Острів надії

Перше моє питання якраз стосувалося замовчування інформації. В Україні немає чітких даних про відсоток наркозалежних у суспільстві. Всюди вони різні: У Мінздраві — одні, у СБУ та МВС — другі, а результати соціальних опитів ще інші. У середньому кількість таких людей коливається від 1,5%  до 2%.
На це Алла Володимирівна відмітила, що статистика по всіх структурах на Дніпропетровщині так само різниться. За дослідженням інституту Грамашевського,  у 2011 р. було 68 тис. наркозалежних, але коли цю статистику було подано на розгляд до Міськздраву, то лишилось лише 38 тис. А голова Департаменту Дніпропетровщини О.В.Кузьменко прокоментував, що статистика дуже розмита, насправді ж наркозалежних в регіоні більше 100 тис. Така сама ситуація і по Україні в цілому.

—  Але, можливо,  наша держава кинула всі сили не на підрахунки наркозалежних, а на боротьбу із наркоманією?
 — Звісно, на папері є національна програма із зниження рівня шкоди. Цю програму можна назвати спільною, адже вона була  розроблена державою разом із суспільними організаціями. Ще на початку 2000- х її взагалі не існувало. Розробка національної програми почала розвиватися лише після того, як Глобальний фонд вирішив допомогти Україні знизити ризик інфікування на ВІЧ та інші інфекційні хвороби, що передаються статевим, а також і іншими шляхами.
На сьогоднішній день особисто наша організація фінансується лише від Глобального фонду за програмою із “зниження  шкоди”, а центр реабілітації та адаптації для жінок та їх дітей у віці від 1 до 5 років існує за підтримки американської організації ECAD.    

— Як вказує статистика,  97% наркозалежних вперше спробували наркотики у віці від 12 до 19 років, тобто здебільшого до групи ризику потрапляють діти шкільного віку. Що ви можете порадити батькам та вчителям щодо  попередження такої загрози? Як виявити таких дітей на ранніх стадіях?
— Повинні бути спеціальні програми в школах. На папері вони, звичайно, наявні, а в реальності побачити це важко. Адже ми навіть не можемо до різних учбових закладів приносити літературу, де, наприклад, намальовано перекреслений шприц, або є напис “наркотики — смерть” і т.п. Адже на думку деяких служб, як ЦСМ, це може погано вплинути на дитину, і, навпаки, зацікавити її. Така сама ситуація щодо  заборони соціальної реклами проти наркотиків для підлітків.
Стосовно батьків, то частіше трапляється таке, що батьки самі  ненавмисно, звичайно, сприяють тому, що діти вживають наркотичні речовини. Адже які батьки  захочуть повірити, що їх дитина наркоман. Вони розуміють це лише десь глибоко в душі, боячись признатися самим собі.
   Наркозалежність дитини стає сімейною проблемою, яку спочатку треба визнати, а потім вже почати боротися. На жаль, на визнання такої проблеми йде надто багато часу і  для вживання заходів боротьби стає пізно.
На мою думку, враховуючи нашу статистику та те,  що в цілому відбувається в Україні, до дітей з раннього віку, як знання букваря та арифметики, має бути прищеплене розуміння, що таке наркоманія та алкоголізм, і які це несе наслідки. У вихованні дітей, а особливо у первинній профілактиці , має бути вагома доля правди. Бо лише коли це наочно,  тоді — дієво.

 — Організація “Надія +” займається зниженням шкоди серед уразливих груп населення                    м. Дніпропетровська та області. Розкажіть, будь ласка, про заходи та акції які ви проводите для  підлітків.
— Ми займаємось профілактикою на волонтерських засадах. До речі, багато хто з волонтерів — колишні наші пацієнти. Воно й зрозуміло, адже лише людина, яка відчула на собі наслідки наркозалежності, може пояснити іншим, наскільки це страшно. Ходимо групами по 3-4 людини до нічних клубів, де збирається молодь. І нам дають там час, ми відверто кажемо зі сцени, лишаємо візитки зі своїми телефонами. І до нас надходять дзвінки, звертаються люди, тестуються, роблять профілактику — це крихти, але все одно результат.
Але, як бачите, не завжди в нас розв’язані руки, і не всі йдуть нам назустріч. Наприклад, у нас почався “Аптекарський проект”, ми ходимо по аптеках, намагаємось якось налагоджувати зв’язки, контакти. Але часто фармацевти, які щодня зіштовхуються з наркоманами, не хочуть іти нам назустріч, адже їх родини це не стосується, а навіщо тоді щось робити?
Також нещодавно ми збирались на акцію —  роздавали презервативи, намагалися привернути увагу молоді. Адже, якщо є така проблема, як ВІЧ та інші інфекції, треба з ними боротися. Але нам заборонили, пояснюючи тим, що ми провокуємо молодь.

