Позиція Вселенського Патріарха щодо подолання існуючого в Україні церковного розділення
Від редакції: У 2000-му році в Цюріху відбулася низка зустрічей делегацій Вселенського і Московського Патріархатів за участю делегацій від УПЦ КП та УАПЦ для знайдення виходу з існуючого церковного розділення.
Живлячись якимись публікаціями з приводу позиції Вселенського Патріарха у цій справі, 28 липня 2000 р. на зібранні архієреїв Московського Патріархату у Лаврі в Києві (яке самими учасниками іменується Собором єпископів чи Архієрейським собором) було прийняте різке звернення до Вселенського Патріарха з вимогою не втручатися в українські церковні справи.
Звернення було складене в настільки обурливому тоні, що Патріарх Варфоломій дав невідкладно відповідь на нього, переклад якої з грецької мови за публікацією того часу і наводиться нижче.
В умовах нинішньої активізації суперечок навколо позиції Вселенського Патріархату щодо українського церковного питання хочемо звернути увагу читачів на кілька важливих речей.
1. Митрополит Володимир (Сабодан) іменується у листі «Преосвященний Митрополит Київський», тобто титулом звичайного єпархіального архієрея, а не Предстоятеля Церкви.
2. На те, що він не є самостійним Предстоятелем, вказується і через зауваження, що згідно до порядку єпископи мають звертатися до Предстоятеля іншої Помісної Церкви (в даному разі – до Вселенського Патріарха) лише через свого Предстоятеля. Тобто митрополит Володимир та єпископи мали звернутися до Московського Патріарха, який би і мав від себе спрямувати їхнє звернення на Фанар.
3. Патріарх Варфоломій підкреслює, що зібрання єпископів у Лаврі є саме зібранням, а не Собором чи Синодом, бо він за УПЦ МП не визнає статус Церкви, а лише сукупності єпархій Московського Патріархату в Україні.
4. В листі ясно сказано, що справа церковного розділення в Україні триває вже дев’ять десятиліть, і внутрішніми зусиллями не розв’язана. Згадка саме про дев’ять десятиліть дуже важлива, адже таким чином відкидається міф московської церковної пропаганди, що розділення в Україні головним чином пов’язане з особою Патріарха Філарета, якому на момент написання листа було лише 71 рік.
5. Побіжне згадування того, що зусиллями держави також не було припинено поділ, є важливим з огляду на те, що Московський Патріархат постійно відкидає роль держави у розв’язанні проблеми церковного розділення. Натомість Вселенський Патріарх не просто згадує про зусилля держави, а і фактично докоряє, що цих зусиль не було чи вони були замалі.
6. Сутність же листа полягає в тому, що Вселенський Патріарх викриває позицію єпископату МП в Україні як противну настановам Спасителя і засновану на гордовитості старшого брата з притчі про блудного сина, а не на бажанні добра Церкві. Патріарх вказує на той факт, що за стільки років самі єпископи МП для єдності нічого плідного не зробили. А коли Вселенський Патріархат, як Матір-Церква починає щось робити – вони цьому противляться і протестують. Тому Патріарх і пише, що «у нових розколах та зіткненнях будуть винні самі вони (тобто єпископи МП), бо не приймають як благо внесок своїх братів з Константинополя і Москви, хоча самі ось понад дев’яносто років не можуть досягти об’єднання розколів».
7. Патріарх з докором нагадує ієрархам про приклад світських осіб: «Сини віку цього навіть після кровопролитних зіткнень все ж знаходять вихід і вступають у взаємні контакти, вважаючи, що користь від співпраці значиміша затятості у своїх власних поглядах, і відтак виглядають мудрішими».
Хоча документ був складений понад 15 років тому, але з того часу в позиції Вселенського Патріарха не відбулося принципових змін. Тому викладені в ньому погляди на церковну ситуацію в Україні та шляхи подолання розділення саме через діалог і примирення і за участю Константинопольського Патріархату залишаються в цілому актуальними.
Відповідь Вселенського Патріарха Варфоломія
на постанову зібрання українського єпископату
Московського Патріархату 28 липня 2000 року
Преосвященний Митрополите Київський, у Святому Дусі улюблений брате і співслужителю нашої Мірності кир Володимире, благодать Вашому Преосвященству і мир від Бога.
