Чому православні не святкують 8 Березня?
Коріння свята, яке так приховувала радянська пропаганда, – маніфестації феміністок, основну масу з яких складали повії. У 1895 році, 8 березня, повії Чикаго вийшли на демонстрацію з вимогою виплатити матросам зарплату. В останніх просто не було грошей, щоб розплатитися із представницями найдавнішої професії. Через рік, 8 березня 1896 року, те ж саме відбулося в Нью-Йорку. У наступні роки демонстрації жінок часто приурочувалися до цього дня. Так, 8 березня 1908 року в Нью-Йорку 15 000 жінок вийшли на демонстрацію, вимагаючи підвищення зарплати та надання виборчого права. Для закріплення традиції, рішенням Соціалістичної партії США (28 лютого 1909 р.) і Соціалістичного Інтернаціоналу (1910 р., Копенгаген, з ініціативи німецької революціонерки Клари Цеткін) 8 березня було проголошено Міжнародним жіночим днем. Це стало причиною для святкування цієї дати в СРСР.
Суть свята полягала в тому, щоб акцентувати увагу на особливому місці жінки в боротьбі за «щасливе комуністичне завтра», виділивши для неї аж цілий день. Радянська влада забезпечила цю рівність тим, що дала жінці в руки лопату, відбійний молоток, посадила на трактори, зробивши з неї тяглову робочу силу, відібравши в жінки традиційну функцію – бути хранителькою сімейного затишку – і з нею жіночність, материнське щастя; одним словом, забрали те, що було даровано жінці Богом. Ще за часів Союзу мало хто сприймав Міжнародний жіночий день саме в тому сенсі, в якому його замислювали затяті революціонерки та феміністки Клара Цеткін та Роза Люксембург, метою яких було звільнити жінку від ярма чоловіка та сім’ї й спрямувати її енергію на боротьбу за перемогу світової революції. У цей день радянська жінка менше за все хотіла відчувати себе борцем за світле комуністичне майбутнє, а бажала хоча б певною мірою, хоча б раз на рік побути тою, ким вона є і має бути: чарівною, лагідною, привабливою, коханою і закоханою, тобто –жінкою.
Сучасний світ через ідеологію фемінізму, наприклад, пропонує жінкам будувати стосунки з чоловіками на протистоянні, на недовірі й відстоюванні своїх прав, із самого початку прирікаючи ці відносини на невдачу. Багато хто сприймає фемінізм як рух, що бореться за рівноправ’я жінок, але це насправді лише другорядна тимчасова ціль, справжня його мета – відновлення доісторичного матріархату, тобто суспільства, у якому чоловіків або не буде взагалі, або ж вони не відіграватимуть жодної ролі. Фемінізм за аборти, випадкові сексуальні стосунки, збочення. Він проти релігії, міцного шлюбу, проти будь-яких обов’язків жінок перед суспільством, чоловіком, дітьми. Фемінізм під виглядом боротьби з “чоловічим ярмом” по суті позбавляє жінок самої жіночості, “звільняє” їх від материнських почуттів, ніжності, відданості, привчає до агресивності, підступності, егоїзму. Але як жити у світі, де жінки перестають бути жінками, і чоловіки перестають відчувати себе чоловіками? Яскравим свідченням процесу стало поширення стилю “унісекс” серед молоді. Це виявляє внутрішню невизначеність людини, розмитість чи роздвоєність її психіки, що згубно впливає на саму людину і на суспільство в цілому. Людство ж, що складається з хворих людей, не може бути здоровим.
Результатом усього вищесказаного є катастрофічне збільшення кількості розлучень, глибокий занепад інституту шлюбу, зменшення народжуваності в багатьох країнах (в тому числі і в економічно розвинених), у мирний час ми маємо величезну кількість одиноких матерів і дітей-сиріт. Як наслідок – неповноцінне виховання дітей, моральне та духовне зубожіння народу, дитяча та підліткова злочинність, наркоманія, поширення СНІДу та інших хвороб. Виховуючись у неповних сім’ях або поза родиною, молодь виростає безвідповідальною, інфантильною, нездатною до дорослого і шлюбного життя, бо не має у своїй свідомості відповідної моделі поведінки, не вміє виховувати дітей, і заздалегідь підсвідомо налаштована на розлучення. Це все призводить до глибокої кризи у суспільстві, яка ставить під загрозу саме його існування.
