30 вересня — вшанування пам’яті свв. мцц. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії
У II столітті, за царювання імператора Адріана (117-138 рр.) в Римі жила благочестива вдова Софія (ім’я Софія означає мудрість). У неї були три дочки, які носили імена головних християнських чеснот: Віра, Надія і Любов.
Будучи глибоко віруючою християнкою, Софія виховала дочок у любові до Бога, навчаючи не прив’язуватися до земних благ. Чутки про належність до християнства цього сімейства дійшли до імператора, і він побажав особисто побачити трьох сестер і матір, яка їх виховала. Всі четверо постали перед імператором і не боячись сповідали віру в Христа.
Здивований сміливістю юних християнок, імператор відіслав їх до одного язичника, яким наказав переконати їх відректися від віри. Проте всі аргументи язичницької наставниці виявилися марними, і сестри-християнки не змінили своїх переконань. Тоді їх знову привели до імператора Адріана, і він почав наполегливо вимагати, щоб вони принесли жертву язичницьким богам. Але дівчатка з обуренням відкинули його наказ.
Тоді розгніваний Адріан велів піддати дітей різним тортурам, після чого їх убили.
Святу Софію не піддали тілесним мукам, але прирекли її на ще сильніші душевні муки від розлуки з закатованими дітьми. Мучениця, поховавши останки своїх дочок, два дні не відходила від їх могили. На третій день Господь послав їй тиху кончину і прийняв її багатостраждальну душу в небесні обителі. Свята Софія, зазнавши за Христа великі душевні муки, разом з дочками зарахована Церквою до лику святих.
Постраждали вони в 137 році. Старшій, Вірі, тоді було 12 років, другій, Надії, — 10, а молодшій, Любові, — лише 9 років. Мощі святих мучениць з 777 року покояться в Ельзасі, в церкві Єшо.
Свідчення Віри, Надії, Любові та матері їх Софії (оповідання для дітей)
Була вже глибока ніч, коли Софія почула умовний стук у двері. Так сповіщали про свій прихід християни з їхньої громади. Впустивши жінку, справді знайому християнку, Софія швидко зачинила двері.
- Софіє, маю тривожні новини, мовила знайома з порога, — хтось написав на вас із доньками донос імператорові. Вас можуть судити як християнок. Можливо, вам варто зникнути з Рима хоч на деякий час, поки мине ця біда. Якщо у вас немає родини у провінції, де ви могли б перебути цю лиху годину, то пресвітер напише листа до когось зі знайомих, і там вас приймуть. Я прийшла від нього, щоб дізнатись, якою буде ваша відповідь, і передати йому.
Софія на хвилю завмерла, обмірковуючи почуте, а потім сказала:
- Спасибі, але турбуватися нашою долею не варто — ми нікуди не поїдемо. Ми готові до всього. Дивно, що нас ще й досі не арештували. Ми ж не дуже приховуємо, що християни.
- Але ж ваші донечки ще зовсім діти. Найстаршій Вірі — дванадцять, а наймолодшій Любові тільки дев’ять. Імператор не зважає на вік. Він однаково жорстокий з усіма. Як дівчатка зможуть витримати таке випробування?
- Я гадаю, вони будуть достатньо мужніми. Це по-перше. А по-друге, впевнена, доньки самі відмовляться виїжджати з Рима. Спасибі за попередження, але ми залишаємось.
- Мене завжди дивувало, що ви не приховуєте своєї віри. Хоча заради дітей, здавалося б, варто це робити. Ви не приховуєте, що не відправляєте культів римським богам. А це державна справа. За її невиконання карають тяжче, ніж за несплату податків.
- Римляни давно вже самі не вірять у своїх богів, хоча й поклоняються статуям. Вони давно не вірять у світ невидимий, тому їх дратує, що ми в це віримо. Вони вважають, що ми марновірні. Але це наразі не має жодного значення. Передайте пресвітерові, що ми залишаємося.
Софія розповіла про нічний візит своїм донечкам.
- Мамо, ми, звичайно, нікуди не поїдемо. Якщо нас арештують, то ми зможемо добре послужити Господу. Пам’ятаєш, як бабуся розповідала про апостола Павла — він сам зголосився іти в Рим на суд до імператора для того, щоб свідчити, що Ісус воскрес і ми воскреснемо з мертвих. Це найкраща справа, яку можна зробити в житті! Бабуся сама чула про це від апостола. Ми маємо чинити так само, як він.
Софія усміхнулася, проте запитала:
- Але ж імператор катуватиме вас, якщо ви не відмовитесь вірити у воскресіння. Як ви це стерпите?
- Що цей дочасний вогонь супроти вогню пекельного? Окрім того, Господь укріпляє вірних. Тому не зважайте на те, що ми малі. Якщо ми зрадимо Господа, то нас замучить вогонь нашої совісті ще тут — однаково жити не зможемо.
Мати поцілувала своїх рішучих донечок, молячи Бога, щоб вони такими ж і залишилися попри всі випробування.
Їх заарештували цього ж дня. Імператор Адріан захотів особисто поговорити з матір’ю та доньками про їхню віру.
- Я чув, ви вірите, що колись воскреснете?
- Саме так. Воскреснемо колись, як воскрес наш Господь Ісус Христос.
- Але як можуть воскреснути ті, хто вже перетворився на попіл і кого вітер розніс по всьому світу?
- Немає нічого неможливого для Того, Хто створив землю й небо з нічого. Немає нікого, подібного до Нього.
- Що? То ви не вірите у божественність імператора?! – закричав розгніваний Адріан. — Ви бунтарі! Ви хочете скинути імператора з трону! Я даю вам останню можливість порятувати себе від мук: або ви принесете жертву римським богам, або потрапите до рук ката!
- Ми не боїмося тортур, — відповіла мати з дітьми. — Господь допоможе нам. А якщо треба, ми готові померти за Нього.
І справді, ні розпечена решітка, ні кипляча смола не заподіяли шкоди мученицям. Врешті-решт імператор наказав відсікти голови сестрам. Матір же він прирік на душевні муки через розлуку з дітьми. Софія два дні не відходила від могили своїх дівчаток, а на третій Господь забрав її душу до Себе.
Так здійснилася мрія Віри, Надії, Любові та матері їх Софії свідчити про Христа і про Його воскресіння. Господь щедро нагородив їх на небесах. І нині Віра, Надія, Любов і Софія служать Господу тим, що вислуховують молитви людей і допомагають їм у їхніх потребах.
Категорія: Загальноцерковні новини
