Милостиня — прояв турботи до людини і любові до Христа

Святитель Іоан Золотоустий каже, що милостиня є більшою жертвою, ніж молитва та піст. Адже молитва і піст – це, перш за все, данина Богові. Милостиня – данина ближньому. Заповідь Божа говорить: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого» (1 Ін. 4:20-21). Іншими словами, людина, яка видає себе за набожну, але при цьому скупа, насправді не любить нікого, окрім себе та своїх статків.

Апостол Павло говорить: «Хто дає насiння сiячевi i хлiб на поживу, дасть рясноту посiяному вами i примножить плоди правди вашої» (2 Кор. 9:10). Тобто, жертвуючи на благу справу у перспективі жертводавець обов’язково побачить плоди своєї милостині: збудований новий храм, врятована від смертельної хвороби дитина тощо. Але лише у тому разі, якщо пожертва його була від щирого серця.

Приведемо ще декілька тверджень святителя Іоана Золотоустого стосовно милостині.

Потрібно навчитися зневажати гроші. Навчившись цьому, навчимося й іншому. Без грошей дійсно у нинішньому світі прожити практично неможливо. Потрібно купляти їжу, одяг тощо. Головне — аби гроші були інструментом, а не ставали метою життя. Що таке гроші? Папір. А хто така людина? Істота, що створена за образом та подобою Божою.

Богом створено заповідь милостині не стільки для бідних, скільки для тих, хто подає. Чому? Тому що той, хто приймає, отримує лише матеріальну допомогу, той, хто дає, отримує душевну користь, а це набагато важливіше.

Бідні — лікарі наших душ, бо, жертвуючи, людина, не стільки дає, скільки одержує. Буває відчуття: зробиш комусь приємне і, спостерігаючи за радістю ближнього, починаєш мимоволі сам радіти за нього. Інколи кажуть, що подарунки приємніше дарувати, аніж отримувати.

Одягаючи жебрака, ми одягаємо Христа. Господь наш Ісус Христос у кожному з нас, приділяючи комусь увагу, ми приділяємо увагу і Христу.
Любов — ось що врешті-решт дає милостиня. А значить — наближає до нас Самого Господа. У цьому вченні дивним чином ототожнюються обидві найголовніші заповіді Христа (Мф. 22:37-40) — про любов до Бога і про любов до ближнього: в особі жебрака, якого ти полюбив, ти даєш милостиню (і значить проявляєш любов) Богу і одночасно скоєного людині.

Часто людина вважає, що вона живе гірше від усіх. «Он у того новий одяг, у того нова машина…, а у мене — нічого». Думаючи так, людина не помічає свій реальний достаток: дітей, рідних, близьких, друзів, що можуть порадувати, допомогти та розрадити у важку хвилину. Тим паче не помічає тих людей, в яких немає нічого взагалі, вважаючи п’яничками, неробами, словом, такими, що не заслуговують уваги. А може ця «нероба» стоїть на вулиці через безвихідь? Може, цій нещасній жінці немає, чим прогодувати дітей? Може, її єдиній любій дитині не вистачає грошей на дорогу операцію?

Іншими словами, православний християнин не повинен засуджувати тих, хто стоїть з протягнутою рукою. Пам’ятаймо, що яким судом судитимемо ми, таким згодом судитимуть і нас. Станьмо на місце людини і спробуємо зрозуміти, чому. Це – єдиний правильний шлях.

Підготував настоятель Свято — Духівського храму протоієрей Ярослав Малерик

Категорія: Духовне читання