19 вересня — Спомин чуда архістратига Михаїла в Хонах

У Фригійському місті Колоссах, поблизу міста Ієраполя, над джерелом чудотворної води стояв храм Святого архістратига Михаїла. Від води цього джерела хворі отримували багато зцілень, – навіть більше, ніж в купальні Силоамській. В ту купальню тільки один раз на рік сходив ангел Господній і збурював воду, тут же завжди перебувала благодать чиноначальника ангелів. Там ставав здоровим тільки той, хто перший входив до купальні після збурення води, а тут – всі, хто приходив із вірою, перші й останні, ставали здоровими. Там були необхідні притвори для пере­бування хворих, які довго чекали зцілення, бо деякі насилу тільки через 38 років отримували здоров’я, – тут же в один день або в одну годину хворий ставав здоровим. Про похо­дження цього джерела розповідають таке.

Коли весь всесвіт був затьмарений язичницьким многобожжям і люди поклонялися творінню, а не Творцеві, – у той час в Ієраполі язичники шанували величезну і страшну єхидну; і вся країна, засліплена бісівською оманою, покло­нялася їй. Нечестиві побудували на честь цієї єхидни храм, де і тримали її і, приносячи їй багато різних жертв, годува­ли цю отруйну єхидну, яка шкодила багатьом. Єдиний істинний Бог, бажаючи просвітити світ світ­лом Свого пізнання і наставити людей, введених в оману, на істинну путь, по­слав у всі землі свя­тих Своїх учеників та апостолів пропо­відувати Євангеліє всім людям. Двоє з апостолів – святий Іоан Богослов і святий Филип, – прийшовши один в Ефес, а інший – в Ієраполь, трудилися там у благовіствуванні Христовому. У цей час в Ефесі знаходився дивний храм та ідол відомої язичницької богині Артеміди. Озброївшись духовним мечем – Словом Божим, – на служителів цієї богині і тих, хто поклонявся їй, святий Іоан Богослов переміг їх: силою імені Христового він зруй­нував храм і перетворив на порох ідола, і, таким чином, привів усе місто до святої віри. Після зруйнування ідола Артеміди святий Іоан Богослов пішов з Ефеса до Ієраполя допомогти святому апостолові Филипу; там же перебували у той час святий апостол Варфоломій і сестра Филипа – Маріамія. Разом з ними святий Іоан Богослов і послужив справі спасіння людей. Спочатку вони озброїлися проти єхид­ни, якій нерозумні люди приносили жертви, шануючи це творіння як бога. Своїми молитвами вони вбили цю єхидну, а тих, хто поклонявся їй, навернули до Єдиного істинного Бога, Який сотворив небо і землю. Ставши на місці, яке називалося Херотопа, вони прорекли, що на ньому засяє благодать Божа, що це місце відвідуватиме Воєвода небес­них сил – святий архістратиг Михаїл – і що тут будуть звершуватися чудеса. Усе це невдовзі і збулось. Коли святий Іоан Богослов пішов проповідувати Євангеліє в інші міста, а святий апостол Филип постраждав від нечестивих, Вар­фоломій же і Маріамія також розійшлися по інших країнах, – тоді на тому місці, за пророцтвом святого апостола, з’я­вилася чудотворна вода. Так здійснилися слова Писання: «Проб’ються води в пустелі, і у степу – потоки. І перетвориться примара вод на озеро, і спрагла земля – на джерела вод… буде місцем для тростини й очерету. І буде там велика доро­га, і путь по ній назветься шляхом святим» (Іс. 35, 6–8). До цього джерела почали приходити не тільки віруючі, але й невіруючі, бо чудеса, що звершувалися там, як гучноголо­са сурма, закликали сюди всіх; і кожен, хто пив і вмивався з цього джерела, зцілявся від своїх недуг, і чимало, отри­мавши здоров’я, хрестилось в ім’я Святої Тройці.

