Тлумачення на молитву преподобного Єфрема Сірина
Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, безнадійності, владолюбства і пустомовства не дай мені! Духа ж ціломудрості, смиренномудрості, терпіння і любові дай мені, рабові Твоєму. Так, Господи Царю, дай мені бачити мої провини і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси на віки віків. Амінь.
Молитва святого Єфрема Сиріна — про лінивство
Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, безнадійності владолюбства і пустомовства не дай мені!
Так починає святий Єфрем Сирін свою велику молитву. Чому починає він з прохання позбавити від лінивства, начебто немає більш тяжких пороків, ніж лінивство?
Святий Єфрем говорить про лінивство, а йому видніше, ніж нам, що важливіше, що згубно, який порок сильніший, небезпечніший, і, якщо говорити про лінивство, починає свою молитву з моління не дати духу лінивства, значить, лінивство є дуже небезпечний порок.
Спостерігаючи лінивство зі звичайної, життєвої точки зору, бачимо, що лінивство мерзенне, заслуговує загального осуду. Дивіться, наскільки нгідними є ліниві люди, не бажають працювати, проводять своє життя в повній бездіяльності і доходять до багатьох-багатьох пороків. Лінивство є матір’ю величезної кількості пороків. Лежать ліниві люди, нічого не роблячи, сидять і мріють. Про що? Ні про що, думки їх блукають часто абсолютно безцільно; вони згадують минуле, те щастя, ті радощі, які пережили, мріють, щоб все це повторилося. Думають тільки про це, ні про що серйозне, не зосереджуються думкою своєю на глибокій серйозності життя, на величезній відповідальності, яка лежить на кожному не тільки перед людьми, але й перед Самим Богом.
Лінива людина — шкідливий член суспільства, шкідливий член держави. Лінивство доводить до великих і тяжких пороків. Ліниві люди не здатні працювати, впадають в бідність, у злидні. Самі по собі не приходять гроші, не приходить багатство, працювати не хочуть, а ніщо не приходить саме по собі, і людина має потребу в усьому, що необхідно для життя, і крім того, в тому, що перевищує межу необхідного: потрібні їй задоволення, потрібна розкіш у житті.
Щоб дістати грошей, вона вигадує різні, нерідко гріховні, засоби, стає здатною на всяку ницість, на темні справи, злодійство, брехню, обман, хабарі. Таким мерзенним є лінивство вже з чисто життєвої точки зору.
А що скажемо, якщо будемо говорити про лінивство в духовному нашому житті? Невже воно заслуговує меншого осуду, ніж в області життя нашого матеріального? Ще набагато більш згубним є воно в житті духовному. Будь-яка наша здібність, що залишається без вправи, втрачається. Якщо музикант, який досяг досконалості у грі, перестає вправлятися, на довгі роки залишить зовсім музику, він втрачає свою досконалість у грі.
Кожен орган нашого тіла без вправи приходить в стан млявості, нездатності працювати. Людина, яка завжди лежить і лежить, втрачає здатність ходити. Хто не працює руками своїми, доводить м’язи рук до в’ялості. При фізичній бездіяльності сили тіла згасають.
Також і здібності душі: всяка духовна здатність, залишена без вправи, втрачається. Якщо людина не молиться, то втрачає здатність молитися. Людина, яка завжди відкидає піст, не змусить себе молитися. Хто не стежить за духом, за серцем своїм, стає розпущеним в духовному відношенні, ніколи ні за чим не слідкує. Душа, що залишилася без вправи, стає подібною до ниви, не обробленої кілька років, яка заростає бур’яном, непридатною травою, колючками, яку важко зробити плодоносною. Лінивство духу, бездіяльність в добрих справах призводять до загибелі душі, до заростання душі усіма бур’янистими травами гріха. Як це не важко, в цьому ще не вся біда.
Набагато більша біда, що втрачаємо дні духовного діяння — короткі дні свого життя, а вони дані від Бога для того, щоб досягти великої і святої мети, щоб підготуватися до Страшного Суду, до відповіді на Суді, щоб стали ми гідними в очах Божих, щоб не поставив Він нас в ліву сторону і не сказав: Ідіть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволу і ангелам його (Мф. 25, 41).
Життя нам дане для того, щоб ми поспішали, поспішали робити велику справу очищення серця свого, слідуючи за Господом Ісусом Христом. Адже це слідування – напружена праця, нерідко тяжкий труд, а не лінивство. Це перенесення страждань за Господа Ісуса Христа, а лінивство не страждає, уникає страждання.
