АРХІПАСТИР СІЧЕСЛАВСЬКОЇ ЗЕМЛІ

Єпископ Січеславський (Дніпровський) Української Автокефальної Православної Церкви Геннадій (в миру Григорій Федорович Шиприкевич) народився 29 вересня 1892 року у селі Годомичі Луцького повіту на Волині.

Його батько — протоієрей Федір Шиприкевич був настоятелем храму у Годомичах. Три його брати теж стали священиками.

Розпочав навчання в Житомирській духовній семінарії, яку закінчує 1909 року. У 1913 році — закінчує Кременецьку Волинську духовну семінарію. Оселяється у Києві.

В середині 1910-х років долучається до підпільного українського національного руху. Не маючи бажання захищати інтереси Російської імперії, ухиляється від призову на початку Першої світової війни.

1916 року одружується з дівчиною на ім’я Марія, оселяється в одному із сіл Київської губернії, продовжує активну участь в українських національних гуртках та «Просвіті».

У 1920 — х стає активним учасником руху за створення Української Автокефальної Православної Церкви.

16 травня 1921 року рукоположений у священики архієпископом Гродненським Володимиром (Тихоницьким).

Призначений настоятелем Троїцького храму у містечку Сокіл на Волині, згодом переведений до села Волошки на Ковельщині. Пізніше за вимогою польської влади в якості покарання , священика-патріота переводять на іншу парафію до села Омеляник біля Луцька, а пізніше на парафію до села Кураш на Сарненщині. Наступним місцем служіння отця Григорія став храм Покрови Пресвятої Богородиці у селі Ворокомле біля Камінь-Каширська. 22 жовтня 1935 року його переведено до села Тинного на Сарненщині. Разом з тим священик служив на парафії у Зносичах.

Після важкої хвороби помирає його дружину Марія і син Олег, який був членом Організації Українських Націоналістів.

Отець Григорій Шиприкевич ставши вдівцем самостійно виховував доньку Людмилу.

З початком совєцької окупації Волині 1939 року отець Григорій Шиприкевич разом з донькою перераховується від карателів з НКВД, які полювали за ними, щоб кинути до в’язниці.

У часи Другої Світової війни отець Григорій Шиприкевич став активним учасником Другого відродження Української Автокефальної Православної Церкви, яке очолив митрополит Луцький і Ковельський Полікарп (Сікорський).

До травня 1942 року служив на парафіях у селах Вараш біля Рафалівки, Тинному, де створив церковний хор і приписному храмі Зносич. Вдівець отець Григорій прийняв чернечий постриг з іменем Геннадій.

На Зелені свята, 24 травня 1942 року у Троїцькому соборі Луцька висвячений на єпископа Січеславського (Дніпропетровського). В архиєрейській хіротонії Владики Геннадія взяли участь: архієпископ Луцький і Ковельський Полікарп (Сікорський) та єпископ Переяславський Мстислав (Скрипник).

Як правлячий архієрей, Владика Геннадій прибуває на Січеславщину з братами: отцем Іваном та отцем Никоном й дочкою Людмилою у червні 1942 року.

5 липня 1942 року відбулися урочистості з нагоди призначення архієрея на Дніпровську кафедру. На Соборній площі перед Преображенським собором кілька тисяч мешканців Дніпра зустрічали владику Геннадія.

Кафедральним собором УАПЦ у Дніпрі став Преображенський собор, де було 5 липня 1942 року відслужена урочистий молебень на честь прибуття на кафедру нового архієрея.

Ще восени 1941 року у Дніпропетровську була відроджена окружна церковна рада УАПЦ у складі: Іван Ритов — голова, члени: професор Тихон Бабій, Теодосій Капітоненко, Максим Струп, Холодченко. Дніпропетровська окружна церковна рада зайнялася справою відродження УАПЦ на Січеславщині. Ця рада стала найближчими співробітниками нового українського архієрея.

Першим ділом Владика Геннадій організував у місті Кам’янському українські православні пастирські курси. 30 випускників цих курсів були рукоположені на священиків Дніпровської єпархії.

За півтора роки керування Дніпропетровською єпархією владика Геннадій висвятив 83 українські православні священики.

Через місяць після його прибуття на кафедру, він збільшив кількість українських парафій з 30 до 70, а на час його евакуації у 1943 року, на Січеславщині діяло близько 200 парафій УАПЦ.

Владика активно долучається до реставрації Троїцького собору у Новомосковську, який стає собором УАПЦ.

В жовтні 1943 року з благословення владики Полікарпа (Сікорського) — адміністратора УАПЦ прибуває до Луцька і призначений тимчасовим керуючим Володимир-Волинської єпархії УАПЦ.

Під час наступу сталінських окупаційних військ у 1944 року з благословення владики Полікарпа (Сікорського) — адміністратора УАПЦ змушений був емігрувати. Спочатку до Польщі, а далі до Словаччини, Австрії, врешті до Німеччини, де у 1947 року зустрічається у таборах для переміщених з іншими єпископами та священиками Української Автокефальної Православної Церкви. Постійний і активний учасник доленосних еміграційних соборів УАПЦ у Німеччині.

1950 року переїздить до США і був прийнятий у юрисдикцію Української Православної Церкви в США. Владика Геннадій стає вікарієм Першоієрарха митрополита Іоанна (Теодоровича) з титулом єпископа Чиказького.

Довгі роки очолював українські церковні громади в Чикаго.

1962 року на 20-річчя архиєрейської хіротонії наділений титулом архієпископа. Того ж року залишив юрисдикцію УПЦ в США і приєднався до Української Греко-Православної Церкви Америки, що перебувала в юрисдикції Константинопольського Патріархату, очолюваної архієпископом Богданом (Шпилькою).

Упокоївся архієпископ Січеславський (Дніпропетровський) і Чиказький Геннадій (Шиприкевич) на 81 році життя, 27 жовтня 1973 року. Похований у Чикаго на кладовищі Ельмвуд.