Житіє Києво — Печерських святих, мощі яких прибувають до храмів єпархії

Прп. Федір, князь Острозький
Преподобний Федір, князь Острозький, походив із знаменитого Волинського княжого роду, корені якого — від роду Рівноапостольного князя Володимира, через його правнука Святополка, князя Туровського. Рідний онук цього Святополка мав, у свою чергу, онука Володимира, князя Пінського, від якого народився князь Юрій (Георгій) Туровський і Пінський (це вже прадід преподобного Федора).
Рік народження князя Федора залишається невідомим. Він був старшим із трьох синів. Уже з молодих років дуже цікавився, що і як робиться в чужих землях, однак ревно захищав і все те краще, що робилося на його рідній Волині.
На Польських землях блаженний князь Федір примусив польського короля Ягайла захистити законом свободу православ’я та зрівняти у правах місцеве дворянство з польським. Тепер ці землі були в руках Федора, а точніше — у руках Свидригайла, в ім’я якого той діяв.
Та яких би ратних успіхів блаженний не досягав, настав той час, коли суворий Свидригайло зрозумів, що всі симпатії місцевого населення на боці Федора Острозького. Особливо після того, як поляки змушені були дарувати важливі права Православній Церкві та українському дворянству. А може до цього приєдналося ще й те, що сам князь Федір вирішив уже більше так не покладатися на Свидригайла, а лише на свої власні сили.
А тут ще помер король Польщі Ягайло, і на його місце став малолітній син Владислав. Уже від цього Свидригайло відчув нову силу і вирішив позбутися Федора.
У 1435 році він вторгнувся на Поділля, завоював, узяв Федора в полон і посадив у в’язницю. Та православні волиняни й подоляни заступилися за свого улюбленого князя. Піднявши з допомогою польських полководців на тих землях Вікентія Самотульського і Михайла Бучацького, з якими й звільнили князя Федора. Блаженний і сам змушений був шукати допомоги в поляків.
Але минуло небагато часу, як преподобний Федір помирився зі своїм кривдником. Він знову допоміг Свидригайлу в боротьбі з литовсько-польською партією. Останній раз побачимо князя Федора у битві з татарами в 1438 році. Ця битва була для нього невдалою, але він залишився живим і неушкодженим. І все ж саме ця битва мала доленосне значення для його подальшого життя.
Відомо, що він був пострижений в ченці з іменем Феодосій, вірогідно, на честь преподобного Феодосія Печерського. Дружина його Агафія також прийняла чернецтво з іменем Агрипина.
Преподобний Федір відбував у монастирі подвиг мовчання та послуху, але за деякий час він був висвячений на ієромонаха, хоч ця версія і піддається сумнівам.
Про рік кончини преподобного Федора нічого не відомо, вірогідно, сталося це в другій половині XV ст. Його канонізація, мабуть, відбулася наприкінці XVI ст. Оскільки вже в 1638 році ієромонах Афанасій Кальнофойський свідчив, що преподобний Федір «відкрито
Пам’ять преподобного Федора князя Острозького, Печерського відзначається загально ще 28 серпня (10 вересня) та в складі Собору Волинських святих — 10(23) жовтня і в другу неділю Великого посту.

Прп. Аврамій, працелюбний
Преподобний Аврамій, працелюбний, жив у ХІІ-ХІІІ ст. Архієпископ Чернігівський Філарет (Гумілевський) у своїй багатотомній праці „Житія святих» писав, що останній період свого життя Аврамій проводив у печері. Після молитви старанно працював над приготуванням усього потрібного для печерної братії. Цим він і заслужив називатися працелюбним. Інших відомостей про нього нема.
Його пам’ять відзначається ще 28 вересня (11 жовтня) та в другу неділю Великого посту.

Блаженний Мойсей Угрин
Блаженний Мойсей був за походженням угорець (старослов’янською — угрин). Народився він у 983 році. Угорська земля на сто років раніше української була просвітлена Святим Православ’ям рівноапостольними братами Кирилом і Мефодієм. Тому князь Володимир свого часу запросив до Києва цілий ряд проповідників з Угорщини, серед яких були і три брати Угрини: Мойсей, Георгій та Єфрем. Вони були вихідцями із знатного роду, виховані в православній вірі і отримали високу на той час освіту.
