Герої не забуті

По завершенні Літургії відбулась хресна хода до пам’ятника героям битви під Берестечком та покладання квітів до підніжжя монументу.

Коротка історична довідка

Національно-визвольна війна українського народу 1648-1657 років або Хмельниччина стала переломним етапом у багатовіковій історії України, мала помітний вплив на хід подій не лише у Центрально — Східній, але й у Західній Європі. За своїм характером ця війна була по суті однією з перших національних революцій в Європі на початку нового часу, її головними рушійними силами виступало козацтво, селянство і міщанство, значна частина православного духовенства та української шляхти, що зазнавали утисків від польських магнатів, шляхтичів та урядовців. Ця Визвольна війна розпочалася і проходила під булавою гетьмана Зиновія Богдана Хмельницького – творця козацько-гетьманської держави з офіційним найменуванням «Військо Запорозьке», яка в силу складних політичних обставин не змогла до кінця зберегти свою повну незалежність і згідно з Переяславсько-Московським договором 1654 року на правах автономії була приєднана до Московського царства.

В історії Хмельниччини було багато славних перемог, особливо в перший початковий період війни — Жовті Води, Корсунь, Михнівка, Пилявці й аж до Замостя у 1648 році, Збаразько-Зборівська кампанія 1649 року, молдавські походи 1650 і 1652 років, Батозька звитяга 1652 року Хмельницького, яку сучасники порівнювали зі славетною перемогою Ганнібала під Каннами у 216 р. до н.е., Жванецька облога та низка інших. Проте були й тяжкі, кровопролитні періоди невдач, поразок і втрат. Серед останніх одна — полинова, круто замішана на козацькій крові та волинській землі, гіркота Берестечкової трагедії. Саме тому героїчна і трагічна битва під Берестечком, що тривала з 18 (28) червня до 30 червня (10 липня) 1651 року була однією з найбільших подій Визвольної війни.

На межі сполучення трьох областей – Волинської, Львівської та Рівненської, розташовані три населені пункти: Берестечко, Пляшева, Острів. Саме тут, у цих священних для українців місцях 355 років тому змагалися і гинули за волю народу наші славні предки.

За кількістю учасників Берестецька битва була найбільшою в Європі до кінця XIX ст. Польсько-шляхетська армія на чолі з королем Яном Казимиром налічувала 150 тис. воїнів, включаючи 20 тис. досвідчених німецьких найманців; 100-тисячне селянсько-козацьке військо підтримували 50 тис. татарської кінноти, союзники Богдана Хмельницького.

Українське військо під керівництвом Богдана Хмельницького складалося з 13 козацьких полків:
білоцерківський (полковник Михайло Громика);
брацлавський (полковник Данило Нечай);
вінницький або кальницький (полковник Іван Богун);
київський (полковник Антон Жданович);
корсунський (полковник Іван Гуляницький);
кропивенський (полковник Филон Джаджалій);
миргородський (полковник Матвій Гладкий);
переяславський (полковник Федір Лобода);
полтавський (полковник Мартин Пушкар);
прилуцький (полковник Тимофій Носач);
уманський (полковник Осип Глух);
черкаський (полковник Ясько Воронченко);
чигиринський (полковник Михайло Криса).

Перший день битви 28 червня не дав переваги жодній зі сторін.

На другий день шалька військових терезів ніби почала схилятися на бік козацько-татарського війська. В ніч з 28 на 29 червня, використовуючи сприятливу погоду — дощ і туман, Б. Хмельницький повністю перевів свою армію через переправу в Козині і разом із татарами наблизився до королівського табору. На військовій раді Ян II Казимир всупереч думці більшості воєначальників, ухвалив рішення вивести в поле лише кінноту і відразу дати бій супротивнику. 29 червня татарська кіннота за підтримки козацького війська та селянських повстанців розпочала наступ, атакувавши ліве крило королівських військ.

Втрата близьких ханові людей, які були одночасно його опорою у Кримському ханстві, вселила страх і паралізувала волю татарського табору. На другий день Іслам-Ґірей III звернувся до Б. Хмельницького з вимогою у наступні два дні, враховуючи настання мусульманського свята – курбан-байраму, воювати з мінімальним залученням татар.

30 червня, на третій день битви війська обох сторін підготувалися до вирішального наступу. Проте гетьман не поспішав наступати. Врешті Я. Вишневецький випросив у короля дозвіл піти в атаку. На короткий час йому вдалося вступити в козацький табір, але козаки і селяни з підтримкою татар скоро опанували ситуацію. Після поразки Вишневецького, король наказав наступати на татар, обстрілюючи їх з гармат. Татарське військо кинуло поле бою і почало втікати.

Б. Хмельницький кинувся їм навздогін і після невдалої спроби вмовити хана повернувся, сам опинився в татарському полоні (був відпущений лише після закінчення битви). Залишившись без головнокомандувача, селянсько-козацьке військо опинилося у важкому становищі. Почалася 10-денна облога. Командували українським військом по черзі полковники І. Джаджалій, М. Пушкар, І. Богун. Коли керівництво на себе взяв полковник І. Богун, селянсько-козацькі полки здійснили вихід з оточення.

Існує переказ, що прикривати відступ війська залишилося 300 козаків, які полягли смертю героїв у нерівному бою, хоч ворог, зважаючи на їхню відвагу, обіцяв їм помилування.

Богуну вдалося вивести без втрат 20-тисячний загін кінноти та врятувати частину артилерії. Однак до рук польських солдат потрапило багато різної зброї, гетьманська булава й печатка, документи канцелярії Б. Хмельницького та його скарбниця.

Берестецька битва, яка, власне, і не була такою вже однозначною поразкою, бо не було капітуляції і остаточного розгрому козацького війська, значно підважила сили Речі Посполитої і прискорила хід історичних подій. А український народ з Берестецької битви вийшов ще більш загартованим, згуртованим і свідомим свого прагнення воювати до переможного кінця.

І. Крип’якевич писав: «…Поразка під Берестечком не тільки не викликала паніки, але ще більше посилила рішучість широких мас. Починалася справжня народна війна протии шляхти».

Категорія: Новини єпархії