Чи можлива реінкарнація?

В одних релігіях вважається, що душа може переселитися тільки в людське тіло, в інших перевтілення можуть відбуватися між розумними істотами (люди-ангели-боги), а треті уявляють, що в цей круговорот можливо включити також ще тварин, рослини і навіть мінерали!

На Заході вчення про реінкарнацію зустрічається, головним чином, в різних рухах на кшталт «Нью ейдж». Тут, як правило, приймається і більш «західна» версія, яка стверджує, що метою реінкарнації є самовдосконалення і подальше відродження у вищій формі життя, а не остаточне зникнення.

Вищезазначені погляди не просто чужорідні — вони абсолютно несумісні з християнськими. Вчення про реінкарнацію, хоча і в різних формах, як правило, стверджує, що особистість є щось, що змінюється від перевтілення до перевтілення і що може бути поглинене безликим божеством і зникнути, як крапля в океані.

Це, однак, йде врозріз із християнською вірою, де як Бог, так і кожна окрема людина має свою індивідуальність, яка зберігається назавжди, і кожен усвідомлює себе окремою особистістю.

Християнське вчення про воскресіння стверджує, що померла людина знову набуде своє тіло зі своїми власними особистими якостями, якими вона володіла за життя, і, таким чином, буде усвідомлювати себе як особистість.

Які ж проблеми виникають у зв’язку із теорією реінкарнації? Почнемо з того, що поява подібної теорії була обумовлена необхідністю пояснити існування зла в світі і задовольнити загальнолюдське почуття справедливості.

Кожна людина здатна прийти в несамовитість при вигляді несправедливостей нашого світу. Людське страждання крокує рука за руку зі стражданнями інших творінь: хто з нас не плакав, спостерігаючи навколо муки і несправедливість?! Чому так відбувається? Який глибокий зміст цього? Виходить, якщо це єдине життя, яке взагалі існує, тобто те, яке ми бачимо і яким живемо, то все це абсолютно несправедливо і марно. Хто поверне життя людині, що померла випадково? Хто дасть відсіч неправедності тих, хто при всьому своєму шкідництві продовжує щасливо жити і вмирає спокійною смертю?

Відповіді на подібні питання, що задаються людьми, які ніколи не чули про християнський погляд на існування зла, видаються вельми простими в теорії реінкарнації.

Очевидно, коли нещаслива людина вмирає, наступна її реінкарнація регулюється законом карми, який передбачає винагороду потерпілому і покарання його кривдникові у вигляді заподіяного ним зла, яке повернулося до нього ж. Таким чином, потерпілий стає істотою вищого порядку або блаженним, а той, хто його образив, — жебраком або злісним, кровожерливим звіром. Отже, загальнолюдське почуття справедливості задоволене, і страждання вже не сприймаються так важко.

Але чи є логіка в цих міркуваннях?

Згідно з цим вченням, якщо когось образили, значить, така його карма, тому що в попередньому житті він був поганою людиною.

Але якщо це так, то ідеї про несправедливість не існує зовсім, тому буде доцільним його образити. Адже тоді він просто отримає те, що заслужив. До людського болю не слід ставитися із співчуттям, не повинно бути спроб допомогти цій людині. Жебракам і хворим не слід пропонувати ніяку милостиню, але, навпаки, їх треба звинувачувати як єдиних відповідачів за свою теперішню долю, оскільки вони, мабуть, були злими людьми у своїх попередніх життях. Кожна людина повинна приймати свою долю покірно і без будь-яких спроб поліпшити життя (поточне), тому що вона таким чином розплачується за скоєні нею у минулому житті злочини, про які, до речі сказати, вона нічого не пам’ятає.

Є ще одна невідповідність у теорії реінкарнації. Якщо людина не пам’ятає своє попереднє життя, чому вона повинна нести за нього відповідальність? Який сенс? Це все одно що покарати дитину, не потрудившись пояснити їй провини! Або просто назвати її поганою, але не розтлумачити чому.

Покарання має сенс тільки в безпосередньому зв’язку з проступком. Якщо карма просто чинить зворотну дію, то це називається не справедливість, а помста. У розплаті карми був би сенс, тільки якщо можна було б згадати попередні життя і таким чином усвідомити причину свого покарання і більше її не повторювати.

Але й навіть при цьому завжди знайдеться хтось, хто скаже, що людина може просто діяти по життю обережно, щоб досягти висот реінкарнації, поки її душа не набуде достатньо досвіду для з’єднання з божественною сутністю.

Однак багато питань, як і раніше залишаються без відповіді, наприклад питання про те, наскільки це взагалі добре для людини. Коли зла людина перевтілюється в злого звіра, то як їй піднятися на вищий щабель реінкарнації? Чи не перевтілиться зла тварина, у свою чергу, у щось гірше?