У цей час у Лаодикії жив один еллін, у якого єдина дочка була німа від народження. Батько її дуже сумував через це і докладав багато зусиль для її зцілення, але, нічого не досягнувши в цьому, дуже засумував. Однієї ночі, зас­нувши на своєму ліжку, він побачив у видінні ангела Божо­го, який сяяв, мов сонце. Це видіння було дано йому не тому, що він був цього достойний, але щоб через нього він прийшов до пізнання істини і привів з собою інших до Бога. Побачивши ангела, він злякався, але в той же час почув від нього такі слова: «Якщо хочеш, щоб розрішився язик у твоєї дочки, то приведи її до мого джерела, що знаходиться в Херотопі, поблизу Ієраполя, – напої її водою з цього джере­ла – і тоді побачиш славу Божу».

Прокинувшись, чоловік цей дивувався з побаченого і, повіривши сказаним йому словам, відразу ж узяв дочку і поспішив до чудотворної води. Там було безліч людей, які черпали цю воду, хрестилися в ній і отримували зцілення від хвороб. Він запитав їх:

– Кого прикликаєте ви, омиваючись цією водою?

Ті відповіли йому:

– Ми прикликаємо ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, прикликаємо на допомогу і святого архістратига Михаїла.

Тоді той чоловік, звівши очі до неба і піднявши руки, сказав:

–  Отче, і Сине, і Святий Душе, – Боже християнський, – помилуй нас! Святий Михаїле, слуго Божий, допоможи і зціли дочку мою!

При цьому він почерпнув води з джерела і влив її з вірою у вуста дочки; тієї ж миті зв’язаний німотою язик її розрішився на славослів’я Боже, і вона ясно промовила:

–  Боже християнський, помилуй мене! Святий Михаїле, допоможи мені!

Усі ті, хто був там, дивувалися силі Божій і, прославля­ючи Святу Тройцю, величали святого архістратига Михаї­ла. Еллін же той, бачачи, що дочка його зцілилася, надзви­чайно зрадів і охрестився разом зі своєю дочкою і всіма домашніми своїми, що прийшли з ним. На знак своєї подя­ки він побудував над чудотворним джерелом прекрасну цер­кву в ім’я святого архістратига Михаїла, Воєводи небесних сил. Благоліпно прикрасивши цю церкву і немало помолив­шись у ній, еллін той повернувся до свого дому.

На 90-й рік від побудови цієї церкви прийшов туди з Ієраполя десятирічний отрок на ім’я Архип; батьки його були ревними християнами і виховали сина в благочесті. Архип почав жити при церкві Святого архістратига Михаї­ла, будучи при ній паламарем. Отрок цей став керуватися в своєму житті таким правилом: з того часу, як він поселився при тій церкві, служачи Богові, він нічого не споживав з мирських страв і пиття: ні м’яса, ні вина, навіть хліба він не їв, але харчувався лише пустельною зеленню, яку сам збирав і варив; їжу він приймав один раз на тиждень, і то без солі, питтям же для нього служила лише незначна кількість води. Через таку стриманість цей отрок умертвив свою плоть і в таких чеснотах незмінно перебував від юності до самої старості, всією душею єднаючись з Богом і уподіб­нюючись житію безтілесних. Одяг його був дуже бідний: він мав тільки два веретища, з яких одне носив на тілі, а іншим покривав своє ліжко, викладене гострим камінням. Він це робив для того, щоб ті, хто входив у його житло, не бачили, що він спить на гострому камінні; узголів’ям же для нього служив невеликий мішок, наповнений терням. Таким було ліжко цього блаженного подвижника. Сон же і відпочинок його полягали в тому, що коли він відчував потребу у сні, то лягав на каміння і гостре терня, – так що це було швидше неспання, ніж сон, і відпочинок його був більше мукою, ніж спочинком. Бо який відпочинок для тіла – лежати на твер­дому камінні, і що за сон, коли голова спочиває на гострому терні? Щороку Архип переміняв свій одяг: тим веретищем, яке носив на тілі, він покривав своє ліжко, а те, яке було на ліжку, він одягав на себе; через рік він знову переміняв ті веретища. Так, не маючи спокою ні вдень, ні вночі, він умертвляв своє тіло і зберігав свою душу від тенет ворожих. Проходячи такий тяжкий і сумний шлях життя, блаженний Архип, взиваючи до Бога, молився: «Не попусти мені, Гос­поди, порадіти на землі суєтною радістю, нехай не побачать очі мої ніяких благ світу цього, і нехай не буде для мене ніякої відради в цьому тимчасовому житті. Наповни, Госпо­ди, очі мої слізьми духовними, дай скрушення в серці моєму і благовлаштуй шляхи мої, щоб мені до кінця днів моїх умертвляти плоть мою і підкорювати її духу. Яку користь принесе мені ця тлінна плоть моя, створена із землі? Вона, як квітка, вранці розцвітає, увечері ж засихає! Але дай мені, Господи, ревно трудитися над тим, що корисно для душі і для життя вічного».

