Язичницьке свято Купала – день “узаконеної розпусти”
З кожним роком в Україні все ширше відзначається ніч на 7 липня – такзваного Купала. Дуже часто це «свято» називають «Іваном Купалом», але це неправильно. У Православній Церкві в цей день припадає свято Різдва Іоана Предтечі. У язичників ні про якого «Івана» і мови бути не може. Назва «Купала»пов’язана з одним із ритуальних дійств цього свята. Купало – одне з головних свят стародавніх язичників-слов’ян, хоча походження у нього швидше за все неслов’янське.Купало – свято Ярила – божества сонця. Купало був у першому ряді язичницьких богів і вважався богом земних плодів, третім, чи п’ятим по значущості після Перуна. [1]. Язичницьких культів сонця не перелічити.Обожнювати сонце – це не просто традиція язичників, це їх непорушне правило.Сонечко починає йти на спад – «вмирає», і треба його «підгодувати». У всіх сонячних культах цього дня обов’язково приносилися жертви. Птахи, тварини, а часом і люди спалювалися у вигляді приношення сонцю, що обожнювалося, щоб їх енергією воно «підкормилось» і не «померло».
Дим жертовного вогню, згідно з язичницьким повір’ям – найкоротший спосіб доставки енергії жертв на «небо». Саме тому в ніч Купала прийнято палити вогнища, це –залишкове явище стародавніх культів, сенс яких вже не пам’ятають і самі язичники. З цим і пов’язаний звичай стрибати через вогнище – це те, що залишилося від жеребкування. Вибрати людську жертву іноді не наважувався навіть жрець. Тому хлопці і дівчата стрибали через вогнище до тих пір, поки хто-небудь не падав в нього. Вважалося, що таким чином «боги» вибрали собі жертву (цікаво,чи знають ті, хто зараз стрибає через вогнище про те, що вони зображають потенційного покійника?). [2].
Після принесення жертв починалися оргії. Оскільки з сонцем асоціювалося плодотворче начало, і воно вважалося джерелом життя і родючості, то і його культ мав на увазі саме це активне «запліднення» – злягання з випадковим партнером і було кульмінацією «дивної і таємничої» ночі Купала. Можна привести один із описів цього свята: «Споконвіків в ніч напередодні Івана Купала в руських селах слідували звичаю, який зрівнював шанси всіх жінок і дівчат в законному бажанні мати потомство. В селах в цей час влаштовувалися веселі зборища з хороводами спеціально для тих, хто засидівся в дівах. Дівчата, яким не пощастило із зовнішніми даними і кому не дісталося багатого приданого, щоб пом’якшити помилку природи і знайти щастя в особистому житті, один раз в році отримували шанс знайти хоч би радість материнства, якщо вже радощі взаємного кохання і родинного життя обходили їх стороною.
У ніч напередодні Івана Купала старі діви мали право зачати від будь-якого чоловіка в селі, не заслуживши на засудження сусідів і не навівши вічної ганьби на голову своєї майбутньої дитини. Кожній дівчині, що втратила надію знайти собі чоловіка, дозволялося відвести з хороводу чоловіка, який їй пригледівся, в незалежності від того, був він одружений чи неодружений. І жоден не смів відмовлятися від цього «почесного обов’язку».
Якщо дівчині в цю ніч таланило, то через дев’ять місяців все село святкувало народження немовляти, якого всі вважали своїм обов’язком любити і леліяти.Батька йому замінювало все село. І навіть якщо хтось з жінок помічав, що дитя аж надто схоже на її благовірного, це не давало їй законних підстав докорити чоловікові в зраді: подружня вірність – це, звичайно, добре і правильно, але право старої діви в ніч на Івана Купала священне». [3]. «В давнину, діти,зачаті під час купальських свят, вважалися самими сміливими і сильними воїнами». [4]. Коментарі тут, мабуть, зайві, ось тобі свобода і ніякої моралі.