Прибувши до Києва, всі троє потрапили на військову службу до благовірного князя Бориса, сина Великого князя Володимира — Хрестителя України-Руси. Всіх їх дуже любив князь та його дружинники, і за ратні подвиги були відзначені високими нагородами, а на Георгія князь Борис власноручно наклав золоту гривну.
Одного разу потрапив він на очі одній знатній польській вдові, яка мала велике багатство та владу. Чоловік її загинув у поході на Київ. Загорілася вона плотською похіттю та почала зваблювати Мойсея такими словами: «О, чоловіче! Для чого ти переносиш такі муки, яких, маючи розум, міг би позбутися?!».
«— Так Богові вгодно», — відповідав Мойсей.
«— Якщо ти мені скоришся, продовжувала спокусниця, я звільню тебе і зроблю великим і славетним на всю землю Польську і будеш володіти і мною, і всіма моїми багатствами.»
Блаженний Мойсей заперечив їй: «Хто з чоловіків, послухавши жінку, змінив коли-небудь своє становище? Першочоловік Адам послухав жінку і був вигнаний з раю. Сильніший від усіх Самсон, що переміг ціле військо, жіночими спокусами був переданий іновірцям і трагічно загинув. Соломон, що осягнув глибини премудрості, скорившись жінці, відійшов від святої віри і поклонився ідолам. Ірод, який мав безліч перемог, догоджаючи жінці, здійснив страшний гріх і відсік голову Іоану Предтечі. Тож яким чином я буду вільним, ставши рабом жінки, хоч її я ще не пізнав від дня свого народження?». А та продовжувала:
«— Я тебе викуплю і зроблю знаменитим, поставлю господарем над усім моїм домом і хочу мати тебе своїм чоловіком, лише виконай мою волю; не маю сил дивитися на твою красу, яка так марно гине.»
У відповідь від Мойсея вона почула: «Знай, що я не виконаю твого нечестивого бажання, тому що не потрібні мені ні влада над тобою, ні твоє багатство; для мене найвище за все — душевна й тілесна чистота!».
Боячись, що може позбутися такої краси, спокусниця прийняла інше диявольське рішення: викупити й насильно покорити Мойсея. Отак за 1000 злотих блаженний Мойсей опинився в повному володінні нечистивої вдови. Звільнивши Мойсея від кайданів, наділа на нього дорогий одяг, стала годувати вишуканими стравами і без усякого сорому тягнути його до свого гріховного ложа, та неприступним залишався Мойсей. Він посилив молитви і піст, приймаючи лише сухий хліб та воду. А ще зняв із себе той дорогий одяг, як це зробив колись Йосип, боячись гріха (описано у Старому Завіті — Буття 39). Посоромлена полячка вкрай розлютувалася та кинула святого в темницю, маючи намір заморити його голодом. А її довірені особи все вмовляли Мойсея одружитися на молодій пані: «Ти молодий, а ця вдова жила з чоловіком лише одне літо, найкраща за всіх, багатство її незліченне, а влада величезна. І князь не відмовився б від руки прекрасної багатої вдови».
Вони запевняли Мойсея, що шлюбне життя навіть патріархам не завадило догоджати Господу. Навіть слова Ісуса Христа наводили: «… залишить чоловік батька свого й матір і з’єднається з жінкою своєю, і будуть обоє однією плоттю» (Мф., 19, 5), а також слова апостола Павла: «Якщо не можуть стримуватися — нехай одружуються, бо краще одружитися, ніж розпалюватися» (І Кор., 7,9).
Блаженний Мойсей відповідав їм істинно й щиро: „Все це правда, друзі мої. Праведники спаслися і в шлюбному житті, але я грішний, спасатися їх жінкою не можу. Треба бути вірним слову своєму. Якщо я повернуся живим до Києва, ні з ким шлюб я не візьму, а стану чорноризцем. Христос сказав у Євангелії: «І всякий, хто залишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі заради імені Мого, одержить у стократ і успадкує життя вічне» (Мф., 19, 29). І апостол Павло каже: «Неодружений турбується про Господнє, як догодити Господеві, а одружений турбується про мирське, як догодити жінці» (І Кор., 7, 32-33).
Запитую вас, кому вигідніше догоджати — жінці чи Господу? Розумні люди пишуть: «Слуги, слухайтеся господарів своїх, але в доброму, а не в поганому. Будьте ж упевнені, що земні задоволення не розлучать мене з Христом».