Так молячись і так повчаючись, блаженний Архип почав уподібнюватися ангелові Божому, який проводить небесне житіє на землі. І не про своє тільки спасіння піклувався святий, але й про спасіння інших, бо багато невірних на­вернув він до Христа і охрестив їх. Нечестиві елліни, бача­чи все це, заздрили блаженному Архипу і, не зносячи пре­славних чудес, що звершувалися від святого джерела, зненавиділи цього праведного мужа, який жив там. Часто вони нападали на святого Архипа, тягали його за волосся і за бороду і, поваливши на землю, топтали ногами, і після різних катувань виганяли звідти. Але, будучи твердим ду­хом подібно до адаманта, блаженний Архип все це мужньо терпів від ідолопоклонників і не відступав від святого хра­му, служачи Богові в святості і незлобливості свого серця і піклуючись про спасіння душ людських.

Одного разу нечестиві елліни, зібравшись у великій кількості, говорили між собою: «Якщо ми не засипемо зем­лею те джерело і не уб’ємо тієї людини, одягненої в дрантя, то всі боги наші будуть повністю принижені тими, що зціля­ються там».

Після цього вони пішли засипати землею чудотворну воду і вбити неповинну людину – блаженного Архипа. Підійшов­ши до святого місця з двох боків, одні з них попрямували до церкви і до джерела, а інші поспішили до житла блаженно­го Архипа, щоб убити його. Але Господь, Який піклується про долю праведних і Який не дає їх у руки грішників, зберіг Свого раба від тих вбивць: несподівано у них омерт­віли руки, так що вони не могли ними і доторкнутися до преподобного. Від води ж явилося незвичайне диво: як тільки нечестиві наблизилися до джерела, у ту ж мить вийшло з води вогненне полум’я і, направившись на беззаконних, відігнало їх далеко від джерела. Таким чином, беззаконники ці втекли з соромом від джерела і від преподобного Архипа, не заподіявши йому ніякого зла. Однак вони не напоумилися цим дивом: скрегочучи зубами, вони не переставали вихваля­тися, що знищать те джерело і церкву, і служителя церков­ного. На тому місці була річка Хрісос, що протікала по лівий бік від церкви; беззаконники задумали пустити її на святе місце, щоб святе джерело, змішавшись з річковою водою, втратило свою чудотворну силу. Але коли вони почали втілю­вати свій злий намір і направили течію річки на джерело, щоб затопити його, тоді річка, за велінням Божим, дала своїм течіям інший напрям і потекла по правий бік від церкви. І знову нечестиві з соромом повернулися додому.

Були там ще дві інші річки, які протікали зі сходу і наближалися до того святого місця на відстані трьох стадій; назва однієї річки – Лікокапер, а іншої – Куфос. Ці річки зливалися біля підніжжя великої гори і текли праворуч, у Лікійську країну. Вселукавий диявол вселив нечестивим людям злий намір: він навчив їх пустити води обох тих річок на чудотворне місце, внаслідок чого повинен був зруй­нуватися храм Святого архістратига Михаїла, а вода повин­на була залити Святе джерело і потопити святого Архипа. Місцевість же ця була дуже зручна для скерування туди води, адже річки витікали з вершини гори, а церква була на самому низу. Змовившись, нечестиві прийшли у великій кількості зі всіх міст у селище Лаодикію і рушили до церк­ви. Поблизу церковного вівтаря знаходився величезний камінь; від цього каменя вони почали копати глибокий і широкий рів аж до тієї гори, під якою річки зливалися. Потім вони насилу прокопали рів, по якому вода могла бути пущена на церкву, і загатили ті річки, щоб накопичилося більше води; десять днів працювали нечестиві, здійснюючи цю суєтну справу. Бачачи діяння нечестивих, преподобний Архип припав у церкві до землі і зі сльозами молився Бо­гові, закликаючи на допомогу швидкого предстателя – святого архістратига Михаїла, щоб він зберіг святе місце від потоплення і не дав порадіти ворогам, що прагнули погуби­ти святиню Господню.