А ось як описують обряди цього свята сучасні неоязичники: «Дівчата і жінки, стоячи збоку, обговорюють майбутніх суджених, парубки і чоловіки ворожать, чи вибере хтось їх чи ні, повезе або не повезе. За цим спостерігає жрець – щоб був мир і порядок – відповідає на питання з одного і з іншого боку.Починається обряд вибору суджених. Дівчина б’є парубка долонею по плечу і втікає, а той біжить вслід і доганяє. Зловивши дівчину, парубок підводить її до малого багаття, через яке вони разом стрибають. Якщо під час стрибка руки не розійдуться, то це означає, що парубок і дівчина стали судженими. Якщо ж розходяться, то обидва шукають собі іншу пару для стрибка (і не тільки для стрибка – А.). На березі суджені обмінюються вінками, після чого кожен кладе свій вінок на пліт з дерева і соломи, ставить в середину вінка свічку, що горить, і пускає його по воді. Після цього суджені (тобто ті, які стали такими до світанку – А.), узявшись за руки, останній раз перестрибують через купальський вогонь і біжать до річки. Після цього суджені омиваються голими в річці і йдуть «м’яти траву», «шукати Купальську квітку»… Такий звичай». [5].Про те, що відбувається, по язичницькій інструкції, далі, детально говорити не будемо. Самі укладачі інструкції, розуміючи «специфічність» своїх рекомендацій,поспішають додати, що це «не є перелюб, але торжественна жертва богам», і що «дітей, зачатих в купальську ніч, боги наділяють чарівною силою». Ось вона,повна правда про «нешкідливе», «народне» свято. Купала – день узаконеної розпусти. Власне це не нове. У багатьох язичників в ходу була храмова проституція, оргії у свята і так далі. Все це теж вважалося «жертвою богам», і не менш «торжественним». Яким богам? Для православної людини відповідь на це питання достатньо ясна – демонам.
Протягом всієї історії християнської Русі-України з язичницькими купальськими обрядами боролося духовенство Православної Церкви, закликаючи своїх духовних чад не брати участі у цих бісівських забавах та жертвоприношеннях. Проти купальських обрядів спрямовувалися правила російського церковного собору 1551 р., відомого під назвою «Стоглав»: «…о Іоанні дні, внавічеріи сходятся мужи и жены и девицы на нощное плещевание и на безчинный говоръ, и на бесовские песни, и на плясаніе, и на скаканія, и на богомерзкія дела; и бываетъ отрокомъ оскверненіе и девамъ растлениіе, и егда мимо нощь ходитъ, тогда отходятъ к реце с великимъ кричаніемъ, аки бесніи, и умываются водою; и егда начнут заутренню звонити, тогда отходятъ в домы свои й падаю тъаки мертвыя ото великого хлохотанія». У 1723 р. Перемишльський собор у Березовіпостановив заборонити танці та розваги біля купальського вогню як забобонний звичай. [6]. Пам’ятки XVIII ст. рясніють документами про заборону купальських обрядів. 1719 р. гетьман Скоропадський видав універсал «о вечерницах, кулачных боях, сборищах под Ивана Купала и проч.». Універсал надавав право фізично карати (в’язати, бити киями) усіх, хто наважився б взяти участь у «безчинных гуляньях». Духовним властям також наказувалося непокірних «безчинников крепко истязовати,а преслушных и од церкви одлагати». Ось що в цьому універсалі пишеться:«Молодіе и своевольные люди, збираючись по ночах, купали справуют, игри, танцы и пиятики, з яких бывають галаси и зачепки до звадок; послідовательно засъ зтого урастаютъ забойства, як-от: грихи блудніе, растлініе девства, безъзаконное детей прижитие; за яковые безчинія видим гнів Божій на всіх нас зрится, ибо не одтеперь тилко літніе не урожаи хлеба, многіе падежи скотов, а що больше и моровые язвы и другий тяжкіе в людях болезни Малая Россія понесла и прочие поносит злоключенія. За чимъ, хотячи мы тое в народе нашем злонравное заповіди божой и христианскому званію противное вывести и ускоромити безчиніе…». [6].
