1 лютого — День пам’яті прп. Макарія Великого, Єгипетського

     Преподобний Макарій Великий, Єгипетський, нардився в селищі Птинапор, в Нижньому Єгипті. За бажанням батьків він одружився, але невдовзі овдовів.
     Поховавши дружину, Макарій сказав собі: « Зрозумій, Макарій, і май піклування про свою душу бо і тобі потрібно буде залишити земне життя» Господь нагородив угодника свого довгим життям, але пам’ять смертна з тих пір постійно була з ним, спонукаючи до подвигів молитви і покаяння. Він став частіше відвідувати храм Божий і заглиблюватись у Священне Писання, але не уходив від своїх стареньких батьків, виконуючи заповідь про шанування батьків Після смерті батьків преподобний Макарій ( « Макарій» — з грецької означає блаженний) роздав залишене майно на поминання батьків і став старанно молитися, щоб Господь показав йому наставника на шляху спасіння. Господь показав йому такого наставника в особі досвідченого старця-ченця, що жив в пустелі, неподалік від селища. Старець прийняв юнака з любов’ю, настановив його в духовній науці бдіння, посту і молитви та навчив його рукоділлю – плетенню корзин. Побудувавши окрему келію неподалік від своєї, старець розташував у ній ученика.
     Одного разу до Птинапора прибув місцевий єпископ і, дізнавшись про чеснотне життя преподобного, поставив, проти його волі, кліриком місцевої церкви. Однак блаженний Макарій обтяжувався порушенням безмовності, і тому він таємно пішов в інше місце. Ворог спасіння почав уперту боротьбу з подвижником, намагаючись настрашити його, сотрясаючи келію і навіюючи гріховні помисли. Блаженний Макарій відбивав напади біса, огороджуючись молитвою і хресним знаменням. Злі люди підняли на святого боротьбу, обмовивши святого у спокушенні дівчини з ближнього селища. Його витягнули з келії, били, знущались над ним. Преподобний Макарій переносив спокусу з великим смиренням. Гроші, отримані за свої корзини, він без нарікання відсилав на прогодування дівчини. Невинність блаженного Макарія відкрилась, коли дівчина, промучившись багато днів, ніяк не могла народити. Тоді вона в муках визнала, що обмовила пустельника, і вказала на дійсного винуватця гріха. Коли її батьки дізнались правду, то були вражені і хотіли йти до блаженного з покаянням, але преподобний уникаючи людської слави, вночі пішов з тих місць і переселився на Нітрійську гору у Фаранській пустелі. Так злоба людська сприяла успіху преподобного. Проживши три роки в пустелі, він пішов до преподобного Антонія Великого, отця єгипетського чернецтва, про котрого знав ще живучи в миру, і горів бажанням його бачити. Преподобний авва Антоній з любов’ю прийняв блаженного Макарія, котрий став його відданим послідовником і учеником. З ним преподобний Макарій жив довгий час, а потім за порадою святого авви, пішов у скитську пустелю ( в північно-західній частині Єгипту) і там настільки засяяв подвигами, що його стали називати юнаком-старцем, оскільки, ледь досягши тридцятилітнього віку, він показав себе досвідченим, зрілим ченцем.
     Багато нападів демонів відчув на собі преподобний Макарій: одного разу він ніс з пустелі пальмові віття для плетення корзин, на шляху зустрів його диявол і хотів вдарити його по щоці серпом, але не міг зробити цього і сказав: « Макарій, я терплю від тебе велику скорботу, тому що не можу перемогти тебе, у тебе є зброя, котрою ти відбиваєш мене, це – твоє смирення». Коли святому виповнилось 40 років, він був висвячений на пресвітера і поставлений настоятелем ( аввою) ченців, які жили в Скитській пустелі. У ці роки преподобний Макарій часто відвідував Великого Антонія, отримуючи від нього настанови в духовних бесідах. Блаженний Макарій сподобився бути присутнім при кончині святого авви і отримав у спадок посох, разом з яким прийняв сугубу благодать разом з впавшою з неба милоттю.