Почувши цю розмову, хитра вдова прийняла нове рішення. Вона наказала посадити блаженного Мойсея на прекрасного коня та в супроводі слуг водити по своїх містах і селах і говорити йому: «Все це твоє, якщо це тобі подобається, роби з ним, що захочеш». І всі отримали вказівку під час зустрічі кланятися новому панові. А він, сміючись над божевіллям вдови, сказав: «Даремно трудишся. А ні багатства, ні почесті не спокусять мене».
«— Чи ж пам’ятаєш ти, що купила за гроші я тебе і живим із рук моїх не випущу», — відповіла розлючена панна. Але у відповідь почула відважні слова преподобного:
«— Не боюся ніякого зла, тому що Бог зі мною.»
На той час до блаженного Мойсея за промислом Божим таємно пробрався чернець-ієрей зі Святої гори Афон і здійснив йому чернечий постриг. Як дізналася про це його жорстока власниця, то піддала Мойсея страшним тортурам і побиттю, заставляючи зняти чернечий одяг, який вже був залитий кров’ю блаженного.
«— Я вже ніколи не зможу відректися від чернецтва і любові до Бога і ніяке знущання ні вогнем, ні мечем, ні нанесенням ран не може примусити мене відректися від Бога і від великого ангельського чину», — така була відповідь Мойсея.
А посоромлена вдова, яка вже й страх Божий втратила, звернулася до короля Болеслава за порадою, а той одразу ж повелів прибути з бранцем до нього. Та, побачивши тверду віру блаженного, він припинив свої умовляння брати шлюб з найбагатшою, а надто, коли почув слова Господні з уст мужнього Мойсея: Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мф., 16, 26) а ти, який обіцяв мені почесті і славу, скоро й сам все залишиш і гроб прийме тебе вільним від усього. Точно так і ця жінка буде жорстоко вбита». Як сказав їм преподобний Мойсей, так незабаром воно й сталося. Та до цього жорстока жінка ще встигла здійснити своє останнє зло — оскопити преподобного.
Преподобний Мойсей почав збиратися в дорогу. Збулася його мрія — і він прийшов у Києво-
Печерський монастир у печеру до преподобного Антонія. Вірогідно, це був 1031 рік.
За велику доброчесність Господь наділив преподобного Мойсея даром зцілювати плотські пристрасті. У його руках завжди була палиця, без якої він не міг ходити, маючи страшні рани. Доторкаючись палицею до хворих, він звільняв їх від плотських спокус. У цьому удостовірився і преподобний Іоан Багатостраждальний, який молився до мощів преподобного Мойсея.
Свою кончину преподобний Мойсей передбачив зарання, а тому 26 липня 1043 року, причастившись Святих Христових Тайн, тихо відійшов до Господа. Його святі мощі знаходяться в Ближніх печерах і тим, хто приходить з вірою і молитвою, подають перемогу над блудними пристрастями.
День його пам’яті ще відзначається 28 вересня (11 жовтня) та в другу неділю Великого посту.
Прп. Никон, ігумен Києво — Печерський
Серед перших ним пострижених були: майбутній начальник Печерського чернецтва Феодосій, а також улюбленці великого князя Ізяслава боярин Варлаам та князівський казначей Єфрем, євнух. За цих двох і накликав преподобний Никон великий гнів Великого князя київського Ізяслава. Негайно прибувши до князя, він почув перше і серйозне запитання:
— «Це ти постриг боярина і євнуха без мого повеління?»
На це преподобний Никон мужньо відповів:
— «Я постриг їх благодаттю Божою за повелінням Царя Небесного Ісуса Христа, що прикликав їх на такий подвиг».
Князівському гніву не було меж:
— «Іди й переконай їх повернутися в дім свій, а то я зашлю тебе і всіх з тобою у в’язницю, а печеру вашу накажу розкопати».
Блаженний Никон відповів:
— «Владико, роби як тобі завгодно, мені ж негоже відвертати воїнів від Царя Небесного».
Отож обставини складалися так, що святий Антоній вже готовий був з братією покинути печери і йти в інші краї. Та втручання дружини Ізяслава охолодило княжий гнів. Вона змусила князя не чіпати ченців, щоб не накликати гніву Божого.
Слід зауважити, що в майбутньому пострижений преподобним Никоном Варлаам став першим ігуменом Києво-Печерського монастиря, а Єфрем — єпископом Переяславським.