Отримали і з великою скорботою та глибоким болем прочитали відісланий вами, всупереч установленому порядку, за яким ієрархи помісних Святих Православних Церков спілкуються з церковних проблем через своє церковне керівництво, текст нашій Мірності, прийнятий у Лаврі Успіння Богородиці м. Києва на скликаних зборах (а не, безперечно, Соборі чи синоді) 35 єпископів України 28 числа місяця липня.
Наш смуток поглиблюється ще й тому, що майже з самого початку цього століття, яке закінчується, розпочалася серйозна криза в лоні православного народу України, яка набула пагубного вигляду схизми. І вона не тільки не вилікувалася спробами церковного керівництва цього стражденного народу, але останніми днями ще більше розповсюдилася та й далі розповсюджується в такий спосіб, що Православна Церква стала загалом предметом насмішок і збиткування, не маючи змоги забезпечити свою єдність, а також спільноту між своїми членами.
Господь наш Ісус Христос авторитетно визначив, що всякий, хто зумисне розділяє братів, не може перебувати посеред них, а повинен бути відлучений від Церкви (Мф. 18:17). Прикре розділення українського народу на теренах Української держави залишається проблемою, яка не занайшла свого вирішення ні державою, ні місцевим церковним керівництвом ось уже протягом майже дев’яти десятиліть. Отже настав час, щоби посередником у вирішенні цієї проблеми стала вся Церква, котра, як усім відомо, – Єдина, Свята, Кафолічна (Соборна) і Апостольська, хоча адміністративно й поділена на багато помісних автокефальних Церков.
Усвідомлюючи це, матір Свята Христова Велика Церква Константинопольська та Святійша Російська Церква через своїх представників у Женеві ухвалили спільне рішення (воно було також затверджене місцевими Священними Синодами) про спільну співпрацю між собою, а також з православними в Україні, щоби знайти спосіб припинення схизми та здобуття такої жаданої єдності православного народу Божого в Україні.
Це посередництво двох Церков (Константинопольської і Московської), здавалося, мали б радо вітати православні українці, які вболівають за свою землю і за свою Церкву. Але, навпаки, стосовно намірів Нашої Мірності розгорнулася протидія, з’явилися неправдиві публікації, які, напевно, заангажували Ваше Преосвященство, і всю сукупність 35 православних канонічних архієреїв в Україні, оскільки вони безпідставно вважають, що пропозиція доброї послуги нашої Мірності, яка відбувається у співпраці з пропозицією доброї послуги Святійшої Російської Церкви, поглибить розкол та викличе нові зіткнення. Але якщо це визнають брати у Христі єпископи України, тоді, безперечно, у нових розколах та зіткненнях будуть винні самі вони, бо не приймають як благо внесок своїх братів з Константинополя і Москви, хоча самі ось понад дев’яносто років не можуть досягти об’єднання розколів.
З великим сокрушенням сердечним, проливаючи сльози та молячись, просимо Ваше Преосвященство, щоби надісланий нам за підписом 35-ти українських архієреїв текст був знову ними вивчений в щоби Ви звернули їхню увагу на неприпустимість його змісту з канонічної точки зору та спонукали кожного з них зійти з помилкової дороги та піклуватися про заблудлих овець стада Христового, співпрацюючи зі страхом Божим з Святійшими Церквами Константинополя і Москви і котроюсь іншою, яка захоче допомогти в подоланні протистоянь та зникненні схизм; та приймати в батьківські обійми всіх бажаючих, щоби для братів, які хочуть повернутися до канонічності, вони жертвували з радістю, готовністю та доброзичливістю теля вгодоване, а не протидіяли як старший брат.
Тому, безперечно, рішення, ніби ми заперечуємо співбесіду, веде до зруйнування всяких контактів і співпраці з найглибшою відповідальністю тих, хто чинить ці перешкоди. А їхнє поспішне рішення про відмову від всякої співбесіди принижує значимість тих, хто перешкоджає співпраці у Христі, тим більше, що сини віку цього навіть після кровопролитних зіткнень все ж знаходять вихід і вступають у взаємні контакти, вважаючи, що користь від співпраці значиміша затятості у своїх власних поглядах, і відтак виглядають мудрішими.
На цьому, засвідчуючи наш глибокий біль з приводу Вашого тексту, закликаємо на Вас і всіх, хто підписав його, благодать і милість від Бога для справжньої користі.
2 серпня 2000 р.
Категорія: Загальноцерковні новини
