Реакція українців на брехню російського патріарха Кіріла
В черговий раз голова російської Церкви патріарх Кіріл (Гундяєв) проявив себе як надзвичайно «чуйний, доброзичливий та справедливий» духовний лідер. Риба, як то кажуть, гниє з голови. Чому? Надіюсь мені вдасться донести як власну думку, так і думку більшості українців.
22 січня ц.р. в Православному центрі Константинопольського патріархату в Шамбезі, під Женевою, розпочався Синаксис – Зібрання предстоятелів Помісних Церков світового Православ’я.
Пан (якщо доречно його так називати) патріарх Кіріл (Гундяєв) виступив на цьому зібранні з надзвичайно гарячою, проте не менш упередженою промовою. В своєму виступі головну увагу «канонічний предстоятель» звернув на Україну і ситуацію всередині Української держави, та, найбільше, акцентував увагу на своє критичне ставлення до Київського патріархату і національно-свідомих українців. Цитую: «сей час насильственным путем захвачено более 30 храмов УПЦ, еще не менее 10 находятся под угрозой нападения раскольников и националистов, выдающих происходящее за якобы добровольный переход верующих в так называемый Киевский патриархат. На самом деле это самый настоящий бандитский, рейдерский захват».
Пробачте, тобто з його слів виходить, що хтось силою заставляє змінювати людей свої погляди на віру та належність до релігійної конфесії? Хтось приходить, захоплює храми і не дозволяє молитись так, як людям завгодно? Де? Чому я про це не знаю? Я вірянка Київського патріархату. До цього відвідувала богослужіння «канонічних». Проте, на мою думку, належність до тої чи іншої конфесії силою змінити не вдасться нікому, адже, керуючись таким «законом», виходить, що навіть щирих мусульман можна «заставити» стати буддистами чи католиками. Я активна учасниця багатьох подій, які мали місце в житті нашої релігійної громади, і жодного разу ні мною, ні усіма моїми односельчанами не вбачалось, щоб «раскольники» чи «националисты» нападали безпосередньо на Свято-Успенський храм у селі Птича. Чого не можна сказати про саме вірян Московського патріархату. Але про це пізніше.
Гундяєв умудрився навіть висловити своє «ФЕ!» деяким ієрархам Константинопольського патріархату: «которые, посещяя Украину, выражают свою поддержку раскольникам, якобы от имени Святейшего Константинопольского Патриарха, и, тем самым сеют соблазн среди украинских верующих и духовенства». Тобто, молитись не можна? Чи не можна молитись не по-гундяєвськи? Що ж саме так пече цього «святошу» в Україні, що він навіть дозволив собі плюнути в лице рівним собі? Чи може він боїться втратити владу і контроль над частиною православних України, яких виявляться є значно більше, ніж в самій Росії? Чи можливо спокою не дає страх розуміння, що зроблено занадто багато помилок, загублено дуже багато невинних життів, і ця кров – на його руках?
Одним з головних місць, в яких особливо загострились протистояння щодо переходу від Московського до Київського патріархату стало й моє рідне, уже відоме село Птича. Про Птичу Кіріл говорив аж занадто «по-християнськи», «чесно». Адже, як він сказав, представники УПЦ КП «сеют зло, сознательно провоцируют межконфессиональный конфликт, раскалывают украинское общество». Висловив і підтримку своєму ставленику – митрополиту Онуфрію, якому начебто життя немає через «раскольников».
Моя голова не витримує когнітивного дисонансу, утвореного через невідповідність дійсності та того, що каже цей московський ієрарх.
Агов! Кіріле! Чи чуєш? Я тут, на місці. Я знаю, що відбувається в селі від початку протистояння і до сьогоднішнього дня. Навіщо ти обманюєш? Я не можу і не хочу говорити до тебе на «Ви», адже своєю брехнею ти не викликаєш поваги ні у мене, ні у всіх свідомих та глибоко мислячих людей в Україні. Хто провокує конфлікти? Хто розколює наше суспільство? Чи не твої агенти орудують в моєму селі? Чи, можливо, ото Чепразов – представник Київського Патріархату? Чи то не твоє псевдодуховенство руйнувало наш храм, нападали на місцевих людей та били їх? ТО ХТО НАСПРАВДІ РЕЙДЕР, БАНДИТ ЧИ ВАНДАЛ??? ЧОМУ ТИ ВИДАЄШ «ЗАСЛУГИ» СВОЇХ ПІДОПІЧНИХ ЗА ДІЯННЯ ІНШИХ?
Безпосередньо в Птичі майже все село хоче звершувати богослужіння в СВОЇЙ церкві, на РІДНІЙ мові. І можу запевнити – ні силою, ні іншими способами нас до цього ніхто не змушував. ЦЕ НАШЕ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ – СВІДОМЕ ТА САМОСТІЙНЕ! А ти та, тобі подібні, нам у цьому перешкоджають. Чи ж це по-братськи, по-християнськи?
Свою «братську» та, як люблять повторювати прихильники Московського патріархату, «незаангажовану» позицію щодо УПЦ КП та його прихильників Кіріл висловив так: «Для таких людей есть лишь один путь в Церковь – через покаяние. Нас спрашивают, почему мы не хотим с ними обьединяться, требуют от нас начинать диалог едва ли не на равных. Но какое может быть согласие между Христом и Велиаром?». Про що свідчать ці слова? Кіріл став зверхнім, та гординя охопила його єство. Адже, дійсно православна людина ніколи не буде ставити себе вище когось та всіма способами утримуватиме мир, а не відверто заявлятиме про вороже налаштовані наміри. Лише сліпий та глухий не розуміє того, що відбувається. Про який мир та спокій може йти мова, якщо предстоятель московської Церкви дає «добро» молитись усім, окрім українців?!
Єдиний висновок, який напрошується – Кіріл усіма брехливими способами намагається завадити офіційному визнанню Синаксисом Київського патріархату та Єдиної Помісної Української Церкви, адже це означатиме крах російської імперії Путіна та всього «русского міра», духовної імперії Кіріла, яку видають за православну Церкву.
Більше мені нічого додати. Залишається молитись, щоб світове православ’я зрозуміло, яку смуту несе на терени України та, що мала б розрадити та умиротворити – Російська православна Церква, та, нарешті, зупинили б свавілля Кіріла та його поплічників.
Аліна Дубовська,
жителька села Птича
Категорія: Новини єпархії, Статті