–  Не відійду від цього місця, – говорив блаженний Архип, – не піду з церкви, але навіть і помру тут, якщо Господь попустить потопити це святе місце.

Через десять днів, коли вода піднялася, нечестиві розко­пали те місце, по якому вода повинна була потекти по при­готованому для неї шляху, і пустили річки на святий храм о першій годині ночі; самі ж відійшли звідти і стали на висо­кому місці з лівого боку, бажаючи побачити потоплення святині. Тоді вода ринула вниз, зашумівши, як грім. Препо­добний Архип, знаходячись в церкві на молитві, почув шум води і ще ревніше почав молитися Богові і святому архістратигові Михаїлу, щоб не було потоплене це святе місце і не раділи, але були посоромлені нечестиві вороги; ім’я ж Гос­поднє щоб прославилося і щоб звеличилися ангельська сила і заступництво. І співав він псалом Давидів: «Ріки підно­сять голос, Господи, ріки підносять голос свій, ріки піднесли хвилі свої. Але Господь у вишніх могутніший від шуму вели­ких вод, від сильних хвиль моря… Дому Твоєму належить святість, Господи, на довгі дні» (Пс. 92, 3–5).

Коли співав це блаженний Архип, то почув голос, який повелівав йому вийти з церкви. Вийшовши, він побачив великого предстателя і хранителя роду християнського – святого архістратига Михаїла, в образі прекрасного і дуже світлого мужа, як колись він явився пророку Даниїлу. Бла­женний Архип, не будучи в змозі дивитися на нього, від страху впав на землю.

Архангел же сказав йому:

–  Не бійся, – встань, підійди до мене сюди і побачиш силу Божу на цих водах.

Блаженний Архип встав і, підійшовши зі страхом до Воєводи сил небесних, зупинився за велінням його по лівий бік; при цьому він побачив вогненний стовп, що піднімався від землі до неба. Коли ж вода підійшла близько, архістратиг підняв праву руку і, зобразивши хресне знамення на поверхні води, сказав:

–  Зупиніться там!

І в ту ж мить води повернулися назад. Так здійснилися слова пророчі: «Побачили Тебе води, Боже, і убоялися» (Пс. 76, 17). Води стали як кам’яна стіна і піднялися вго­ру, подібно до високої гори. Після цього архістратиг, повер­нувшись до храму, ударив жезлом у величезний камінь, що знаходився біля вівтаря, і накреслив на ньому хресне зна­мення. У ту ж мить загримів грім, земля затряслася і камінь розколовся надвоє, утворивши в собі величезну ущелину. При цьому архангел Михаїл промовив такі слова:

–  Нехай буде знищена тут всяка супротивна сила і нехай отримають тут визволення від усякого зла всі, хто приходить сюди з вірою!

Сказавши це, він повелів Архипу перейти на правий бік. Коли преподобний перейшов туди, святий Михаїл гучно ска­зав водам:

–  Увійдіть до цієї ущелини!

І в ту ж мить води з шумом потекли в кам’яну ущелину, і з того часу постійно текли цим шляхом через камінь. Во­роги, які стояли по лівий бік і чекали побачити потоплення святого храму, від страху скам’яніли. Зберігши від потоп­лення свій храм і преподобного Архипа, святий архістратиг Михаїл піднісся на небо, а блаженний Архип подякував Богові за це преславне чудо і прославляв великого хранителя – архістратига Михаїла – за його велике заступництво. Тоді всі супротивники були посоромлені, у віруючих же була велика радість, і вони, приходячи до ангельського храму і чудесного джерела, разом із преподобним Архипом віддава­ли хвалу Богові. З того часу встановлено святкувати той день, у який звершилося чудо через явлення ангела. Преподобний Архип прожив багато років на тому місці, старанно служачи Богові, і помер у мирі, маючи 70 років від свого народження. Віруючі поховали його на тому ж самому місці, яке за зазначене вище чудо назване Хони, тобто занурен­ня, тому що там води занурилися в камінь («хонас» – отвір, впадина, розколина).

джерело

Категорія: Духовне читання, Загальноцерковні новини, Статті