Чи знаєте ви, що всі святі, які, здавалося б, і не потребували праці, які весь час життя присвячували духовним подвигам, ділили час доби на три частини: одну частину — молитві, іншу частину — читанню слова Божого, одну частину — роботі , праці. Вони жили в пустелі, в дикій Лівійській пустелі, жили в лісах Далекої Півночі, в непрохідних хащах, і присвячували праці одну частину свого часу.
Різну працю обирали вони: плели кошики, рогожі, розводили городи, рубали ліс, будували келії, церкви й цілі монастирі. Те, що робили руками, продавали в найближчому місті, харчувалися самі і годували жебраків. Вважали вони працю важливою і необхідною справою.
Святий апостол Павло проповідував цілими днями Бога, а ночами робив намети. При світлі місяця або лампи він старанно працював, вважаючи для себе обов’язковою працю. Головна праця, головне його прагнення було в тому, щоб бігти, щоб поспішати скільки було сил до мети — бігти в Царство Боже.
Чи знаєте його дивовижні слова: « Браття, я себе не вважаю, що я вже досяг, а тільки, забуваючи те що позаду я пориваюся вперед. Прагну до мети, до почесті вишнього покликання Божого в Христі Ісусі»(Фил. 3, 13-14).
Він, анітрохи не вважаючи себе тим, що досягнув, прагнув все вперед, забуваючи вже досягнуте, прагнув до мети вищої, до отримання вищого звання Божественного у Христі Ісусі.
Це приклад життя, протилежного життю лінивих людей. Ніякого сліду лінивства не знайдете в житті апостола Павла, в житті відлюдників-постників, в житті чернечому, в житті великих святих. Всі вони трудилися з ранку до ночі. Лінивства цуралися, лінивство вважали великим і згубним злом.
Треба, чуючи молитву святого Єфрема Сиріна, яка так часто повторюється, уважно вслухатися в кожне слово молитви, запам’ятовувати, вникати в суть цих слів і відобразити їх назавжди в серці своєму. Буду допомагати вам запам’ятовувати їх. Сьогодні відобразив прохання святого Єфрема про позбавлення від духу лінивства.
Пам’ятайте, що життя коротке, треба поспішати, поспішати, як апостол Павло поспішав, — треба поспішати в праці Господу. Амінь.
Молитва святого Єфрема Сиріна — про безнадійність
Господи і Владико життя мого! Духа безнадійності не дай мені.
Що таке дух безнадійності? Це те, що називають занепадом духу. Люди, зовсім не розуміють християнства, не розуміють нашого духовного життя, думають, що вся релігія християнська сповнена духом зневіри. Дивлячись на ченців, що ходять у чорному одязі потупивши очі і перебираючи чотки, думають, що вся релігія поникла, як вигляд ченців. А це зовсім не так. Це суперечить тому духу, яким просякнуте все християнство, бо скажіть, людина з занепадом духу чи може володіти силою духовною, бадьорістю духовною, необхідними для того, щоб йти по вузькому шляху, невтомно борючись з бісами? Звичайно, ні.
Наша релігія — не релігія зневіри, навпаки, вона — релігія бадьорості, енергії, сили волі, сили характеру. Релігія наша плодом своїм має не смуток, а щось зовсім протилежне, то, про що говорить апостол Павло: А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість. На таких немає закону (Гал. 5, 22-23).
Ось це справжній дух, сутність нашої релігії: зовсім не смуток, а праведність, мирна радість в Дусі Святім. Хіба той що володіє цією радістю може бути похмурим? Звичайно, ні.
Люди часто помиляються, оцінюючи зовнішність людини. Справжній християнин не має такого вигляду, як люди, що віддаються радощам життя. Він завжди мирний, часто буває на вид глибоко замислений, ходить, опустивши голову, віддаючись своїм роздумам. Хіба означає це, що він засмучений, впав духом? Це означає, що радості мирські, які цінують інші люди, далекі від християн, чужі йому, як чужі дорослій людині дитячі ігри та забави.
Думки християнина зосереджені на вічне, на Царстві Божому, зверненні до Господа Ісуса Христа, тому він завжди серйозний і задумливий. Іноді буває, що і християни стають часом смутними, настає занепад духу. Вони, вже далеко пішовши по шляху Христовому, шляху зречення від світу, іноді думками повертаються на колишній шлях; їм здається, що даремно зійшли вони з цього шляху, що добре було б йти по широкому втоптаному шляху, яким йде більшість людей. Тоді впадають у відчай.
Цей стан тих людей, які пізнали великі таємниці Христові, залишили широкий шлях спокус світу, пішли по шляху страждань за Христом. Їх спокушає диявол, зупиняють легіони демонів, заважають йти Христовим шляхом, представляючи картини радісного життя, яке залишили, картину щастя сімейного, блаженства дружби, тягнуть з великого шляху назад, назад на цей шлях.