     Багато зцілень звершив преподобний Макарій, з різних місць до нього приходили люди за допомогою, порадою, просячи його святих молитов. Все це порушувало усамітнення святого, тому він викопав під своєю келією глибоку печеру і віддалявся туди для молитви і Богомислення. Преподобний Макарій досягнув такого дерзновення у ходінні перед Богом, що за його молитвами Господь воскрешав померлих. Не дивлячись на таку висоту досягнутого уподібнення Богу, він продовжував зберігати надзвичайне смирення. Одного разу авва застав у своїй келії злодія, котрий збирав його речі на осла, що стояв біля келії. Не подавши вигляду, що він є власником цих речей, преподобний став мовчки допомагати з зв’язувати поклажу. Відпустивши його з миром, блаженний сказав собі: « Ми нічого не принесли в цей світ, зрозуміло, що нічого не можемо і унести звідси. Нехай буде благословенний Господь у всьому!».
Одного разу преподобний Макарій йшов пустелею і, побачивши череп що лежав на землі, запитав його: « Хто ти такий?» Череп відповідав: « Я був головним язичницьким жерцем. Коли ти, авва, молися за тих, хто знаходиться в пеклі, ми отримуємо деяке полегшення». Преподобний запитав: « Які ці муки?» « Ми знаходимось у великому вогні, — відповідав череп, — і не бачимо один одного. Коли ж ти молишся, ми починаємо трохи бачити один одного, і це служить нам деякою утіхою». Почувши такі слова, преподобний заплакав і запитав: « Чи є муки ще більш жорстокі?» Внизу, глибше нас, знаходяться ті, котрі пізнали Ім’я Боже, але відвернулись від Нього і заповідей Його не дотримувались. Вони терплять ще більші муки».
Одного разу під час молитви блаженний Макарій почув голос: « Макарій, ти не досягнув ще такої досконалості, як дві жінки, які живуть в місті». Смиренний подвижник взявши свій посох, пішов до міста і знайшов дім де жили жінки та постукав. Жінки прийняли його з радістю, а преподобний сказав: « Заради вас я прийшов з дальньої пустелі і хочу знати про ваші добрі діла, розкажіть про них нічого не приховуючи». Жінки зі здивуванням відповіли: « Ми живемо зі своїми чоловіками, у нас не має ніяких чеснот». Однак святий продовжував наполягати, і тоді жінки розповіли йому: « Ми одружились з рідними братами. Завесь час спільного життя ми не сказали один одному ні одного злого або образливого слова і ніколи не сварились між собою. Ми просили своїх чоловіків відпустити нас в жіночий монастир, але вони не погоджуються, і ми дали обітниці не промовляти ні одного мирського слова до смерті». Святий подвижник прославив Бога і сказав: « Воістину Господь не шукає діви або замужньої, ні ченця, ні мирянина, але цінує вільний намір людини і на добровільне її волевиявлення посилає благодать Святого Духа, яка діє і керує життям кожної людини, що прагне спастись».
     У роки царювання імператора валента – аріанина ( 364 – 378 рр.) преподобний Макарій Великий разом з преподобним Макарієм Александрійським піддався переслідуванню зі сторони аріанського єпископа Луки. Обох старців схопили і, посадивши на корабель, відвезли на пустельний острів, де жили язичники. Там, за молитвами святих, отримала зцілення дочка жерця, після чого сам жрець і всі жителі острова прийняли святе Хрещення. Дізнавшись про те, що сталося, аріанський єпископ засоромився і дозволив старцям повернутись в сої пустелі.
     Лагідність і смирення преподобного преображали душі людські. « Погане слово, — говорив авва Макарій, — і добрих робить поганими, а слово добре і поганих робить добрими». На запитання ченців, як слід молитися, преподобний відповідав: « Для молитви не потрібно багато слів, слід тільки говорити: « Господи, як Ти бажаєш і як Сам знаєш, помилуй мене». Якщо ж ворог нападає на тебе, то потрібно тільки промовляти: « Господи, помилуй!» Господь знає, що для нас корисно, і сотворить нам милість». Коли братія запитала: « Яким чином можна стати ченцем?», преподобний відповів: « Простіть мене, я поганий чернець, але бачив ченців, що спасалися в глибині пустелі. Я запитав їх, як я можу стати ченцем. Вони відповіли: « Якщо людина не відмовиться від всього, що знаходиться в світі, не може бути ченцем». На це я відповідав: « Я немічний і не можу бути таким, як ви». Тоді ченці відповіли: « Якщо не можеш бути таким, як ми, тоді сиди у своїй келії і сокрушайся за гріхи свої».
