День тезоіменитства Предстоятеля Української Церкви
14 грудня Православна Церква відзначає день пам’яті святого праведного Філарета Милостивого, який є також і днем тезоіменитства Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. За традицією з цієї нагоди до столиці прибули архієреї Української Православної Церкви Київського Патріархату для спільного богослужіння та привітання Предстоятеля.
13 грудня 2017 року Його Святість у Володимирському кафедральному соборі звершив Всенічне бдіння. Патріарху співслужили єпископат Церкви і духовенство Києва та інших єпархій України.
У самий день свята, 14 грудня, Святійший Владика відслужив Божественну літургію у Володимирському соборі.
За богослужінням також молились викладачі та студенти Київської православної богословської академії, ченці столичних й єпархіальних монастирів та численне духовенство.
Після літургії та подячного молебня від імені Священного Синоду, архіпастирів, духовенства та мирян Патріарха привітав митрополит Луцький і Волинський Михаїл.
Після слів привітання владика Михаїл подарував Його Святості просфору та букет квітів.
У відповідь до присутніх з подякою та повчальним словом звернувся Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет
Ваші Преосвященства, дорогий владика Михаїл, святителі нашої Української Православної Церкви Київського Патріархату, дорогі всечесні отці та браття і сестри! Я насамперед дякую усім вам і за поздоровлення, і за молитви до Бога щоб Господь дарував мені ще сили керувати Українською Церквою.
Ми сьогодні святкуємо пам’ять праведного Філарета Милостивого, який став святим живучи в світі. Якщо звернемо увагу на інших святих, то вони або були мучениками, не говорячи вже про апостолів і пророків, або були видатними святителями, або великими подвижниками. Виникає питання, усі інші християни можуть стати святими живучи в світі, чи не можуть? Якщо не можуть, то тоді ми приречені на страждання. А ось праведний Філарет Милостивий доводить, що святою може бути людина, яке живе в світі і має сім’ю та дітей. Що для цього потрібно? Одне, бути доброю людиною.
Ось такою доброю людиною і був Філарет Милостивий. Його доброта була настільки глибока і широка, що він роздавав усе що мав, останнє, але тим хто потребував. Тому його житіє і пам’ять про нього спонукають і нас бути добрими та любити один одного. Бо і Христос сказав, що найголовніша заповідь – полюби Господа Бога твого і ближнього та успадкуєш Життя вічне, якого бажав багатий юнак. Значить, хто любить і живе в світі також має надію отримати Царство небесне і бути святим. Тому коли ми святкуємо пам’ять Філарета Милостивого вона й спонукає нас робити добро людям. Просто і ясно – роби добро і успадкуєш Царство небесне. Коли ж ми не робимо добра, то Господь створює умови щоб виявити нашу або любов, або байдужість. Ось йде війна, страждають люди, помирають і у нас виникає запитання, як ставитися до них, байдуже, бо на нас «Гради» і «Смерчі» не падають, а на них падають? Вони змушені тікати, покидати свої домівки, то як до них ставитися – «моя хата скраю», чи допомагати? І ви бачите, що наш народ активно став не тільки на захист своєї Батьківщини, а й на допомогу людям які страждають. Це і є той вияв доброти і любові до ближніх, до якого закликає нас Господь Ісус Христос. Треба себе ставити на місце людини яка страждає і подумати, що те, що ти хочеш щоб тобі зробили, ось це зроби і ти. Що бажаєш собі, те зроби людині, яка страждає.
Живемо ми не в легкий час, але не треба скаржитися на це. Згадаймо не лише історію в цілому, але й ті часи, які ми пережили. Хіба тоді було легше, коли в храм не дозволяли приходити усім хто хотів, коли закривали храми? Тяжче! А зараз маємо свободу, якої ми не бачили століттями. Отже є за що дякувати Богові в нашому житті. В той самий час боротися треба було тоді, і тепер треба боротися, насамперед із своїми гріхами. Це головна наша боротьба. А з другого боку боротися і з зовнішніми ворогами, і з внутрішніми. Тому що не тільки зовнішні вороги не бажають нам добра, а й всередині у нас багато таких, які хочуть зруйнувати нашу Українську державу. Що нам треба в таких умовах робити? Єднатися! Єднатися і єднатися. Бо в єдності наша сила, а сила перемагає. Адже хочуть зруйнувати не тільки нашу Державу з середини і ви бачите як намагаються це зробити, але зруйнувати й Церкву, ту Церкву, яка є основою Української держави – Київський Патріархат.
Тому треба бути розумними і бачити на що ворог направляє свої сили. Саме на руйнацію Держави з середини і на руйнацію Київського Патріархату теж із середини. Але слава Богу, що Київський Патріархат єдиний і ніяким ворогам не вдасться зруйнувати нашу єдність. Тими переговорами, які були початі в Москві, ми хотіли примирення, не хочемо ворогувати, а вони хочуть скористатися цим нашим добрим наміром і повернути нас до Москви знову. Однак ми їм сказали, що ніколи Українська Церква не підпорядкується знову Московському Патріарху, ніколи! Чому ніколи? Тому що в нас є Держава і ми повинні служити своїй Державі, своєму народу. Так само як і вони служать інтересам свого народу і правильно роблять, що служать своєму народу. Тільки неправильно роблять те, що своєму народу служать, а нам не дозволяють і кажуть: «Ви не народ, тому служіть нам, нашому народу». Цю неправду ми викриваємо тим, що відстоюємо свою Державу і свій український народ, і свою українську мову, і свою Церкву будуємо. І хоч вона сьогодні розділена, але будьте впевненими, прийде час коли всі ми будемо в одній Церкві. Немає іншого шляху, як до єдиної в Україні Православної Церкви. І цю віру треба мати, бо якщо будемо мати цю віру, то переможемо, а хто сумнівається, той уже переможений.
Отже нам не треба сумніватися в своїй правді, в своїй любові до свого народу, до своєї Церкви і до своєї Держави. Історія в нас багата і культура багата, але все наше багатство вороги привласнюють собі. Нібито і Хрещення було не в Києві, а в Херсонесі, і Москва керувала і тоді руським народом. Всю цю неправду несуть і не соромляться, а ми повинні, знаючи правду, відстоювати цю правду до кінця. Тому що допомагає нам Бог, а Бог допомагає там де правда. Отож будемо Богові дякувати за всі його благодіяння до нас і просити щоб Він простив усі наші гріхи, а гріхи свої треба знати. І тоді нестрашно нічого. Смерть – перехід в інше життя – вічне. Тому смерть для християнина взагалі не страшна. Нехай Господь Своєю Божественною благодаттю надихає нас на правду, дає нам силу перемагати і гріх, і ворогів внутрішніх та зовнішніх. Йому слава навіки віків!
Урочисте богослужіння завершилося многоголосим козацьким многоліттям Святійшому Владиці та піснеспівом «За Україну, за її волю, за народ».
Категорія: Новини єпархії