І нерідко бісам вдається досягти свого: людина впадає у відчай, падає духом, втрачає ревнощі у Господі Ісусі Христі, і це зневіра — велика небезпека, що підстерігає кожного християнина на шляху його за Христом, це спокуса диявольська. Цим наклепам духів пітьми піддавалися всі святі, і у величезній більшості випадків молитвою, постом, бдінням перемагали християни духа безнадійності, що навівався від диявола. Але були й такі, дух безнадійності в душах яких усе зростав і зростав, і йшли вони з шляху Христового. А коли йшли, відчували себе залишеними Богом, порожнеча і тяжкість життя ставали їм нестерпними, і закінчували вони часто життя самогубством.
Ось чому всі святі вважали зневіру великою небезпекою, великим нещастям і всі сили направляли на боротьбу з духом зневіри.
В зневіру можуть впадати навіть люди святі. Чому, звідки? Уже не від сатани, не від духів темряви. Зневіра виникає, коли тимчасово бувають вони залишені Божою благодаттю. Це бувало з усіма святими, це необхідне випробування кожного хто біжить в благочесті. Необхідно воно, щоб людина не приписала собі, своїм силам, своїм достоїнствам, все, чого вже досягла. Треба їй нагадати, що не своїми силами досягла цього, а тільки Божою благодаттю.
Коли людина досягне високого життя, почне мати іноді про себе високу думку, і Божа благодать її на час залишає. Впадає вона тоді в важкий, нестерпний стан духу, серце в ній відразу порожніє. Замість тепла, що від Бога посилається, оселяється в серці холод, настає замість світла непроглядна темрява, замість радості — глибока зневіра. Це Господь робить для того, щоб нагадати подвижнику, що не своїми силами, а благодаттю Божою йде по Христовому шляху.
Це одне джерело зневіри. Які ще є джерела його? Я говорив вам про лінивство, вам повинно бути зрозуміло, що лінивство — одна з матерів безнадійності. Люди бездіяльні, ті що не працюють і цілком забезпечені, що потопають у розкоші, люди, які пересичені благами життя, втрачають смак до життя, все їм набридає, все стає нецікавим, нудним, ні в чому не знаходять радості, серце їх наповнює зневіра — цей тяжкий і небезпечний ворог нашого спасіння.
Ще одне джерело безнадійності: є люди, які схильні бачити все в похмурому світлі, їх називають песимістами. Вони схильні бути в такому настрої, зосереджувати думку на темному — гріховному. Ставлять вони запитання: де справедливість Божа, де правда, якщо бідний, але благочестивий страждає, а невіруючий багатий, що йде кривими шляхами блаженствує?
Якщо схильна людина помічати в житті тільки темне, тільки погане, зневіра, що нею опановує все зростає, доходить до того, що людина не бачить нічого доброго і закінчує життя самогубством. Настільки сильний дух зневіри. Другий раз кажу, як може він довести до самогубства.
Є і ще джерело безнадійності, найбільш часте джерело. Це прикрості, прикрі випадки, які відчуваємо в житті. Помре близький, кохана людина, помре дитина, чоловік, мати. Впадає людина в зневіру( безнадійність). Світло їй не миле, думає тільки про померлого свого дорогого, людина бідна блукає думкою біля могили, уявляє собі свого близького що лежить в труні і розкладається. Глибше і глибше стає смуток.
Який засіб позбавитися від цієї безнадійності? Не треба блукати біля могили думками своїми, згадувати минуле, проливати сльози. Померлий далеко-далеко. Треба полинути туди, куди пішов дорогою, улюблений усією силою думки. Знайте, що душа його належить Богу і ангелам, радіючи своєму звільненню. Якщо зосередитися не на темному, а на світлому, не на тлінному, а на вічному, — дух безнадійності піде.
В зневіру занурюютьють іноді тяжкі тілесні хвороби. Є багато людей, які нетерпляче переносять хвороби. А були люди святі, які все своє життя лежали прикуті хворобою до ліжка і славили за це Бога. Потрібно пам’ятати про таких і вміти приймати хвороби, які посилаються від Бога. Не треба відмовлятися від допомоги лікаря, бо премудрий син Сирахів каже: Лікаря створив Бог на допомогу людям.
Лікар — це слуга Божий, який може полегшити страждання і відігнати дух безнадійності.
Ось які джерела і причини зневіри. Головний засіб боротьби з ними — молитва. Це засіб, багато-багато століть випробуване всіма святими. Немає засобу більш дієвого, ніж молитва, постійне прохання до Бога про допомогу.
Коли вступаєте в бесіду з Богом, Він втішає вас, відганяє духа безнадійності. Коли приходите в храм Божий, де все так далеко від мирської суєти, прислухайтесь до співів, і піде дух ваш з темної області безнадійності і щезне
Ось що потрібно знати про безнадійність кожному християнину.