Бог Істинний – є Бог чистоти і святості. Його заповіді закликають до подружньої вірності, захищають святиню сім’ї. Розгнуздана розпуста під личиною «захоплюючого богослужіння» – жертва сатані. Не вигаданому рукотворному Ярилу, а реальному духу брехні і погибелі.
Світські організатори купальських святкувань, звичайно, не припускають для своїх вечірок подібного сценарію і навіть не говорять про це, але, упроваджуючи це свято в народну свідомість, вони закладають фундамент до відродження його у всій повноті. Де гарантія, що через декілька років, звиклі до Купала люди, не дізнаються про його повний «сценарій» і не почнуть відтворювати його?
Навіть поверхневе знайомство з Купалом показує, що ні сам предмет поклоніння –«бог» Ярило, ні моральний зміст свята, нічого хорошого не несуть людині. Природньо, складно припускати, що хтось серйозно вірить зараз в «бога» Ярила.Але і звичайну людину, що прийшла на Купала просто відпочити, це свято не зробить кращою і чистішою. В кращому разі вона зможе «розслабитися». У гіршому– забруднить розум і серце (якщо їй ще є що втрачати в цьому плані). [2].
Виникає враження, що хтось цілеспрямовано прагне виростити з молоді кого завгодно, але не нормальних людей – хороших чоловіків і дружин, батьків і матерів, повноцінних і відповідальних членів суспільства. В ці липневі дні від ЗМІ можна лише почути дуже стислу інформацію, що православні 7 липня «відзначають» свято Іоана Хрестителя, а далі – суцільний Іван Купало з розбором ворожильних практик і формою купальских вогнищ, характеристикою 12 трав для вінків, форми і технології виготовлення «оберігів» і тексти заговорів. Мета одна: зробити з православного свята, дня пам’яті і молитви, чергове свято похоті. Тут мимоволі згадуються слова літописця псковського монастиря Памфілова, який, описуючи ці «свята» «в градех і в селех» ще в XVI столітті, знаходив можливим сказати, що «в годину ту сатана красується, яко ж сущии древнии идолослужителие бісівське свято сією святкують». [7].
Ще один цікавий знак часу – спроба обязичити християнські свята. На Андрія і Святках у нас – ворожать, на Тройцю – плетуть вінки, на Петра і Павла –танцюють і гуляють. Тобто свята, за походженням і сутністю християнські, позбавляються свого духовного і виховного змісту, стають приводом або до звичайного відпочинку або, що ще гірше – до окультних справ (ворожіння), п’янства і розпусти. Брати християнську вивіску і під нею робити те, що органічно чуже християнству і таким чином спекулювати на чужому авторитеті –просто не етично.
Якщо комусь хочеться стати язичниками, стрибати через вогнища, ворожити,здійснювати ритуальні купання, блудити з першим зустрічним, приносити під кущами «торжественну жертву богам», – будь ласка, у нас країна вільна(принаймні в цьому). Але, відроджуючи свято з язичницьким корінням необхідно поінформувати людей, сказати про нього всю правду, що б вони могли зробити вільний вибір. [2].
Отож, для православного християнина, брати участь у таких язичницьких святкуваннях є неприпустимим. Кожен з нас повинен знати всю правду про історію цього поганського свята і закликати інших не брати участі у ньому. Тим більше,що 7 липня ми святкуємо різдво Іоана Предтечі про якого сказав Спаситель, що немає більшого від народжених жонами ніж Іоан, тому слід сходити до храму, прославити Хрестителя Господнього та звернутися до нього з молитвою.
Категорія: Загальноцерковні новини, Статті