Тим часом блаженному Никону все ж довелося покинути Печерську обитель. Разом з іншим чорноризцем, болгарином Святогорським, він подався до Тьмутараканського князівства, яке знаходилось аж за Азовським морем. Там, недалеко від столиці князівства, на вільному місці, він заклав основи нової обителі. Слава про нього, як великого подвижника, почала збирати багато ревнителів благочестя, яких він постригав у ченці і навчав їх суворого чернечого життя. Тут же була споруджена церква в ім’я Пресвятої Богородиці й утворився славний монастир у всьому схожий на Києво-Печерський.
У 1067 році було отруєно тьмутараканського князя Ростислава. Місцеве населення стало слізно просити преподобного Никона поїхати в Чернігів до князя Святослава Ярославовича, щоб відпустив на престол Тьму-тараканський свого сина Гліба. Доручення народу було гідно виконано. І на зворотному шляху він не міг не заїхати до рідної Києво-Печерської обителі. На той час її ігуменом уже був преподобний Феодосій.
Побачившись, вони обидва впали на землю, поклонилися один одному і багато плакали від радості довгоочікуваної зустрічі. Щиро просив Феодосій не покидати його, та Никон лише пообіцяв:
«Я піду і тільки облаштую свій монастир, а потім, якщо буде на те Божа воля, повернуся знову».
Так він і зробив, і невдовзі повернувся в Київ.
Разом з усіма він суворо дотримувався уставного чернечого життя, запровадженого преподобним Феодосієм, а той дуже любив його і під час від’їзду з монастиря доручав блаженному Никону його братію. Никон був великий майстер у справі переплітання книжок, а Феодосій сидів біля нього і сукав шнурки, потрібні для палітурника.
В 1078 році братія обрала ігуменом преподобного Никона. Після Варлаама, Феодосія і Стефана це був четвертий ігумен Києво-Печерського монастиря. За його ігуменства була чудово розписана і оздоблена мозаїкою і творами, переважно грецьких майстрів, головна Успенська церква.
Поряд з преподобним Антонієм і Феодосієм преподобний Никон був також визначною особистістю Києво-Печерського монастиря в XI сторіччі.
Після довгих і боговгодних подвигів преподобний упокоївся 23 березня 1088 року, маючи від народження 86 років.
Святі мощі його спочивають у Ближніх (Антонієвих) печерах.
Пам’ять преподобного Никона відзначається ще в другу неділю Великого посту та 28 вересня (11 жовтня).
Прп. Агапіт, лікар Києво — Печерський
У перекладі з грецької мови ім’я Агапит означає «Божественна любов». Родом він був зі славного міста Києва — матері міст руських. Дата його народження невідома, але, враховуючи, що помер він у віці близько 60 років, рік народження його має припадати на 30-ті роки XI ст., на час князювання в Києві Ярослава Мудрого.
У монастир він прийшов у числі перших його насельників. Але це був час, коли один із його засновників — преподобний Антоній Пе-черський уже прославився великим даром цілительства. Воно на той час було дорогоцінним прикладом для новонароджуваної медицини на супротив розквітлому тоді знахарству. Агапит шукав зцілення душевного через постриг у святий чернечий сан і знайшов його у Печерській обителі. Сам преподобний Антоній постриг його в ченці.
Будучи очевидцем того, як Антоній служить хворим і немічним, блаженний Агапит і сам відчув, що має внутрішнє покликання допомагати всім стражденним від хвороб тілесних. Він став старанним учнем преподобного Антонія, уважно запам’ятовуючи все, що той робив. А Богоносний Антоній, приховуючи всіляко святість, лише на перший погляд лікував хворих цілющими травами, а фактично — ревною й благотворною молитвою.
Блаженний Агапит досить швидко зрозумів свого вчителя чудотворця й став його у всьому наслідувати. Спочатку він лікував лише ченців Києво-Печерського монастиря. Коли хтось із братії занедужував, Агапит залишав свою печеру, яка була поряд з Антонієвою, та йшов доглядати хворого. Пристрасною молитвою він умовляв Господа уздоровити того, хто занедужав, використовував також і цілющі властивості трав. Коли ж хвороба тривала довше, блаженний Агапит залишався біля хворого, бо знав, що на те є Божа воля, щоб примножити віру й молитву раба свого. Біля хворого він був невідступно й молився безперервно, допоки від Господа не приходило зцілення. За це Агапита прозвали лікарем, і слава про нього вийшла далеко за межі монастиря.
