує ієрархія міністерств та влади: не кожен має однакові права і обов’язки.
Грецьке слово σύνοδος складається з двох слів, σύν ‘із’ і ὁδό ‘шлях’, і означає «спільна подорож». Це той контекст, в якому ми повинні дивитися на вираз, що Божественна Літургія є «синодом неба і землі», тобто зустріччю та спільною подорожжю.
Слово «ἱεραρχία» позначає предстоятеля в священних обрядах, єпископа або ієрарха, а також ієрархічне упорядкування харизми та духівництва. Тому синод не виключає ієрархію, та ієрархія не виключає синоду. Ми знаходимо слово «ієрархія» в працях Святого Діонісія Ареопагіта «Про Небесну Ієрархію» та «Про Церковну Ієрархію», де визначено дев’ять чинів ангелів, які поділені на три групи з трьох, і які пов’язані з земним церковним «ієрархія», що стосується обрядів (Хрещення, Зібрання і Миропомазання), три етапи сходження до Бога (очищення, просвітлення і досконалість), три ступені священства (ієрарх, священик і диякон), та трьох порядків мирян (оголошені, вірні та монахи-терапевти). Фраза «функціонування синодального устрою» також позначає цю реальність.
Було зауважено (Олександром Шмеманом), що режим Церкви вважається “синодально-ієрархічним” або “ієрархічно-синодальним”. Ієрархічний принцип не суперечить синодальному принципу, оскільки синодальний принцип встановлюється за допомогою ієрархічного принципу. Коли один з двох відсутній, інший не може існувати. У цьому випадку немає справжнього вираження Церкви.
Це інтерпретативне пояснення термінів дуже корисне для того, що буде сказано нижче стосовно функціонування синодального та ієрархічного устрою Грецької Церкви.
2. Божественна Літургія як зразок Ієрархічної Синодальності Церкви
Як відомо, Церква є Тілом Христовим і спільнота обожнених, а це означає, що ті, хто є членами Церкви, є членами Тіла Христа і перебувають на шляху до обожнення. Це безперервний рух, триваюча подорож, яку св. Максим Сповідник називає «стабільність у постійному русі» і «постійним рухом»: «Він набуде постійної стабільності, нескінченного задоволення божественними речами, та постійний рух, ненаситний апетит до цих речей». Церква не є усталеним закладом, а експедицією у Христі, подорож до участі в Царстві Божому. Це Царство переживається, починаючи відтепер, і воно прийде в його повноті в майбутньому.
Божественна Євхаристія є центром церковного життя. З цієї причини спосіб, яким святкується Божественна Євхаристія, зображує саме те, чим являється Церква, а також показує якою є її кінцева мета.
Містагогія св. Максима Сповідника дає зрозуміти характер та призначення Церкви і Божественної Євхаристії. Екклезіологія не може розглядатися незалежно від Євхаристії.
Божественна Євхаристія дійсно є «Синодом неба і землі». Святий Іоанн Златоуст пише дуже характерно:
«О, наскільки великі дари Христа! Безліч ангелів славлять Його на небі; в церквах на землі людські хори наслідують їхній спів. На небесах серафими співають гучно тричі святий гімн; на землі множество людей співає цей самий гімн. Відзначається спільне небесне і земне свято: одна Євхаристія, одна радість, один радісний хор. Невимовна милість Господа принесла це; Святий Дух об’єднав; ця гармонія звуків була звершена завдяки благості Отця. З висоти сходять милозвучні мелодії, даровані Святою Трійцею ніби плектром: приємна та благословенна музика, ангельський гімн, нескінченна симфонія. Це результат наших зусиль; це плоди нашого єднання».
Центральною точкою цього переходу Святого Іоанна Златоуста є «одна Євхаристія, одна радість, один радісний хор» ангелів і людей, померлих і живих.
Ієрархія харизми та служінь тих, хто бере участь у Божественній Літургії, може бути диференційована на багато ступенів. Є катехумени, тообто ті, хто готується до хрещення, і вірні – хрещені. У різному духовному стані є миряни, які очищаються, освітлюються і обожнються. Існує духовенство різного чину: єпископи, священики та диякони. І є ті, хто служить під час Божественної Літургії різними способами, як іподіакони, чтець, співаки і паламарі. Всі вони беруть участь у Таїнстві Божественної Літургії, але по-різному, тому існує синодальність, але також ієрархія. Миряни беруть участь у Божественній Літургії, молячись і приймаючи Святе Причастя Тіла і Крові Христа. Співаки виспівують від імені народу. Диякони звертаються з проханням до Бога для людей. Священики звершують Безкровне Принесення з благословення своїх єпископів, а єпископи є предстоятелями Євхаристійного зібрання.