Вихід, на мою думку, тут може бути лише один. Він полягає у поверненні нашого народу до традиційних, перевірених та освячених віками християнських цінностей. Лише вони гарантовано забезпечували гармонійне виховання і розвиток особистості, збереження сім’ї і процвітання суспільства. В основу будь-яких стосунків Православна Церква ставить любов – єдиний фундамент, на якому наші взаємини будуть радісними, щирими і по-справжньому корисними, але не лише для нас, а й для всіх, хто нас оточує. Слово Боже стверджує, що істинна любов безкорисна: «любов милосердствує,… не шукає свого, не рветься до гніву, не думає лихого,…» (1 Кор. 13, 4 — 5). Стосунки любові вже не потребують відстоювання прав у особистих стосунках, тому що любов є самопожертвою заради коханого, самовіддачею до кінця без залишку. Саме до такого ставлення до своїх жінок закликає чоловіків-християн святий апостол Павло: “Чоловіки, – любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе…” (Еф. 5, 25).
Православна Церква стверджує рівність чоловіка і жінки, але ця дана Богом рівність була втрачена після гріхопадіння і замінена на ворожнечу, і лише через віру в Ісуса Христа і життя в Церкві ця рівність відновлюється і набуває нового значення: “Бо ви всі сини Божі через віру в Ісуса Христа! Бо ви всі, що в Христа охрестилися, у Христа зодягнулися!… нема чоловічої статі, ані жіночої, – бо всі ви один у Христі Ісусі!” (Гал. 3, 26 — 28). Христос примирює чоловіків і жінок, відновлює їхню втрачену гідність. Більше того, у Церкві жіноче єство піднесене вище за єство ангельське. Бог прийняв людську природу від жінки – Пресвятої Богородиці Діви Марії, тому звертаючись до Матері Божої в молитві, ми визнаємо Її Вищою і Славнішою за найвищі Ангельські чини, найближчою до Господа істотою в усьому творінні. Найбільші свята церковного року пов’язані з вшануванням Матері нашого Господа, і кожне з них є вшануванням святості, чистоти, жертовної материнської любові, якостей, які є окрасою кожної жінки.
Але стверджуючи рівність сильної і чарівної половин людства, Церква наголошує на відмінності їхніх служінь, і це в жодному сенсі не є обмеженням чи приниженням жінки. Чоловіки і жінки рівні, але при цьому вони різні, і це є замислом Божим, бо ця різність має служити взаємному збагаченню і вдосконаленню, має викликати в нас бажання до єдності між нами і з Богом. Відповідно до цієї різності Господь дає кожному завдання, співзвучне з природою особистості. Якщо говорити про сімейні стосунки, то на жінку Творець покладає священну місію продовження і примноження людського роду, народження нового життя, нових членів Царства Божого. У своїй любові до чоловіка жінка стає співучасницею Божої справи творіння. Дружина є основою шлюбу, від неї залежить психологічний клімат родини. На чоловіка Господь покладає обов’язок бути головою родини, яким, на превеликий жаль, більшість чоловіків відверто нехтує, або розуміє його спотворено. Важливо наголосити, що Творець ставить чоловіка не тираном для жінки, а головою родини, що є дуже відповідальним служінням, якому необхідно віддавати всі свої сили і час. Це означає, що чоловік несе особисту відповідальність за кожного члена сім’ї, має бути її захисником, опікуватись її добробутом, забезпечувати гідне існування своєї родини, правильне виховання своїх дітей, щастя своєї дружини, і багато ще чого іншого. Безумовно, виконати це служіння власними силами неможливо, тому Господь дарує чоловіку дружину, яка є благословенням і допомогою Божою чоловікові, недаремно Сам Господь при створенні жінки називає її “помічником”, без якого служіння чоловіка як голови родини стає неможливим і взагалі втрачає будь-який сенс: “В Господі ані чоловік без жінки, ані жінка без чоловіка” (1 Кор. 11, 11).
