Посмертна доля нехрещених немовлят: вічне блаженство або гіркі муки?
Облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне
Мф. 19:14
Всіх нас лякає смертний час і посмертна доля, адже всі ми грішні і усвідомлюємо свою гріховну природу. Але яка доля невинних немовлят, які навіть не змогли прийняти Таїнство Хрещення у силу різних трагічних причин? Ця стаття присвячена роздумам на цю тему, у ній узагальнено погляди святих отців Церкви на це питання.
«Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа…» (Мт. 28:19), – говорить Господь, вказуючи на необхідність прийняття Святого Хрещення всім , хто увірував у Христа і збирається провести все своє життя у дотриманні Його заповідей. Тут складного або спірного нічого немає і бути ніяк не може.
Але в житті бувають різні трагічні ситуації. Як бути з тими немовлятами, які не з’явились на світ в силу будь-яких причин (наприклад, аборт, викидень або так звана «завмерла вагітність», коли серце немовляти раптово зупиняється, хоча ніщо цього і не віщувало), або у випадках, коли після народження батьки не встигли їх принести в храм або викликати священика для здійснення Таїнства Хрещення? Нам невідомо, чому немовлята, що не були вбиті батьками через аборт (усвідомлене вбивство), раптом вмирають – це питання лежить в області Задуму Божого. Крім питання про посмертне перебування нехрещених дітей встає проблема про молитву за них. Ці питання досить серйозні, і, на жаль, деякі наважуються вирішувати їх категорично та жорстоко, навіть не розібравшись, тим самим завдаючи біль батькам та бунтуючи інших людей. Давайте спробуємо розібратися у цьому питанні і з’ясувати, що нам про це говорить Православна Церква.
У М’ясопусну суботу, коли відбувається заупокійне богослужіння за всіх спочилих православних християн, після шостої пісні канону читається Синаксар (висловлюючись простою мовою – повчання на певний день), в якому є такі цікаві слова: «Слід знати і те, що немовлята хрещені отримують після смерті насолоду, а не освічені хрещенням та діти язичників ні насолоди, ні геєни не досягнуть» [1].
Що це за місце, де не досягають «ні насолоди, ні геєни»? Тут нам допомагає преподобний Єфрем Сирин, який в своїй праці «Про Рай» пише про якесь «середнє» місце, яке розташовується близько від Раю. Ми бачимо такі слова: «незнаючих і нерозумних <…> Благий поселить біля раю, і будуть вони харчуватися від райських крупинок» [2]. Далі ми зустрічаємо наступне: «Якщо в країну цю неможливо увійти занечищеному, то дозволь мені при огорожі її жити під тінню її» [3]. Уже в самому кінці праці святий Єфрем пише досить ясно: «Блажен <…> який знаходить помилування у нашій країні і удостоюється бути прийнятим в околиці раю, щоб за благодаттю постися йому хоча поза раєм» [4]. Як ми можемо зрозуміти, що місце, де немає ні мук, ні прославлення, знаходиться близько Раю, тому і люди, що знаходяться у цьому місці, харчуються райськими крупицями. Це місце уготовано для тих, хто не знав Христа (тобто нічого про Нього ніколи не чув, як, наприклад, деякі далекі племена) або ж з якоїсь поважної причини не зміг прийняти Святого Хрещення, як ті ж немовлята, які не будуть достойні очищення «у лазні після буття».
Представником думки про те, що нехрещені немовлята не можуть бути врятовані або хоча б втішені, є блаженний Августин, єпископ Іппонійський (354 – 430). Особливо яскраво він висловлює свою думку, коли пише про недоношених дітей, які померли, не встигнувши в утробі матері оформитися (стати схожим на людину): «Перш за все виникає питання про недоносків, які, хоча і зародилися вже в утробі матері, проте не змогли народитися. Якщо ми скажемо, що вони воскреснуть, то це може бути застосовні тільки до тих, які вже сформувалися, безформні ж викидні, як і незапліднені насіння, на загальну думку, більш схильні до остаточної загибелі» [5]. Ця думка суперечить думці Православної Церкви, яка чітко стверджує, що життя людини починається з моменту її зачаття. Однак далі блаженний Августин обмовляється, кажучи, що «відбудеться удосконалення, яке почалося б з часом, як не буде і недоліків» [6]. В іншому фундаментальній праці «Про град Божий» Августин пише: «Тому <…> немовлята, як стверджує справжня віра, народжуються з гріхом не особистим, а первородним, і ми визнаємо, що і їм необхідна благодать відпущення гріхів, то оскільки вони грішники, остільки визнаються і порушниками того закону, що він дав в раю …» [7] Він вважає, що немовлята, які не були хрещені, винні вже у тому, що вони несуть на собі первородний гріх. Звичайно, все це правильно, якщо звертати дане питання до дорослої людини. Але у чому винен не народжений на світ або померла у ранні роки людина?
