12 лютого — Собор свв. Вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Золотоустого
У царювання благовірного і христолюбивого царя Олексія Комніна (1), який прийняв царську владу після Никифора Ботаніата (2), була в Константинополі велика суперечка про цих трьох святителів між майстерними в красномовстві вчителями мудрості. Одні ставили вище інших святителів Василія Великого, називаючи його піднесеним витією, так як він всіх перевершував словом і справами, причому бачили в ньому мужа, який мало, чим поступається ангелам, твердого вдачею, що не легко прощає провини, і байдужого до всього земного; нижче його ставили божественного Іоанна Золотоустого, оскільки мав відмінні від зазначених якості: він був розташований до помилування грішників і швидко допускав їх до покаяння. Інші, навпаки, прославляли божественного Золотоустого як людину людинолюбну, яка розуміє слабкість людського єства, і як красномовного витію, який наставляв усіх на покаяння безліччю своїх медоточивих промов, тому і почитали вони його вище Василія Великого і Григорія Богослова. Інші ж стояли за святого Григорія Богослова, стверджуючи, що він переконливістю мови, майстерним тлумаченням Священного Писання і витонченістю побудови мови перевершив усіх найславетніших представників еллінської мудрості, тих, які раніше жили, так і сучасних йому. Так одні прославляли славу святого Григорія, інші принижували його значення. Через це між багатьма виник розбрат: одні називалися іоаннітами, інші василіанами, а інші григоріанами. Про ці імена сперечалися мужі, майстерні в красномовстві і мудрості.
Через деякий час після того, як виникли ці суперечки, явилися ці великі святі, спочатку кожен окремо, а потім всі три разом, — притому не уві сні, а наяву, — Іоанну, єпископу Євхаїтському, найвченішому мужу, дуже досвідченому в еллінській мудрості ( як про це свідчать і його твори), який також прославився своїм добродійним життям(3). Вони сказали йому єдиними устами:
— Ми рівні перед Богом, як ти бачиш, немає у нас ні розділення, ні якоїсь протидії один одному. Кожен з нас окремо, свого часу, натхнений Божественним Духом, написав відповідні повчання для спасіння людей. Чого ми навчилися сокровенно, те передали явно людям. Немає між нами ні першого, ні другого. Якщо ти посилаєшся на одного, то в тому ж згодні і обидва інші. Тому, повели тим, хто сперечається щодо нас припинити суперечки, бо як за життя, так і після кончини, ми маємо турботу про те, щоб привести до миру і однодумності кінці всесвіту. З огляду на це, з’єднай в один день пам’ять про нас і, як годиться тобі, склади нам святкову службу, а іншим передай, що ми маємо у Бога рівне достоїнство. Ми ж для тих, хто звершує пам’ять про нас ми будемо заступниками до спасіння, так як ми сподіваємося, що маємо деяку заслугу у Бога.
Сказавши це єпископу, вони стали підніматися на небо, сяючи невимовним світлом і називаючи один одного по імені. Блаженний єпископ Іоанн негайно відновив мир між тими, що ворогували, так як він був чоловік великий в чесноті і знаменитий в любомудрії. Він встановив свято Трьох Святителів, як і повеліли йому святі, і заповідав церквам святкувати його з належним торжеством(4). У цьому ясно виявилася мудрість Великого чоловіка, так як він побачив, що в січні місяці відбувається пам’ять усіх трьох святителів, а саме: у перший день — Василія Великого, у двадцять п’ятий — божественного Григорія, а в двадцять сьомий — святого Золотоустого, — то він з’єднав їх у тридцятий день того ж місяця, увінчавши святкування їх пам’яті канонами, тропарями і похвалами, як це і належало.
Необхідно додати про них і таке. Святий Василій Великий перевершив у книжній мудрості не тільки вчителів свого часу, але і найдавніших: він пройшов не тільки всю науку красномовства до останнього слова, але й добре вивчив філософію, а також пізнав і ту науку, яка вчить істинної християнської діяльності. Потім, проводячи добродійне життя, сповнене безсрібністю і цнотливістю, та підносився розумом до боговидіння, він був зведений на архієрейський престол, маючи сорок років від народження, і протягом восьми злишком років був предстоятелем церкви.
Святий Григорій Богослов був настільки великий, що якби можна було створити людський образ і стовп, складений по частинах зі всіх чеснот, то він був би подібний великому Григорію. Просяявши своїм святим життям, він досяг такої висоти у галузі богослів’я, що всіх перемагав своєю мудрістю, як у словесних суперечках, так і в тлумаченні догматів віри. Тому він і був названий Богословом. Він був святителем у Константинополі дванадцять років, утверджуючи Православ’я. Поживши потім малий час на патріаршому престолі (як про це пишеться в його житії), він залишив престол через похилий вік і, маючи шістдесят років, відійшов в горні обителі.
Про божественного Золотоустого справедливо можна сказати, що він перевершив усіх еллінських мудреців розумом, переконливістю слова і витонченістю мови; Божественне Писання він пояснював і тлумачив неповторно, рівним чином, в доброчесному житті і богоспогляданні він далеко перевершив усіх. Він був джерелом милості і любові, був сповнений ревнощів учительства. Всього він прожив шістдесят років, пастирем Христової Церкви був шість років. Молитвами цих трьох святителів Христос Бог наш нехай скине єретичні чвари, а нас нехай збереже в мирі та однодумності і нехай сподобить нас Небесного Свого Царства, бо благословенний Він на віки. Амінь.
Категорія: Загальноцерковні новини