Монастирські перекази свідчать, що на той час у Києві проживав, і славився мистецтвом лікування якийсь лікар, за походженням і вірою — вірменин. Крім того, він міг визначити день і час смерті безнадійно хворого, і за лікування таких він навіть не брався. Проте слава його серйозно похитнулася, коли до нього було принесено хворого боярина, одного з перших у київського князя Всеволода і якому він призначив життя не довше 8 днів. Це означало, що вірменин не береться його лікувати взагалі. Доведеного до відчаю хворого було доставлено в Києво-Печерський монастир. Блаженний Агапит, створивши над ним молитву й нагодувавши хворого зіллям, яке їв сам, повністю уздоровив боярина. Та не вгамувався вірменин, і страшна заздрість здолала його, змусила зважитися на велику підлість. Напоївши одного хворого смертельною отрутою, він послав його до Агапита на лікування. Блаженний же нагодував умираючого монастирською їжею, напоїв своєю травкою, помолився над ним, і той одразу одужав.
Невдовзі після цього тяжко захворів чернігівський князь Володимир Мономах. Він також користувався послугами київського лікаря-вірменина, та безуспішно. Хвороба виявилася досить складною, з кожним днем посилювалася, і князь був уже майже на смертному одрі. Він з останньою надією звертається до ігумена Києво-Печерського Іоана із проханням прислати до Чернігова монастирського цілителя Агапита. Почувши від ігумена прохання князя, блаженний Агапит, який ніколи не виходив із монастиря, із щирим смиренням відповів йому: «Якщо для зцілення я піду до князя, то повинен буду йти, і до інших. Тому молю тебе, отче, дозволити мені не виходити з монастиря заради слави людської». І дійсно, приймаючи чернечий постриг, блаженний Агапит давав обітницю Господу уникати людської слави до останнього свого подиху. Посланець князя, що був присутнім під час розмови, зрозумів, що до Чернігова він повертатиметься сам, і попросив цілющого зілля.
Дізнавшись від посланця про хворобу й про те, що його вже лікував вірменин, блаженний Агапит відразу розгадав її причини й на відстані поставив діагноз. Чудодійні коріння й трави були передані в Чернігів, а в Києві він вдався до справжнього джерела допомоги — ревної молитви до Бога.
Одужав князь Володимир досить швидко, і на знак подяки сам прийшов до свого цілителя в монастир, щоб пошанувати його. Та їхній зустрічі знову на заваді стала слава людська, якої так боявся блаженний Агапит, і тому він заховався у келії. Принесене князем золото було передано ігумену. За деякий час від князя до монастиря був знову посланий боярин із черговою спробою вручити дари блаженному Агапиту, і йому зустріч вдалася. Але той знову відмовився будь-що брати: «Чадо, ніколи, ні від кого і нічого не брав я, зціляв силою не своєю, а Христовою». Боярин відповів блаженному: «Отче, той, хто послав мене, знає, що тобі нічого не треба, але благаю тебе — прийми це, щоб втішити сина твого, котрому через тебе Бог дарував здоров’я, дари ці, якщо бажаєш, віддай убогим». І почув у відповідь: «Якщо так, то з радістю прийму. Але скажи тому, хто послав тебе, що й інше, що в нього є, — чуже, і нічого він не візьме з собою, коли буде розлучатися з життям; через те нехай і решту роздасть убогим. Тому що сам Господь, який знаходиться серед обездолених, позбавив його від смерті, я ж — сам по собі ніякого успіху не мав би; і прошу, щоб він прислухався до цих настанов моїх, щоб не потерпіти ще більше».
З цими словами принесені дари блаженний виніс з келії й кинув біля воріт, а боярину довелося знову все те відносити до ігумена. Повернувшись до Чернігова, боярин розповів князю Володимиру про свою зустріч з блаженним Агапитом, про все, що бачив і чув від нього.
Прохворівши протягом трьох місяців, преподобний Агапит тихо й спокійно спочив у Бозі 1 червня 1095 року й похований у Ближніх (Антонієвих) печерах. Його святі мощі спочивають там і сьогодні.
. Досліджуючи нетлінні мощі преподобного Агапита, вчені дійшли висновку, що біля них прискорюється ріст і розвиток рослин та зменшується дія радіації.
Його пам’ять відзначається ще 28 вересня (11 жовтня) та у другу неділю Великого посту.

Категорія: Життя святих