7 ЛИПНЯ — РІЗДВО ІОАННА ПРЕДТЕЧІ. ПРПП. ІОВА ТА ФЕОДОСІЯ МАНЯВСЬКИХ
Як оповідає Євангеліє (Лк. 1, 57 — 80), праведні батьки святого Іоанна Хрестителя — священик Захарія та Єлисавета, що жили в стародавньому місті Хевроні, досягли старості, але не мали дітей, оскільки Єлисавета була неплідна.
Одного разу святий Захарія здійснював богослужіння в Єрусалимському храмі і побачив Архангела Гавриїла, що стояв з правої сторони кадильного жертівника. Він передбачив, що у Захарії народиться син, який буде провісником очікуваного Старозавітною Церквою Спасителя — Месії. Захарія зніяковів, на нього напав страх. Він засумнівався, що в старості можливо мати сина, і просив знамення. Воно було дано йому, будучи одночасно і покаранням за невіру: Захарія був уражений німотою до часу виконання слів Архангела.
Свята Єлисавета зачала і, боячись насмішок над пізньою вагітністю, таїлась п’ять місяців, поки її не відвідала Преблагословенна Діва Марія, Яка доводилася їй далекою родичкою, щоб розділити Свою та її радість. Єлисавета, сповнившись Святого Духа, перша привітала Діву Марію як Матір Божу. Разом з нею Пресвяту Діву Марію і втіленого в Ній Сина Божого вітав «гранням, як пісьнями» і святий Іоанн, ще знаходився в утробі матері своєї, праведної Єлисавети.
Настав час, і свята Єлисавета народила сина, всі родичі і друзі раділи разом з нею. На восьмий день за Законом Мойсея здійснилося його обрізання. Мати назвала його Іоанном. Всі були здивовані, тому що ніхто в їхньому роді не носив цього імені. Коли запитали про це святого Захарію, він попросив дощечку і написав на ній: «Іоанн ім’я йому» — і негайно вузи, що зв’язували за передріканням Архангела його мову розв’язалися, і святий Захарія, сповнившись Духа Святого, прославив Бога і сказав пророчі слова про явленого в світ Месію і про свого сина Іоанна — Предтечу Господа.
Після Різдва Господа нашого Ісуса Христа і поклоніння пастирів і волхвів нечестивий цар Ірод наказав повбивати всіх немовлят. Почувши про це, свята Єлисавета втекла зі своїм сином в пустелю і ховалася в печері. Святий Захарія як священик був у Єрусалимі і виконував своє священиче служіння в храмі. Ірод послав до нього воїнів з наказом відкрити місцеперебування немовляти Іоанна і його матері. Захарія відповів, що це йому невідомо, і був убитий прямо в храмі. Праведна Єлисавета із сином продовжувала жити в пустелі і там померла. Отрок Іоанн, що охоронявся Ангелом, знаходився в пустелі до того часу, як вийшов на проповідь про покаяння і сам сподобився хрестити Господа, що прийшов у світ.
Преподобні Іов та Феодосій Манявські чудотворці
На своєму Помісному Соборі 15 липня 2004 року наша Свята Церква канонізувала двох великих святих, засновників і фундаторів Манявського Хрестовоздвиженського скита Іова і Феодосія, які своїми трудами і подвигами просяяли на всю Карпатську Русь-Україну. Відтепер 7 липня, в день Різдва Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна Церква наша згадує пам’ять цих двох подвижників чернечого життя. В Манявському скиту на прощу збирається велика кількість народу зі всієї України, і не тільки. Останнім часом Манявський скит, як твердиня Православ’я, відроджується. Знову в цій святині запалала лампада чернечого життя, яка була загашена не безбожницьким комуністичним режимом, а ще австрійською владою 1 липня 1785 року.
В доленосний для святого Православ’я час було засновано Манявський скит і першим його ігуменом став Іов Княгиницький. Народився він у Тисмениці на Прикарпатті. Сім’я, в якій народився Іван (його світське ім’я) була досить заможною. Батьки віддали молодого юнака на навчання до монастирської школи в Уневі, після закінчення якої майбутній подвижник став навчатися в Острозькій Академії, яка була щойно заснована великим князем Костянтином Острозьким. Цей захисник українського православ’я добре розумів, що без високої освіти не можливо було протистояти католицькій єзуїтській освіті. Князь Костянтин Острозький запросив Івана Княгиницького на викладацьку працю і до богословського освітнього гуртка Острозької Академії.
