Прот. Дмитро Поворотний: «Наше місто – це місто, яке приймає виклики!»
Про минуле, сьогодення та майбутнє міста Дніпро спілкуємося із Дмитром Поворотним настоятелем Храму Покрови Пресвятої Богородиці полку Дніпро-1.
– Пане отче, ви народилися у місті Дніпро (Дніпропетровську)?
– Так, я тут народився і проживаю.
Як вам запам’яталося наше місто, коли ви були дитиною?
– З дитинства у пам’ять вкарбувався вид з мого подвір’я у Нових Кайдаках – виходиш з двору і відкривається вид на Дніпро та його розливи, а з іншого боку височіє церква серед будинків. Ось це згадується найчастіше з дитинства.
Зараз для більшості дніпрян візуальний образ міста складається з силуетів двох башт-близнюків, але, на мою думку, ми повинні не забувати і про старовинну архітектуру. У нас є гарні старовинні будівлі з ліпниною, але вони не відреставровані, закриті рекламою і потребують захисту з боку влади.
– Чим, на ваш погляд, відоме наше місто в Україні та світі?
– Дніпро хоч і був закритим містом, але ще з часів Радянського Союзу його асоціювали з «Південмашем» та футбольною командою «Дніпро». Це був великий стимулу у розвитку, люди тому мали свою ментальність, бо не виїжджали з міста. Закритість вплинула на людей, за рахунок неї місто було більш-менш забезпечене продуктами. Саме тому у складні часи люди й згадували, що краще було, коли місто було закритим і було частиною СРСР.
– У чому полягала ця закритість (секретність)?
– Футбольний клуб «Дніпро», наприклад, як команда зустрічався з французькою групою «Бордо» не в себе вдома, а у Кривому Розі. Тобто на картах, навіть часто не було вказівника на Дніпропетровськ.
І все це через наявність у місті ракетної промисловості. На мою думку, зараз треба більше показувати те, що ракетна промисловість це промисловість вищого рівня – не сировинна, а високотехнологічна. Так, більшість продукції прямо стосувалося військової сфери, але все ж таки, це дало поштовх до розвитку виробництва супутників, які зараз застосовуються і для мирних цілей. Нові виклики – повинні бути нові відповіді.
– Хотілося би від вас почути «професійні» враження стосовно іміджу міста, тобто чим відоме і цікаве наше місто у церковній галузі?
– Воно сприймається як відомий центр іудейської культури і іудейської спільноти. Дніпро – це мультикультурне, мультинаціональне, мультирелігійне місто, де вживаються і різні спільноти, і різні релігійні групи, їх очільники нормально спілкуються, вирішують різні питання без будь-яких конфліктів. Це може бути козирем у позитивному іміджі Дніпра, адже ми – дніпряни, приймаючи виклики часу, з моноетнічного міста давно перетворились у багатонаціональне. Ми толерантні, прийнявши у місто таку велику кількість різних етносів, і багато з них – приблизно 60 % – релігійні люди. І ми живемо тут мирно, сусід з сусідом нормально спілкуються, не дивлячись на релігійні уподобання.
– Чим відоме у православному християнстві наше місто?
– Є така відома вузькому колу спеціалістів ікона – «Самарська ікона Божої матері», історія якої тісно пов’язана з нашим містом. Повертаючись з чергового походу на турків, козаки принесли цю ікону на Січ. Коли Січ зруйнували, її перенесли до Миколаївського храму в Нові Кодаки. За свої чудодійні властивості вона користувалася особливою повагою серед козаків. Останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський навіть зробив срібну прикрасу для неї. Під час подій Української Революції оригінал її зник. Зараз написали новий список цієї ікони який зберігається у Самарському пустельно-Миколаївському чоловічому монастирі. Хотілося би об’єднати дніпрян навколо ідеї вшанування цієї ікони, побудувати на її честь храм.
– Чи має наш край перспективи як центр сакрального туризму?
