Що можна і що категорично не можна робити під час Великого посту?
Якимось п’ятим почуттям я навчився розуміти, що приховується за тим чи іншим питанням. Ось за цим, наприклад, стоїть: «Що Тобі, Господи, треба, аби Ти мені цей піст зарахував і поставив галочку «виконано» у нормо-контроль моєї заліковки особистої праведності?» Як часто ми схожі на тих юдеїв, для яких головне — це зуміти дотримати 613 приписів Тори, де 248 (число кісток і органів у тілі людини) зобов’язують, а 365 (кількість днів у році) забороняють. І не менше ми схожі на них, коли намагаємося це все якось «правильно» і згідно з законом «обійти» — усякі котлети з сої, пісний шоколад та інші ласощі придумувати.
Особливо це комічно у людей заможних. Спочатку піст виник, у тому числі, із мотивів благодійності. М’ясо завжди коштувало дорого. Економлячи на ньому, християнська сім’я могла зібрати кошти для допомоги людям нужденним. А сьогодні багаті люди можуть так «суворо постити» на делікатесах і дорогих пісних продуктах, що витрачають на один обід стільки, що на ці кошти могла би годуватися цілий місяць бідна багатодітна сім’я.
Але, я почну свою розмову про Великий піст із головного. Не з того, що «можна» або «не можна», а з того, що «потрібно».
«Покаяння двері відкрий мені, Життєдавче Христе»
У піст ми часто говоримо про «покаяння», про «весняне духовне оновлення» тощо. Але що це «покаяння» означає?
Зі свого, уже понад двадцятирічного досвіду служіння в Церкві, я бачу, що багато парафіян розуміють покаяння, як докладний звіт про виконану гріховну роботу. На їхню думку, якщо, прийшовши на сповідь, здати панотцеві акуратно заархівовані гріхи, то Бог помахом священицької відпустної молитви зможе їх утилізувати. Потім можна з чистою душею жити далі, головне — продовжувати педантично вести протокол нових гріховних діл, які збираються для чергового утилізаційного проекту. У розумінні таких парафіян, найстрашніше щось пропустити в протоколі, а Великий піст — це така собі генеральна ревізія гріховного виробництва душі.
Боюся, що ілюзія покаяння називається «принадністю», тобто духовною самозакоханістю. Саме слово «покаяння» (грец. Μετάνοια), означає «зміна розуму», «зміна думки», «переосмислення». У ньому закладений інший принцип. Уявімо, що GPS-навігатор нашої душі звик їхати однією і тією же дорогою: повз ринок, банк, гламурні магазини, крамнички, балаканини й осудження. Але раптом приходить розуміння, що маршрут прокладений неправильно, веде в болото, а в кінці його дуже бридке, темне і страшне місце. Водій терміново перепрограмує маршрут. Він дає інші проміжні точки. Тепер там закладені інші ціннісні орієнтири. Духовні вправи, молитва, добродійність, увага до себе. Здавалося би, що простіше, вирішив і їдь, але не тут-то було.
Із дисплея навігатора починає висовуватися мерзенна рогата пика й обурюватися: «Що ти робиш? А ну їдь старим маршрутом!». І машину починає водити і кидати по дорозі. Якщо водій не поступається і продовжує боротися за те, аби рухатися новим шляхом, то це називається «духовною боротьбою», а сам процес проходження новим маршрутом і його дотримання називається «покаянням». І справа же не в тому, скільки ти гріхів сповідував, а в тому, що грішити треба переставати.
«До неба піднесімо серця»
У цьому процесі відбувається глобальна переоцінка життєвих цінностей, устремлінь, бажань тощо. Ми вчимося жити не так, «як всі», а як «Богу угодно», як «для душі спасительно». Тут людина обов’язково зіткнеться з нерозумінням оточення, може, навіть із осудом або презирством. Буде боротьба старих гріховних звичок із новими, ще не вкоріненими, благочестивими бажаннями і прагненнями.
У чому же специфіка Великого посту у всьому цьому? Хіба не так ми повинні жити весь час, запитаєте ви? Так, це правда, але специфіка Великого посту в тому, що це період духовного техогляду. «До неба піднесімо серця» стає змістом кожної миті життя. На який максимум ми здатні в області духовного діяння, яку швидкість можемо набрати?
У заданому питанні прозвучало, а можна там сходити в кіно, театр тощо. Що я можу сказати? Тільки порадити. Якщо ви в Прощену неділю підняли очі у Вишній світ, то спробуйте не опускати їх хоча би до Антипасхи. Спробуйте прожити цей час так, щоб у вашій душі відбивалося тільки Небо і нічого іншого. Тільки ви і Бог.
Я спеціально не торкатимуся в цій статті питання кулінарії. У мене склалося враження, що Великий піст для деяких знавців Православ’я тільки з того і складається, аби вникнути і зрозуміти, а чи є в цій булці хоч якась молекула молока, а чи не затаївся білок тваринного походження ось у цьому салаті? Головне питання не в тому, що ви покладете в шлунок, а в тому, що ви покладете в серце, розум і волю. Кулінарний пісний календар ви прочитаєте на будь-якому сайті православних дієтологів.
Я лише хочу запропонувати один стародавній рецепт, написаний ще в IV столітті одним з глибоких знавців духовної кулінарії: «Люби Бога і роби, що хочеш».
Протоієрей Ігор Рябко
Категорія: Загальноцерковні новини, Статті