Але, як виявилося, не один блаженний Августин зі святих отців дотримується такої думки. Наприклад, преподобний Макарій Великий (300 – 391) у своєму «Добротолюбії», розмірковуючи про майбутнє життя, абсолютно чітко висловлює свою думку про те, що дитина, яка не народився, відправляється у геєну вогненну: «Якщо від будь-якого безладу трапиться немовляті померти в утробі, то необхідно вже певним на те лікарям вдатися до гострих знарядь. І тоді немовля переходить від смерті до смерті, з темряви у темряву» [8].
У Римо-Католицькій Церкви це думка знайшла своїх прихильників. На думку католиків, нехрещені немовлята потрапляють у так званий «лімб немовлят» – місце, де перебувають діти, які не вчинили жодних гріхів, але через первородний гріх позбавлені споглядання Бога, тобто знаходяться в особливому місці у пеклі. Однак в 2006 році латиняни на Папській богословській комісії запропонували відмовитися від цього вчення, заявляючи, що це всього лише приватна богословська думка, а не догмат [9].
Досить часто сучасні пастирі і катехети користуються «Словом 40» святителя Григорія Богослова (325 – 389), в якому він говорить про Святе Хрещення. У ньому ми можемо знайти такі рядки: «Інші навіть не мають можливості і прийняти дару, або, може бути, через малолітство, або за якомусь збігом обставин, що абсолютно не залежить від них, за яким не знаходять благодаті, хоча б самі того і бажали … Останні не будуть у праведного Судді ні прославлені, ні покарані, бо, хоча не хрещені, проте ж і не погані і більше самі зазнали, ніж зробили шкоди» [10]. Як ми бачимо, святий отець Церкви виправдовує тих, хто не прийняв Святого Хрещення з незалежних від нього причин, тому зазначає, що у Бога вони не будуть ні прославлені, ні покарані. Це кардинально відрізняється від думки блаженного Августина і преподобного Макарія.
Для нас є цікавою праця святителя Григорія Нісського (335 – 394) «Про немовлят, передчасно викрадених смертю». Якщо його прочитати неуважно, то буде здаватися, що немає ніякого уточнення, про кого пише святий: про хрещених немовлят або тих, що не встигли хреститися. Але є кілька моментів, на які ми хотіли б звернути увагу. Наприклад, можна зробити висновок, що святий отець пише саме про немовлят і освічених, і неосвічених: «Якщо ж хто без дослідження прийме <…> думку, що той, хто вийде так з життя неодмінно буде причасником благ, то виявиться з цього, що краще життя – зовсім не бути причетним життя, якщо для померлого у дитинстві причастя благ безсумнівно, хоча б народився він від варварів або був зачатий від незаконного шлюбу …» [11] Як ми бачимо, святитель розглядає всіх немовлят, незалежно від їх національної приналежності.
Святий Григорій пише про те, що це питання складне. Однак ми можемо зустріти такі слова: «спокусник ж у злі немовля, оскільки душевним очам його ніяка хвороба не перешкоджає у причасті світла, перебуває у природному стані, не маючи потреби в очищенні для відновлення здоров’я, бо на початку не прийняв в душу хвороби» [12]. Хоча він і не говорить про точне місце перебування немовляти, але ми бачимо: святитель ясно показує, що нехрещені немовлята точно не потрапляють у пекло або в якесь окреме відділення у пеклі, як це написано у Іпонійського єпископа Августина або у святого Макарія Великого.
Святитель Стефан, архієпископ Віфлеємський, коли міркував про питання посмертної долі нехрещених немовлят, говорив так: «Не слід відкидати немовлят, котрі народилися мертвими і не встигли бути охрещені: вони не винні, що не отримали Хрещення, а у Отця Небесного « обителі багато є», в числі яких є, звичайно, і такі, в яких не народжені на світ немовлята будуть спочивати через віру і благочестя вірних своїх батьків, хоча самі по невідомому задуму Божому і не отримали Хрещення» [13]. Можна сказати, що думка святого Стефана є самою гуманною, бо він фактично визнає, що нехрещені немовлята потрапляють у Царство Небесне. Також варто особливо звернути увагу, що Віфлеємський архієпископ не позбавляє вічного спочинку і тих неосвічених немовлят, які померли у нехрещених батьків. Трохи далі він, звертаючись до тих батьків, які є членами Святої Православної Церкви, пише наступне: «Кожна мати, що плаче про своїх дітей, може волати до Чоловіколюбця Господа …» [14]
Один з відомих отців Церкви святитель Феофан Затворник в своїх листах про нехрещених немовлят пише так: «А діти – всі Анголи Божі є. Нехрещених, як і всіх поза віри бувших, треба надавати Боже милосердя. Вони не пасинки і не падчерки Богу, тому Він знає, що і як у ставленні до них здійснити. Шляхів Божих безодня!» [15] Як ми бачимо, святий хоч і не говорить прямо, але вказує, що нехрещених дітей потрібно віддавати на милосердя Боже. У цих словах відчувається віра у те, що вони успадковують життя вічне.