Отже, давайте припустимо, що всі істоти є частинками всезнаючого бога (про що говорить нам східна філософія); якщо верховна істота всезнаюча, то чому вона повинна бути розділена на стільки частин, яким необхідно набувати досвід і потім повертатися до неї? Якщо верховна істота всезнаюча, то яка їй потреба в досвіді?

Якщо істоти не залишаються певними особами, але втрачають свою особистість, до чого, нарешті, вся ця суєта і занепокоєння про численні реінкарнації, якщо все в результаті повертається в небуття нірвани?

І якщо якийсь абсолют, від якого нібито виникли всі істоти, дійсно являє собою найвищий рівень розвитку, звідки тоді виникли злі істоти? Адже вони повинні виникати з чогось злого. А з такою високою мірою розвитку не може вийти нічого поганого.

А звідки ж виникли мікроби і черв’яки? Адже не можна з упевненістю говорити про доброзичливість або зловмисність душі хробака! З якого стану вони перевтілились? І з якими добрими справами вони будуть просуватися далі?

Нарешті, якщо карма є те, що призводить до реінкарнації в щось хороше чи погане, то вона і є істинним джерелом несправедливості у світі. Карма винна у всьому, що відбувається з кимось, а не ті, хто образили його, оскільки і ображені, і ті, що ображають є лише пішаками в заздалегідь певній грі, що грунтується на незмінних «моральних» законах.

Таким чином, карма розглядається як грандіозний перетворювач всесвіту — більш могутній, ніж навіть цей абсолют, зобов’язаний створювати або знищувати інших істот, спираючись на закон карми.

Але тоді, якщо карма є кінцева влада і причина всього у всесвіті, то вона і повинна бути творцем, а той обов’язково повинен бути мудрим і справедливим, а не сліпою силою і винуватцем всіх неприємностей.

У такому випадку, абсолют не є ні всезнаючим, ні першопричиною всього, а підпорядковується обмеженням і змінам з боку закону карми, не може існувати поза часом і простором і, отже, не є нествореним (яким представляється).

Отже, якщо все це невірно, яким чином тоді можна пояснити «спогади з минулих життів», викликані за допомогою гіпнозу?

Багато хто дійсно вірять в реінкарнацію, причому не в силу своїх філософських переконань, а тому, що вони просто могли бути свідками одного з таких «спогадів», або, можливо, чули про тих, хто «пам’ятає» події свого минулого життя, не проживаючи їх в теперішньому, або були знайомі з такою людиною. Але коли є альтернативна відповідь, яка пояснює механізм дії феномена, стає неможливим погоджуватися з теорією, подібною до теорії реінкарнації, повної протиріч.

Давайте розглянемо три таких альтернативних пояснення.

По-перше, існує певний духовний зв’язок між людьми, оскільки всі вони мають спільну природу. Тому за певних умов (таких як гіпноз), у людини можна викликати спогади з чужого життя, і та сприйме їх як свої власні, а це зовсім не означає, що вона особисто пережила ті події, але просто в іншому житті.

По-друге, в нашому всесвіті є виміри, для нас не помітні. Таким чином, знову за певних умов, теоретично можна побачити події в різних точках простору і часу; але й виходить, що ці події дійсно мали місце бути в житті тієї ж самої людини.

І, нарешті, третє (і найбільш ймовірне пояснення, на нашу думку) полягає в тому, що люди, з корисливих інтересів поширюють теорію реінкарнації, піддають загіпнотизовану людину величезному враженню, розповідаючи про те, що сталося з кимось іншим, в інший час , з тим щоб переконати учасників, що реінкарнація можлива. Принаймні, у деяких з нас, колишніх свідків подібних випадків, склалося таке уявлення від речей, які говорив загіпнотизований про «когось», хто приходив до нього.

Але тим, хто хоче вірити досвіду, ми нагадуємо про величезний досвід християн, які мали контакт з померлими людьми, що запевняли їх у реальності воскресіння і невірності реінкарнації.

Після викладу всіх питань, пов’язаних з цією помилковою теорією, розглянемо коротко християнську точку зору на проблему зла і те, як вона вирішується без будь-яких протиріч в рамках християнства.

Зло є причиною нашого вибору як вільних істот. Звичайно, не все закінчується в цьому несправедливому житті. Сьогоднішні несправедливості будуть виправдані, коли після воскресіння кожен з нас отримає тіло, яке ми заслужили завдяки справедливому Божому суду в залежності від того, як ми прожили наше життя. Кожен з нас буде конкретною людиною і буде дуже добре пам’ятати всі свої діяння.

Потім, воскреснувши, кожен буде продовжувати існувати як особистість, у взаємній любові між людьми, об’єднавшись зі всемогутнім Богом Всесвіту, наділений індивідуальністю, а не як безлика крапля в якійсь безликій нірвані.

За матеріалами http://hram.lviv.ua

Категорія: Духовне читання