– Не зважаючи на комуністичне минуле, яке завдало значної шкоди церковній архітектурі, наше місто має всі можливості стати паломницьким центром у південно-східному регіоні України. У нас у місті, особливо у центральній частині, дуже багато чудових храмів. Всі вони можуть виступати як потенційні об’єкти для сакрального туризму. Також в останній час з’являється нові храми і поза центром міста, зокрема, Храм Різдва Пресвятої Богородиці на ж/м Покровському. Віруюча людина і в маленьку просту церкву піде, а щоб було паломництво – треба зацікавлювати виглядом, історією.
Не менш цікаві об’єкти для сакрального туризму розташовані у нашій області. Це насамперед дерев’яний Троїцький собор у Новомосковську, стародавні храми у Царичанці, Свято-Миколаївський храм у с. Тритузному та багато інших.
Є ще у нашій області Рубанівський храм – там завдяки священнику і його громаді багато паломників, церква створює там приємну атмосферу, тому люди їдуть туди. Там гарно, але на скільки це буде цікаво мешканцям, наприклад, Західної України чи інших куточків нашої держави, де релігійна інфраструктура більш розвинена? Тому, у першу чергу, ми повинні орієнтуватися на місцевих паломників.
Взагалі треба Дніпро позиціонувати як мультикультурне місто, навіть зараз думаємо над тим, аби створити при міському голові релігійну раду. Проте не можна створювати «пустишок», бо людина релігійна розуміє, що є справжнім, а що ні. Також ми не повинні показувати «вульгарну релігійність»: нечесана борода, довге брудне волосся, хустинки і т. д., нам треба позиціонувати себе як сучасне релігійне місто. Погано те, що зараз в світовому релігійному інформаційному просторі нав’язується думка, що єдино вірним є фундаменталізм: це є не лише у мусульман, це також наявне у протестантів, і у православних і у католиків. Насправді віруючі люди – це не маргінали, це успішні сучасні люди, які активно використовують гаджети, знімають відео і так далі.
– Чим на Вашу думку є привабливим наше місто для туриста, окрім паломництва?
– Нам дуже пощастило з Набережною, немає ніде більше таких живописних в Україні, хіба що аби вона не була спаплюжена промисловими об’єктами. Хоча, з іншого боку, коли до мене приїжджав режисер з Великобританії, він був вражений нашою промзоною і дуже прагнув побачити процес виплавки металу. Ми можемо екскурсії відповідні робити, адже ніде у містах Європи нема подібного, щоб заводи знаходились всередині міста. Америка показує свій Лас-Вегас, а ми можемо показувати цікаву картину чесної праці.
Також ми можемо розвивати історичний туризм по місцям козацької слави. Дніпру дуже пощастило – на його території розташовані три унікальні пам’ятки козацької історії, а саме – Стара Самарь, Старі та нові Кайдаки. Якщо їх відродити у вигляді тематичних парків це було б неабиякою туристичною принадою.
– Останні події вплинули на Україну, чи відбулись якісь зміни у нас в Дніпрі?
– Так, ми стали сміливіші, також у багатьох відбулося певне переосмислення дійсності і зростання почуття національної гідності. У більшості відчуття національної гідності жило й до подій 2014 р., але яскравіше проявилося під їх впливом.
Україна часто сприймає сприймати Дніпро, як важливе місто в зупинці розповсюдження війни і як форпост патріотизму. Бо саме звідси найбільше солдат (до 25 тис.) були мобілізовані.
Ми завжди були на висоті, не йшли по течії, а пропонували щось своє – я завжди так сприймав наше місто, як його мешканець. Нам треба будувати своє і показувати, показувати, піарити те, що ми робимо.
Наше місто – це місто, яке приймає виклики!
– Якщо помріяти, яке місто тут ви хотіли б бачити через 5-10 років?
– Хотів би бачити Дніпро сучасним містом, клерикальним, але не нав’язливим. Щоб воно було більш відкритим. Місто, яке пишається своїм минулим, є успішним зараз та впевнено дивиться у майбутнє.
Категорія: Новини єпархії, Огляд ЗМІ, Статті