У «Журналі Московської Патріархії» за 1983 рік можна знайти цілу статтю протоієрея Володимира Рігіна, настоятеля Покровського храму на Лищиковій горі у м Москві. Розмірковуючи про цю проблему, він пише наступне: «З одного боку, вони [тобто нехрещені немовлята] померли неосвіченими Святим Таїнством Хрещення, а Господь сказав, що тільки через хрещення дарується спасіння людині (Мк. 16:16). З іншого – померли, не маючи особистих гріхів, а тому і не підлягають будь-якому покаранню або осуду. Виходячи з цих положень, померлих нехрещених немовлят не можна порівнювати ні з людьми, які досягли святості, ні з тими, що закінчили життя в беззаконні» [16]. Як ми бачимо, автор даного висловлювання уникає будь-якої вказівки на певне місце посмертного перебування нехрещених немовлят, але чітко заперечує їх страждання. Такої ж думки дотримується митрополит Іларіон (Алфеїв), яке він висловив під час свого виступу перед учнями Свято-Димитріївського училища сестер милосердя в 2010 році: «Питання [про посмертну долю нехрещених немовлят — прим.], Таким чином, залишається відкритим, і доля нехрещених немовлят довіряється всеблагому Задуму Божому. У всякому разі, православній традиції чужа думка латинської схоластики про те, що нехрещені немовлята приречені на перебування у спеціально відведеній для них секції пекла» [17].
Звичайно, поминання нехрещених людей, як і нехрещених чад, за православним богослужінням неможливо. Однак немає ніякої заборони молитися за померлих нехрещених немовлят в своїй домашній, так званої келійною молитві. Нам відомі дві молитви: одна – святителя Стефана Віфлеємського, а друга знайдена в працях митрополита Новгородського і Санкт-Петербурзького Григорія (Постникова). Молитва святого Стефана звучить так: «Господи, помилуй дітей моїх, померлих в утробі моїй, за віру і сльози мої, ради милосердя Твого, Господи, не позбав їх світла Твого Божественного». У Владики Григорія поміщена наступна молитва: «Пом’яни, Людинолюбний Господь, душі спочилих рабів Твоїх – немовлят, котрі у нутрі православних їхніх матерів померли ненавмисно від невідомих дій, або від важкого народження, або від якоїсь необережності, і тому не прийняли Святого Таїнства Хрещення. Охрести їх, Господи, в морі щедрот Твоїх і спаси невимовною Твоєю благодаттю». Доречно буде звернути увагу на те, що Господь не буде в Своєму Царстві когось хрестити: « « Море щедрот» – не що інше, як повна надія на милосердя Боже і Його Всевишній Задум» [18]. Молитву за нехрещених дітей не заперечує і святосповідник Афанасій, єпископ Ковровський, закликаючи «не одним тільки матерям, з почуття християнської любові, молитися про немовлят» [19]. Можливо, при злитті двох молитов про нехрещених немовлят з’явилася третя: «Пом’яни, Людинолюбний Господь, дитину, що померла у нутрі моєму. Охрести його Ти Сам, Господи, в морі щедрот Твоїх і не позбав світла Твого Божественного. За віру і сльозу мою і заради милосердя Твого спаси його невимовною Твоєю благодаттю. Амінь». Але якогось окремого чинопослідування або канону немає, тому це питання має бути вирішене хоча б заради батьків і найближчих родичів померлих.
Російська Церква піднімала питання про складання молитви за померлих нехрещених немовлят. У 2012 році Президія Міжсоборної присутності представила як одну з тем для розгляду перед Комісією з питань богослужіння і церковного мистецтва і проблему відсутності будь-яке молитви за покійних нехрещених немовлят [20]. Протоієрей Олексій Уминський, розмірковуючи про посмертну долю немовлят, що не поспіли прийняття Святого Хрещення, пише: «Неправильно, що справжня церковна сім’я позбавлена молитви розради, церковної молитви за покійного дитину, яка не змогла з якихось обставин бути охрещеною» [21]. 14 липня 2018 Священний Синод Російської Церкви прийняв «Послідування про покійних немовлят, які не прийнявши благодать Святого Хрещення» [22].
Після всебічного розгляду цієї теми, хотілося б просто поділитися роздумами. Подивіться на дітей – вони ще не усвідомлюють, що таке зло. Навіть якщо і роблять якісь речі неправильно, то виключно через свою наївність, не замислюючись про те, що творять. Яке питання можуть бути до ненародженої дитини або померлого немовляти, який не знає, Хто є Бог і що потрібно робити для свого спасіння? Якщо стверджувати, що такі нещасні діти підуть у пекло, це означає, що ми порівнюємо їх з дорослими. Але чи не здається вам це абсурдним? Господь не робот, Він вище закону, бо «Бог є любов» (1 Ін. 4:8). Звичайно, ми не можемо знати, що і як відбувається там, після смерті. Але відправляти у пекло нещасних дітей, які не могли самостійно прийняти Хрещення, неправильно і, мабуть, егоїстично. І тут, як ніколи, доречні слова апостола Павла, вигукує: «О, глибино багатства, i премудрости, i розуму Божого! Які незбагненні суди Його i недослідчими путі Його! Бо хто пізнав розум Господній?» (Рим. 11:33-34).
Категорія: Загальноцерковні новини