Присутні на Божественній Літургії розділяють велику Таїну, а духовенство наближається до вівтаря та молиться, а предстоятель Божественної Євхаристії приносить Безкровну Жертву та читає молитву освячення, яка є молитвою до Отця, щоб зіслав Святого Духа та перетворив хліб і вино в Тіло та Кров Христа. Таким чином, відбувається сопричастя, але можна виділити окремі категорії духовної харизми та духовногослужіння. Навіть тоді, коли священнослужителі того ж сану беруть участь в Євхаристії, перший із священиків приносить Безкровну Жертву, а інші беруть участь у Таїнстві. Звершення Таємниці Божественної Євхаристії передбачає того, хто бере на себе провідну роль. Тому синодальність працює в поєднанні з ієрархічною системою.
Ця відмінність між харизматичними служіннями в Божественній Літургії також чітко простежується в книзі «Об’явлення св. Іоанна», в якій представлено бачення небесної Церкви та небесної Божественної Літургії, яку бачив святий ап. і єв. Іоанн Богослов. Як згадувалося вище, це, звичайно, пов’язано з земною Божественною Літургією.
У цьому баченні небесної Божественної Літургії ми бачимо «подібного до Сина Людського» посеред семи світильників (Одкр. 1:12…); і на престолі був Сидячий, і двадцять чотири старці, що сиділи «навколо престолу»; посеред престолу і навколо престолу чотири тварини, і двадцять чотири старці падають перед Тим, Хто сидить на престолі (Одкр. 4: 1 і далі); посеред престолу і чотирьох тварин і посеред старців Агнець, «ніби заколений», «тоді чотири тварини і двадцять чотири старці» упали перед Агнцем (Об’явл. 5:6…); «під жертовником душі убитих за слово Боже» (Одкр. 6:9…); «велика кількість людей», «стояли перед престолом і перед Агнцем» (Об’явл. 7:9…); кадильниця і дим фіміаму (Одкр. 8:3…); пісня відкуплених (Одкр. 14:1…); гімн «Алилуя» (Одкр. 19:1…); “Шлюбна вечеря Агнця” (Одкр. 19:9…); Нове небо і нова земля, і святе місто Єрусалим (Одкр. 21:1…).
Весь цей досвід одкровення є також небесною Літургією і зразком земної Божественної Літургії. У всіх цих речах присутнє духовне благоухання. Молитви і порядок Божественної Літургії показують синодальну та ієрархічну подорож, сходження на висоти гори Синай, Голгофу та нову гробницю Воскресіння.
Божественна Літургія не тільки виражає досвід на горі Фавор, а й відображає її та ділиться в ній. На горі Фавор Христос перебував оточений нествореним Світлом, що виливалося зсередини, оскільки Тіло Христа також є джерелом нествореного Світла. Пророки стояли з обох боків Христа, розмовляючи з Ним. І троє учнів впали на обличчя, тому що, хоча вони просили створити рукотворні храми для Христа, Мойсея і Іллі, вони самі були покриті нествореною скинією, яскравою хмарою, у Дусі Святому присутністю Святого Духа. Всі ці духовні стани нагадують святкування Божественної Літургії.
Крім того, завдяки досвіду одкровення св. ап. і єв. Іоанна Богослова утворилось земне спорудження. Ми бачимо те ж саме у випадку з Мойсеєм, який збудував скинію завіту на основі нествореної скинії, нерукотворної, яку він бачив на горі Синай, а пізніше був побудований також храм Соломона, як і християнські церкви, які поділяються на притвор, храмі, Святе Святих, що є святилищем.
Отже, в тому порядку, у якому проводиться Божественна Літургія, і місце, де вона проводиться, ми бачимо синодальну та ієрархічну структуру церковного устрою.
3. Синодичний та ієрархічний устрій на кожному ступені церковного життя
Божественна Літургія, двома шляхами, якими вона святкується, та її «дух», завжди були зразком для переживання всього життя Церкви. У будь-якому випадку, Божественна Літургія не є ізольованою частиною церковного життя, а центральним ядром та основою всієї структури Церкви.
Іконописцям характерно зображувати збори Вселенських Соборів, вони використовують в якості основи ікону П’ятидесятниці, де апостоли приймають Святого Духа. Цей зразок, однак, також відображає спосіб, у який звершена кожна Божественна Євхаристія, коли кафедра єпископа знаходиться в апсиді за вівтарем. Божественна Євхаристія, таємниця П’ятидесятниці та зібрання Соборів взаємопов’язані відносно.
З цієї точки зору, все управління Церкви та пастирське служіння повинні діяти за зразком Божественної Євхаристії, іншими словами, синодально та ієрархічно, і повинні бути її продовженням. У будь-якому випадку, будь-який розкол між сакраментальним і адміністративним життям Церкви немислимий. Синодальний устрій Церкви на так званому адміністративному та пастирському рівні повинен діяти так само, як свята Літургія, хоча аналогія не може бути точною. Синодальна структура Церкви і синодальне управління церковними справами складають таємницю Церкви. Про це свідчить чудовий аналіз на основі священних канонів, у визначній праці архімандрита Георгія Капсаніса, ігумена Святого монастиря Св. Григорія на Святій горі.