     Одному іноку преподобний Макарій дав пораду: « Втікай від людей і спасешся». Той запитав: « Що означає втікати від людей?» Преподобний відповідав: « Сиди в келії і сокрушай ся за гріхи свої». Преподобний Макарій також говорив: « Якщо бажаєш спастися, будь як мрець, котрий не гнівається, коли його безчестять, і не підноситься, коли його хвалять». І ще: « Якщо для тебе переслідування – як похвала, бідність – як багатство, нестатки – як достаток, ти не помреш. Бо не може бути, щоб правильно віруючий і той що подвизається в благочесті впав у нечистоту пристрастей і демонські спокуси».
     Молитва преподобного Макарія багатьох спасала в небезпечних обставинах життя і зберігала від бід і спокус. Його милосердя було настільки великим, що про нього говорили: « Як Бог покриває світ, так і авва Макарій покриває провини, котрі він, і бачачи, ніби не бачив, і чуючи, ніби не чув».
Преподобний дожив до 97 років, незадовго до упокоєння йому явились преподобні Антоній та Пахомій, що сповістили радісну звістку про близький перехід його в блаженні Небесні оселі. Давши настанови своїм ученикам і благословивши їх, преподобний Макарій попрощався зі всіма і спочив зі словами: « В руки Твої Господи, віддаю дух мій».
Шістдесят років провів святий авва Макарій в мертвій для світу пустелі. Найбільше часу преподобний провів у бесіді з Богом, часто перебуваючи у стані духовного піднесення. Але він ніколи не переставав плакати, каятись і трудитися. Свій великий подвижницькій досвід авва перетворив у глибокі Богословські творіння. П’ятдесят бесід і сім подвижницьких слів залишились дорогоцінною спадщиною духовної мудрості преподобного Макарія Великого.
     Думка про те, що вище благо і ціль людини – єдність душі з Богом є основною у творах преподобного Макарія. Розповідаючи про способи, як досягнути священного єднання, преподобний базувався на досвіді великих вчителів єгипетського чернецтва і на своєму власному. Шлях до Бога і досвід Богоспілкування святих подвижників відкритий кожному віруючому серцю. Тому Свята Церква і додала у загально використовувані вечірні і ранні молитви подвижницькі молитви преподобного Макарія Великого.
     Земне життя, за вченням преподобного Макарія, зі всіма її труднощами, має лише відносне значення: приготувати душу, зробити її здатною до прийняття Царства Небесного, виховати в душі спорідненість з Небесною вітчизною. « Душі істинно віруючій у Христа, слід перетворитись і перемінитись з теперішнього порочного стану в інший стан, добрий, і з нинішньої приниженої природи в іншу, Божественну природу, і переробитись в нову – за допомогою сили Святого Духа». Досягнути це можливо, якщо «ми істинно віруємо і любимо Бога і у всіх Його святих заповідях перебуваємо». Якщо ж душа, заручена з Христом у Святому Хрещенні, не буде сама спів діяти дарованій їй благодаті Духа Святого, то піддасться « відлученню від життя», як така, що виявилась не благо потрібною і нездатною до спільності з Христом. У вченні преподобного Макарія вирішується питання про єдність Любові Божої і Правди Божої. Внутрішній подвиг християнина визначає міру сприйняття ним цієї єдності. Кожен з нас набуває спасіння за благодаттю і Божественним даром Духа Святого, але досягнути досконалої міри чесноти, необхідної для засвоєння душею цього Божественного дару, можливо лише « вірою і любов’ю за зусиллями свобідної волі». Тоді « наскільки за благодаттю, настільки і за правдою» християни унаслідують вічне життя. Спасіння є справою Боголюдською: повного духовного успіху ми досягаємо « не однією Божественною силою і благодаттю, але й принесенням власних трудів», з іншої сторони, в « міру свободи і чистоти приходимо не однією власною турботливістю, але не без « співдії звище Божої руки». Участь людини визначається дійсним станом її душі, самовизначенням її до доброго чи злого. « Якщо душа в цьому ще світі не прийме в себе святині Духа за велику віру і за молитви, і не зробиться причасною до Божественного єства, то вона не придатна для Небесного Царства».
     Чудеса і видіння блаженного Макарія описані в книзі пресвітера Руфина, а житіє його склав преподобний Серапіон, єпископ Тримифунтський ( Нижній Єгипет), один із відомих діячів Церкви ІV століття.

Категорія: Життя святих