Потяг до чернечого життя і усамітнення в молодого дидаскала (учителя) був досить сильним. Одного разу він зустрівся в Острозі із афонським ченцем і його розповідь настільки запала в душу Івана, що той невдовзі вирушив на Афон, подібно до того, як колись Антоній Печерський перше, ніж просяяти своїми подвигами на Печерській горі, пішов на Афон для того, щоб набратися досвіду чернечого життя і молитви.
Тут, на святій Афонській горі, Іван Княгиницький приймає чернецтво з іменем Єзекиїль. Через деякий час 1598 р. чернець Єзекиїль із афонськими ченцями прибув в Україну для збору милостині. В 1600-01 роках він знову прибув в Україну і залишився тут розбудовувати монастирське життя. Берестейська церковна унія 1596 року внесла свої корективи в українське церковне життя. Тепер відданими святому Православ’ю залишались лише монастирі. На запрошення Львівського єпископа Гедеона Балабана, який залишився на той час єдиним архієреєм, вірним Православній Церкві, Єзикиїль Княгиницький відроджує чернече життя в Унівському, Дерманському, потім Угорницькому монастирях. Згодом приймає велику схиму з іменем Іов.
Подвиг схимонаха був величним. Він багато працював, постійно перебував у паломницьких подорожах. Відомо, що 1619 р. він відвідав Києво-Печерську лавру, але вже як фундатор Манявського Хрестовоздвиженського скита.
Ще 1606 р. преподобний Іов Княгиницький поселився поблизу Краснополя в «кущі під смеречієм» під горами Карпат. Згодом до нього стали приєднуватись інші ченці, які шукали справжнього чернечого подвигу. Коли помножилась братія, то Іов, будучи не в священичому сані, став шукати такого ченця, який би міг священнодіяти та відправляти для братії богослужіння. Жереб впав на диякона Феодосія, який, за свідченнями, був племінником Іова. Після рукоположення в ієромонаха, на прохання Іова Феодосій стає першим ігуменом Манявського скита. Вручаючи жезла ігумену Феодосію, преподобний Іов сказав: «Будь пастирем і учителем стада цього, зібраного Богом. Ти єси ієромонахом і духовником нашим, тобі подобаєт бути ігуменом, а я буду тобі по моїм силам помагати, поки буду жити».
Так засяяла в Українському Афоні священна двоїця, що прославила чернечими подвигами весь карпатський край і всю Україну. 1620 р. Константинопольський патріарх Тимофій та Александрійський Кирил Лукаріс надають скиту, який на той час вже мав 40 ченців-подвижників, статус ставропігійного монастиря.
Під документами Київського православного собору 1628 р. ми зустрічаємо підпис ігумена Феодосія Манявського: «Многогрішний Феодосій, ігумен Скитський і Угорницький, Прот (старший) монастирем воєводства Руського, Белзького і Подольського власною рукою». З цього підпису можна зрозуміти, що в часи ігуменства Феодосія Манявській обителі стала належати велика кількість монастирів на заході України, в теперішніх землях Польщі та Румунії. Відомо, що до заснування Манявського монастиря мав причетність і преподобний Іоанн Вишенський, захисник православної віри та подвижник Афону.
Своїми невтомними молитовними трудами та працею преподобні розбудували Манявський Хрестовоздвиженський скит, в якому подвизалась велика кількість монахів. Вже через десять років після смерті преподобного Феодосія число братії зросло до двохсот ченців, про що свідчив Київський митрополит Петро Могила, кажучи: «Іди на Покуття в Скит; там знайдеш двісті ангелів, які в тілі живуть…».
За молитвами преподобних Іова та Феодосія Манявських нехай Всемилостивий Господь утвердить наc у Православ’ї.
Категорія: Життя святих, Загальноцерковні новини, Статті
