Різдвяне послання єпископа Дніпровського і Криворізького Симеона

Боголюбивим пастирям, чесному чернецтву

та всім вірним

Дніпропетровської єпархії

Української Православної Церкви

Київського Патріархату

Дорогі брати і сестри!

Христос Народився! Славімо Його!

Ось, нарешті, й залишилася позаду виснажлива дорога Святої Родини з галилейського містечка Назарет до Вифлеєму. Літній тесля Йосиф з його Пречистою Обручницею Марією замилувано схилилися над яслами, з яких уперше голосно сповіщає про себе світові новонароджений Месія. Молитовно єднаючись із ними в цю неповторну різдвяну ніч, пригадаймо: аби дістатися до вифлеємського вертепу, Йосиф і Марія мали залишити свою домівку та пішки подолати понад півтораста кілометрів пустельними шляхами Палестини. Тихий упорядкований світ ремісничого повсякдення вони змінили на сповнену небезпек дорогу в невідомість. Надавала ж сенсу цій дорозі віра в здійснення Ісаїного пророцтва: “Ось діва в утробі зачне, і породить Сина” (Мф. 1: 23).

Євангельська оповідь не дає підстав думати, нібито Пречиста Діва та Йосиф Обручник керувалися необхідністю бути в Давидовому місті під час пологів. Вони були впевнені в іншому: Господь, з чиєї ласки Марія має народити, їх не залишить. Ця віра зміцнювала їх, захищала від сумнівів і розгубленості, а ще вони вірили одне одному.

Мудрість видимого світу приголомшено завмерла перед дивом різдвяної ночі. Людський розум виявився неспроможним збагнути, як Предвічний Бог, воплочений в тендітне, ніжне дитяче тіло, приходить до нас у цей тривожний видимий світ. Бог стає людиною, щоб людину навіки поєднати і примирити із Собою. Син Божий стає сином Діви із Назарета, всемогутній Бог робить себе немічною дитиною. Для нас, християн, це велике і незбагненне Таїнство воплочення Сина Божого є ключем до пізнання природи Господа Бога, Його любові до людського роду та розуміння історії спасіння. Різдво Христове показує нам, ким є Бог і якими повинні бути ми у ставленні до Нього та один до одного. Новонароджений Ісус направду сьогодні наповнює наші серця світлою невимовною різдвяною радістю.

Подібною особливою та несподіваною радістю, у році, що минув, стала для православних віруючих Київського Патріархату звістка про закінчення будівництва, відкриття та освячення, на території єпархіального управління, храму. Знаковим є те, що близько ста років у центральній частині нашого міста  не будувалися українські святині. Храм, на честь ікони Пресвятої Богородиці “Несподівана Радість”, а також дитячо-юнацький комплекс недільної школи, який носить назву “Українського подвір’я”, були освячені Святійшим Патріархом Філаретом. Промовлені мною слова не означають, що ми вихваляємо самі себе, а засвідчують, що ми повинні щиро радіти цьому, радіти, що є люди, які вболівають за справжню Українську Православну Церкву. Позаяк, і думаю ви зі мною погодитеся, ще кілька років тому, ми про це і мріяти не могли.

Утім знову погляньмо на Святу Родину. У євангелиста Луки, ми раптом натрапляємо на такі слова: “… та не знайшлось їм там місця” (Лк. 2: 7). Як могло таке трапитися в Юдеї, котра віками жила в очікуванні саме Його, Месії, провіщеного пророками? Господарі вифлеємських осель не побажали ризикувати прибутком і власним ілюзорним затишком, впускаючи додому убогих мандрівників. Вони побоялися втратити відносну стабільність, не схотіли поступитися частинкою відвойованого для себе життєвого простору. Страх змін став для них нездоланною перешкодою на шляху в майбутнє.

Війна, яка прийшла на нашу землю і досі триває на Сході України, засвідчує, що ми ще не перемогли ворога, а тому в боротьбі з ним, ми повинні бути єдиним цілим. Адже “в єдності сила народу, просимо – Боже нам єдність подай!” Тому минулорічна ініціатива міжконфесійного діалогу, виявлена Дніпропетровською єпархією, стала, можливо, найціннішим внеском та прикладом Київського Патріархату у збереженні миру, взаєморозуміння та згоди з єврейською, вірменською, католицькою громадами нашого міста. У нас різні релігійні погляди, світобачення, але нас єднає любов до України.

Кожен із нас торує свою життєву дорогу. І визнаємо ми це чи не визнаємо, в кінці цієї дороги на нас чекає зустріч із Господом, Різдво Котрого ми нині вшановуємо. Успішно здолати шлях ми можемо за однієї умови: коли матимемо віру. Віру в Бога, що на нас чекає, і довіру до супутників, до спільноти, в складі котрої ми здійснюємо життєву мандрівку. Втрата цієї віри неминуче заведе нас на манівці, занурить у трясовину криз, оберне на заляканих істот, що маскують свої психологічні комплекси показною самовпевненістю. Бог вірить в людину і бере людське тіло, приходить у світ не для того, аби очолити суспільний рух, стати його формальним лідером, земним царем. Він тут, аби йти разом із нами, серед нас. Нам же Він залишає вибір: або долучитися до Нього, або шукати власних маршрутів, поза євангельськими орієнтирами.

Дорогі у Христі брати і сестри! Щиро бажаю, щоб ви завжди йшли дорогою істини, а внутрішні камертони ваших душ завжди були налаштовані на позитивний лад і в них завжди лунала дивовижно-неземна мелодія любові, миру, добра, радості та щастя; завжди слухайте голос своєї совісті, бо це голос Божий всередині вас.

У ці радісні, святкові дні мої сердечні вітання Президенту України, меру  міста, голові Обласної Ради та депутатам усіх рівнів. Доземний поклін нашим воїнам-захисникам, завдяки яким ми можемо під мирним небом святкувати це величне свято. Нехай же зустріч Різдва Христового перетвориться для нас на зустріч із Самим Божим Сином, який приходить до кожного з нас, щоб надати досконалої визначеності нашій життєвій дорозі. Нехай спокій чарівної різдвяної ночі переросте в надійну певність у Божій опіці наших заспокоєних Спасителем душ, а ці різдвяні свята принесуть кожному з нас радість входження у простір неосяжного вертепу, де довкола Немовляти Христа єднаються небо і земля.

Христос народився! Славімо Його!

+ Симеон,

єпископ Дніпровський і Криворізький

Різдво Христове

2017 / 2018 р.

м. Дніпро

Категорія: Новини єпархії