Православне розуміння посту
Розуміння посту і відношення до нього в нашому суспільстві, яке декларує себе як християнське, є неоднозначним – від повного відкидання, до наділення його магічними властивостями. Багато з тих, хто називає себе християнами не приймають цієї древньої практики. Насамперед це стосується представників протестантських деномінацій. Вони мотивують свою відмову від дотримання посту небажанням нашкодити власному здоров`ю, проте причини цього неприйняття набагато глибші і криються в спотворені сотеріології (вчення про спасіння).
Нажаль і в православному середовищі піст сприймається неоднозначно і розуміється часто неправильно. Для того щоб вирішити питання чи потрібен піст християнину і як саме дотримуватись посту, необхідно усвідомити суть цієї установи.
Зробивши історичний екскурс, можемо помітити, що піст сучасник людства. Він був першою заповіддю людині і полягав у обмеженні вживання плодів пізнання добра і зла: «І заповів Господь Бог людині, сказавши: від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш»(Бут. 2. 16-17). Все було дозволено і людина не мала ні в чому потребу, обмеження було мінімальним. Саме це обмеження мало на меті виховання сили волі людини. Людина була створена за образом і подобою Божою і на відміну від решти творіння була наділена свободою волі, свободою обирати між добром і злом. Порушення заповіді відкрило двері злу, стражданню і смерті у світ всього творіння. Нестриманість, насамперед, позначилась і на стійкості людини, на її силі волі. Згрішивши одного разу людина стала слабшою і більш вразливою для зла. В підтвердження цих слів згадаймо власний досвід першого свідомого падіння в гріх. Зробити перший крок тяжко, навіть під впливом великої спокуси, здається Сам Бог через наше сумління оберігає нас від падіння, та якщо людина не знаходить в собі необхідної сили волі, вона падає. Згрішивши перший раз ми стаємо більше схильними до гріха і наступного разу падаємо під впливом меншої спокуси. Подолавши докори сумління людина звикає до гріха, котрий починає панувати над свободою її волі. Гріх подібно інфекції робить нашу волю слабкою і викликає у нас схильність до зла, яке в свою чергу подібно отруті умертвляє людину не лише фізично, а насамперед духовно. Щоб звільнитися людині з такого стану необхідні дві умови – це Божа благодать «яка немічне лікує і те що втрачається поповнює» і прояв доброї волі людини. Бог простягає руку помочі кожній людині, але зробити крок на зустріч вдається не кожному, через слабкість власної волі. Силу волі людина повинна зміцнювати протягом всього життя і найперше в боротьбі з спокусами, які спричиняє ворог роду людського. Стримуючи в собі розвиток зла людина стримує власне тління.
Саме вихованню сили волі і служить такий древній засіб як піст. Ми бачимо, що піст був важливим для людини ще до гріхопадіння, а після того, як зло заразило людину, він є просто життєво необхідним. Багато християн, можливо навіть на рівні підсвідомому, розуміють необхідність посту, проте не всі правильно його використовують, а іноді просто спотворюють його призначення. Призначення посту – полягає у відновленні людини, у лікуванні від зла, у вихованні доброї волі людини. Цей процес є не простим і вимагає певних зусиль від людини, насамперед щирого бажання змінитися. Деякі з християн наштовхуючись на перешкоди власної слабкості не бажають зробити над собою зусилля й дотримуються посту поверхнево, проявляючи лукавство. В такому випадку піст, який повинен провадити людину до спасіння, стає приводом до загибелі. Щоб уникнути такої небезпеки, до посту слід підходити з щирістю і обережністю. Для людини непідготовленої здається немислимим дотриматися всіх вимог православної традиції посту, проте не слід лякатися, а закликати на допомогу Бога і власний життєвий досвід. Варто пригадати початок власного життя, коли для нас недосяжними були прості речі: ми не вміли ходити, розмовляти, читати й писати й багато чого іншого, але людина здатна вчитися, це саме стосується і практики посту.
Іншою поширеною небезпекою, яка спотворює суть посту є нерозуміння того, що піст є лікувальним засобом для людини і не може бути «жертвою Богу», як деякі неправильно розуміють. Бог не потребує від нас таких жертв, а через піст ми лише вдосконалюємося і наближаємось до Творця. Небезпека, від розуміння посту як «жертви», криється у розвитку марнославства. Людина, яка постить лише для того, щоб «догодити» Богу починає відчувати неправдиву і згубну «святість».
Сприймаючи піст як лікувальний процес для душі і тіла, християнин повинен визначитися з власними «хворобами», тому піст без покаяння є немислимим. Просте утримання від деяких видів їжі є дієтою і нічим іншим. Можливо така дієта і покращить стан тіла, але належного «оздоровлення» людині, не принесе. Майже всі тілесні хвороби людини є наслідком пристрастей, тобто хвороб «духовного» плану, тому оздоровлення людини слід починати саме з них. Пристрасті людини подібні до жаринок, які тліють в плоті і при створені певних умов, особливо коли людина веде нестриманий спосіб життя, ці вогники розгораються до величезних багать, які спопеляють людину з середини. Напевно кожна людина відчувала при хворобах, особливо простудних, жар в своєму тілі. Цей стан, коли від підвищеної температури, все тіло стає слабким і розум перебуває ніби в тумані, подібний до стану людини котра палає пристрастю. Така людина не може тверезо мислити і повноцінно керувати своїми вчинками. Єдиний спосіб вгамувати пристрасний вогонь це стримувати себе. Як вогнище без хмизу поступово гасне, так і пристрасть без потакання їй вгасає.
Перебуваючи в полоні пристрастей людина часто схильна до самообману і не бажає визнавати свого «хворобливого» стану, тому лише усвідомлення власного стану, яке неможливе без сповіді, також бажання «вилікуватись», що є покаянням, разом з постом, який є стриманням, допоможуть їй звільнитися від «хвороб» духовних і тілесних.
Під час посту Церква закликає своїх вірних найперше до стримання, проте одного стримання від гріховних проявів, для користі людини є замало. Стримуючи в собі гріховне, християнин повинен розвивати і збагачувати в собі почуття милосердя і любові до ближнього. «Усяке роздратування, і лютість, і гнів, і крик, і лихослів’я з усякою злобою нехай будуть знищені у вас; а будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як і Бог у Христі простив вам.» (Еф. 4. 31-32) – повчає нас апостол Павло.
Піст це той час коли ми повинні нарешті здійснити свої добрі наміри і вже не відкладати їх надалі, це час віддавання боргів духовних, боргів пошани батькам і рідним, боргів любові ближньому.
Піст це час тяжкої праці над собою. Християнин повинен проаналізувати свої почуття, бажання і мрії, тому що пусті і гріховні мрії ведуть нас на шлях загибелі. Пригнічуючи свою плоть людина підносить свій дух, і кожне зусилля, кожна перемога над похотями наближає нас до Бога.
прот. Леонтій Никитенко
Категорія: Духовне читання, Загальноцерковні новини, Статті