Даремно дехто може подумати, що з точки зору Церкви призначення жінки обмежується обов’язками домогосподарки. Православ’я ніяк не обмежує суспільну діяльність жінки, спрямовану на користь людей. Доказом цьому є велика кількість святих жінок, які присвятили себе служінню ближньому. У першу чергу це жінки-мироносиці, помічниці Спасителя, які поєднували сімейне життя зі служінням нашому Господу, і які іменуються Церквою «рівноапостольні»; серед святих жінок, яких вшановує Православна Церква, є і політики (свята рівноапостольна княгиня Ольга, свята благовірна цариця Тамара), і місіонери (свята рівноапостольна Ніна, просвітителька Грузії). Сьогодні православні жінки займаються політикою, бізнесом, доброчинністю, пишуть книги й ікони, співають під час богослужіння, грають у кіно та театрі, будують храми, отримують нагороди, виграють конкурси і т. д. Але при цьому всьому вони є вірянами Православної Церкви, люблячими дружинами і матерями, патріотами своєї держави. Вони залишаються жінками і тому відчувають себе по-справжньому щасливими.
Наостанок хочеться нагадати, що Православна Церква також святкує День Жінки кожен рік через два тижні після Пасхи у неділю, яка зветься “Неділя Жінок-Мироносиць”. Цей день – як свято всіх жінок-християнок, відзначає їхню особливу і важливу роль у сім’ї і суспільстві, укріплює їх у самовідданому подвигу любові й служіння ближнім. Подвиг вірності, любові і милосердя повторили наші матері й бабусі, які залишилися з Христом і Його Святою Церквою в дні жорстоких гонінь на Церкву. Жінки зробили непомітний подвиг. Вони навчали істинам віри Христової своїх дітей і онуків, попри погрози, відвідували храм Божий, брали участь у Таїнствах Церкви, зберігали традиції. Ісповідницький і мученицький жіночий подвиг періоду гонінь надзвичайно великий.
Невідомі черниці, дружини і сестри духовенства, незліченні прості парафіянки гинули в таборах і в’язницях. Хто залишався на волі, покірливо і непомітно здійснював своє християнське служіння: супроводжували священнослужителів у гоніннях і засланнях, оберігали храми, що залишилися, рятували святині від грабежу і розорення. «Білі хустини», як з любов’ю називав їх святитель Патріарх Тихон, непохитно стояли в храмах на богослужінні в найбезпросвітніші роки, коли могло здаватися, що православне життя, мир і благополуччя вже ніколи не повернуться. Вони також виховували дітей, які втратили батьків.
Ч и не час нам повернутися до традицій нашого народу, відновити православне розуміння ролі жінки в нашому житті і ширше відзначати чудове свято – День святих жінок-мироносиць? Це свято жіночого серця. Святі мироносиці всім серцем полюбили Господа, ішли за Ним, слухали Його, служили Йому… Чому Господь після Воскресіння не з’явився перш за все апостолам? Чим відрізняється жіноче серце від чоловічого? Серце чоловіче буває грубим, черствим і навіть жорстоким. Серце жіноче м’яке, волелюбне. Щоб зрозуміти це, треба знати, що наше серце – це орган вищого розуміння. Жіночі серця пізнають все велике, таємниче, святе набагато легше, ніж чоловічі, грубіші серця. Господь знав серце чоловіче і серце жіноче. Він знав, що апостоли з великим трудом повірять в Його Воскресіння, що мироносиці повірять набагато легше, швидше, тому і з’явився їм першим.
Категорія: Загальноцерковні новини, Статті