 —  А яким чином діяльність вашої організації спрямовано на жінок та їх дітей?
 — Одна з перших в місті наша організація вирішила займатися супроводом вагітності жінок, що знаходяться у групі ризику. За підтримки фонду Клінтона у нас з минулого літа працює цей проект; через нього пройшли 42 наркозалежні жінки. Ще на ранніх термінах вагітності їх обстежували лікарі, пізніше вони народили дітей у першому пологовому будинку. Половина з цих жінок ВІЧ-інфікована, але вони приймали профілактику для дитини. Всі жінки, що були задіяні у нашій програмі, народили здорових дітей, жодного ВІЧ-інфікованого малюка. Також треба відмітити, що багато з жінок, які потрапили до проекту на другому — третьому місяці вагітності, зараз наркотики не вживають.  Кожна жінка — це перш за все дочка, дружина, мати, яка психологічно залежить від свого оточення, партнера, суспільної думки. Ця психологічна залежність так само помітна,  коли вагітна наркозалежна жінка звертається в лікарню — на неї там не так подивляться, скажуть щось неприємне, їй стає соромно, незручно. Тому зазвичай такі жінки до пологового будинку потрапляють уже під час самих пологів, у них  знаходять і ВІЧ, і купу інших діагнозів, що передаються дитині від матері. На те, щоб привити нашій медицині толерантне ставлення до таких жінок, а також пояснити цим жінкам, що вони так само,  як інші, можуть прийти до будь-якого медичного закладу й отримати безкоштовну консультацію та здати аналізи, потрібно багато часу.

— Не могли б ви назвати відсоток  людей, які повністю вилікувалися і припинили вживання наркотиків?   
— Я б могла сказати вам, що, за статистикою,  2%  наркозалежних повністю припиняють вживати наркотики, але я не буду цього говорити, бо наркоманія — це як вулкан,  який може почати діяти. І зважаючи на це, можна сказати, що тих, хто повністю вилікувався, немає; є довга ремісія, але ніхто не може визначити, скільки вона продовжиться. Причин повернення до повторного вживання завжди можна знайти більше ніж достатньо. І це дуже серйозно, тому легше запобігти наркоманії, пояснюючи з дитинства, що це таке і що від нього може бути. Адже навіть коли людина повністю позбавляється залежності, вона вже має багато захворювань,  на лікування яких лише й працює. Хоча, звичайно, інколи трапляється, що люди одужують і підіймаються на ноги, повертаються до суспільства, родини. Але це дуже поодинокі випадки.

 — Як,на Вашу думку, можна розподілити наркотики на легкі та важкі, чи є якісь критерії,  за якими наркотичні речовини поділяють на більш або менш безпечні для вживання?
 — Наркотик є наркотик, яким би він не був.  Я не розумію, як це легкі наркотики, важкі, середні. Рано чи пізно так звані легкі наркотики все одно призводять до вживання більш важких. І хоч закордонний досвід показує, що легалізація  легких наркотиків має місце, особисто я вважаю це неприпустимим і не знаю, кому це може бути вигідно.

— Чи існує в суспільстві розуміння загрози, пов’язаної  з наркоманією та необхідності боротьби із нею? Які Ви маєте прогнози на майбутнє для  нашої країни?
— Мені здається, що ця проблема, нехай не прямо, торкається  майже кожної  родини. Але доки це не торкнеться особисто когось, то  не буде вважатися за проблему. Кожен сидітиме у своїй коробочці, не звертаючи увагу, що коїться поруч. Навіть більше, людині треба пройти дуже великий шлях, для того, щоб зізнатися самій собі, що він/вона має таку проблему. І насильницьким шляхом витягнути нарковживача не можливо.  Звичайно,  є організації, які займаються лікуванням наркозалежних, є достатньо кваліфіковані реабілітаційні центри, але до них треба ще дійти, опустившись перед цим на саме дно і лише потім прийти до відродження.
Так само і з ситуацією в країні, потрібно пройти ще довгу путь до суспільного розуміння цієї проблеми і боротьби з нею. Таких організацій, як наша, і подібних дуже не багато, нам не вистачає активістів та ентузіастів, допомоги з боку держави. Хоча  відчутний невеликий  прогрес:  до нас на збори приходять нові люди, які хочуть стати волонтерами. Але насправді цю проблему можна  дійсно вирішити тільки тоді, коли  суспільство не буде від неї відхрещуватися.
Нижче подано контактні телефони представників Дніпропетровської обласної суспільної організації “Надія +” . Кожен, хто потребує допомоги,  може звернутися за  телефоном і отримати її!
0983406022; 0935583845.

Категорія: Духовне читання