Структура духовного життя функціонує відповідно до теологічної концепції синергії, що Бог діє, а людина співпрацює. Христос приносить обожнення, тоді як людина піддається обожненню; вона бере участь в обожнюванні. І це відбувається на різних ступенях.
Синодальність та ієрархічна система повинні діяти у відносинах між єпископами, і на зборах Ієрархії, як досвід і продовження Божественної Літургії. Синод єпископів – це співслужіння, продовження Божественної Літургії та молитви. Ось чому ми розпочинаємо зустрічі Ієрархії, призиваючи Утішителя, а закінчуємо справу словами «Молитвами наших Святих Отців, Господи Ісусе Христе, наш Боже, помилуй нас і спаси нас».
На цих зустрічах існує головуючий, який не тільки присутній і керує тим, як працює Синод (Ієрархія або Постійний Священний Синод), але й виконує свою священну справу, як це відбувається і при служінні Божественної Літургії. Присутні також співпрацівники або концелебранти. Тридцять четвертий Апостольський Канон вимагає цього для функціонування митрополичої системи: “Єпископи… повинні визнати того, хто перший серед них [ὁ πρῶτος], і вважати його своїм главою, і нічого не робити без його згоди” у синодальних питаннях, але крім питань, що стосуються окремих єпархій. Але й той, хто перший, предстоятель, не може “робити нічого без згоди всіх”. На цих умовах “буде однодушність, і Бог буде прославлений через Господа в Святому Дусі – Отець, Син і Дух Святий.”
Цей синодальний устрій повинен функціонувати в адміністрації помісних Святих Церков та у відносинах між єпископами, священиками і мирянами, оскільки миряни не є «пасивними» членами Церкви, а християнами з духовними дарами, які здатні приймати участь у нествореній Божій благодаті, та які мають благословення на те, щоб відповідати за своє особисте спасіння.
Єпископ є головою Євхаристійної спільноти, а також головою всієї канонічної структури єпархії та митрополії, адже управління Церквою відбувається в рамках пастирського служіння, і це пастирське служіння є вираженням євхаристійної атмосфери і залежить від участі всіх членів Церкви в Таїнстві Божественної Літургії. Саме в цьому сенсі ми говоримо про єпископський центр Церкви, який, проте, не залежить від її синодальногота ієрархічного устрою. Важливо, що священні канони посилаються на те, як ми беремо участь у Божественній Літургії. Більше того, навіть розташування кафедри єпископа за вівтарем передбачає, що священики стоять на нижчому рівні, ніж кафедра єпископа, хоча і не на тому ж рівні, що і миряни, тому що існує ієрархія харизми.
Синодальна та ієрархічна структура церковного устрою, як продовження Божественної Літургії, повинна також функціонувати між священиками і мирянами в їхніх парафіях, а також між абатами та монахами в монастирях. Синодальна та ієрархічна система функціонує в усіх аспектах церковного життя. Ми не повинні розраховувати знайти його лише в Синодах Ієрархії; вона також повинна діяти в інших вираженнях церковного життя. Неможливе існування фракцій та підпільних зборів у церковному житті. “Церква розглядається як безперервний Синод”, оскільки слово Ἡ Ἐκκλησίαозначає “церква, зібрання”.
Основним принципом церковного життя є те, що той, хто знає, як працювати синодально та ієрархічно, може як священик на своїй парафії і як митрополит у своїй митрополії, також працювати канонічно і синодально в інших функціях церковного життя як і в Синодах церковної ієрархії. Екклезіологічні хвороби починаються з того, як парафія і митрополія структуровані, і це також відображається на вищих церковних рівнях. У будь-якому випадку, канцерогенез починається з клітини і поширюється на все тіло. Кожен, хто не може діяти синодально на своїй парафії та в митрополії, також не може функціонувати синодально та духовно на зборах єпископів.
З усього цього ясно, що устрій Церкви є синодальним та функціонує ієрархічно, а також є ієрархічним та синодально функціонує. Синодальність не скасовує ієрархічну систему; ієрархічна система не скасовує синодальності.
Це також правдивий шлях функціонування всіх Православних Церков, так як це також стосується православних Богослужінь. Очевидно, є старшим, той, хто перший, хто відповідає за добре функціонування Тіла Церкви. Автокефалія, як я вже підкреслював в іншій моїй статті, не означає “αὐτοκεφαλαρχίες” (незалежність). У будь-якому випадку, Христос є головою Церкви, і навіть термін «автокефалія» (що буквально означає «бути сам собі головою») не можна розуміти в абсолютному розумінні. Скоріше, цей термін означає самоврядування окремих регіонів, а не їх повну незалежність.
У Православній Церкві є старший, який співіснує ієрархічно з іншими старшими єпископами. По суті, всі єпископи рівні між собою, оскільки всі вони володіють первосвященством Христа. Однак, згідно з канонічною системою церковного управління, вони не всі рівні за честю, і це розуміється відповідно до їх адміністративної та євхаристійної позиції в Церкві. Але це тема моєї іншої статті.
Категорія: Загальноцерковні новини