А що сказати про людей, які майже не знають Христа, що йдуть шляхом мирським, що шукають радість і втіху від світу? Вони з вигляду часто здаються задоволеними, бадьорими, веселими, наче немає у них зневіри. Не думайте, що це так, не спокушайтеся їх виглядом, але подумайте про ухилення їх зі шляху. Якби знали, що відбувається в глибині їх серця. У глибині їх душі ніколи не припиняється викриття совісті. Совість почути ніхто не може. Внутрішня людина піднімає часом голову і починає волати. Це постійне страждання тих, хто женеться за мирським благополуччям. Апостол Павло говорить: «Печаль заради Бога породжує незмінне покаяння на спасіння, а печаль мирська викликає смерть» (2 Кор. 7, 10).
Якщо не звернетеся від печалі за світом до печалі за Богом — загинете. Пам’ятайте про тяжкість зневіри, пам’ятайте, що серце християнина повинно бути наповнене радістю в Дусі Святім, радістю прагнення до світла, повинно бути чужим для печалі, яка наповнює серця грішників.
Пам’ятайте про це завжди, і хай помилує вас Господь Бог, а святий Єфрем нехай сприяє вам молитвами своїми. Амінь.
Молитва святого Єфрема Сиріна — про владолюбство
Господи і Владико життя мого! Духа владолюбства не дай мені!
Що таке дух владолюбства? Це прагнення бути першим, панувати над іншими, займати перше місце. Це прагнення бути першим погубило архангела — главу всіх ангелів — і зробило його сатаною, скинуло його з неба. Це прагнення панувати погубило Корея, Дафана й Авірона, які позаздрили славі Мойсея, коли він вів народ ізраїльський по пустелі до Краю ханаанського вони хотіли скинути його і привласнити собі владу, і покарав їх Господь страшною карою: земля розверзлася й поглинула їх з усіма сім’ями їх.
Владолюбство керувало всіма єретиками, звеличували над Церквою Христовою, вони своє хотіли поставити замість течії Церкви, або ж хотіли стати вождями в Церкві.
Владолюбство керувало всіма людьми, які потрясали світ державними повстаннями своїми. Були письменники з розбещеними думками, які розбещували цілі покоління.
Владолюбство — пристрасть панувати — Господь Ісус Христос засудив у промові проти книжників і фарисеїв, лицемірів. Засудив їх пристрасть бути першими, їх бажання мати перші місця на бенкетах, отримувати вітання, відповідні для вождів народу. Господь засудив їх і сказав учням Своїм, а через них усім нам: Хто хоче бути першим, хай буде всім слуга (Мф. 23, 11). Це є протилежнм владолюбству — велить прагнути не до високого становища, а бути останнім, бути слугою всім.
Бачите, як владолюбство — пристрасть мати вплив, пристрасть займати перше місце, наскільки вона є противною духу Євангелія, духу смирення. А вона володіє всіма, немає нікого, хто не був би заражений нею — навіть малі діти. Знаємо, як буває при іграх дітей: виділиться небудь хлопчина, почне командувати, потім керує усіма, в бійку готовий вступити, коли хто-небудь оскаржує його першість вождя.
Навіть серед пустельників, навіть в монастирях, де не повинно бути любові першості, де всі повинні пам’ятати заповіт бути всім слугою, навіть там володіє людьми владолюбство, хоча в потаємній формі. Пред людьми вони не домагаються першості, але надмірним постом і бдінням намагаються бути першим над усіма.
У житті мирському пристрасть ця володіє усіма: всі добиваються вищого положення, жадають заохочення, всі бажають пошани. Багато батьків виховують в дітях своїх честолюбство, пристрасть бути першим, намагаються, щоб вони зайняли в житті вище становище, і цим розбещують дітей своїх.
Хіба не треба зрозуміти, що вище положення — доля небагатьох, не можуть всі бути першим, займати високе становище. По суті справи, це доля людей виняткових, позначених Богом. Надзвичайно багато хто прагне зайняти таке суспільне становище, не гребують жодними засобами для досягнення цієї мети, пускають у хід зв’язки, підлещуються, прислужуються, не гребують жодними засобами, щоб тільки досягти своєї мети, зайняти високе положення в суспільстві, стати одним із можновладців.
Часто-часто Господь карає їх: нещасна пристрасть їх закінчується крахом. Вони озлоблюються, відмовляються від громадської роботи, йдуть у коло родини і замикаються в сімейному житті. Але самолюбство і тут терзає їх, а вони терзають сім’ю, терзають ближніх своїх, і немає спокою в їх душі.
Ось плоди любові першості, ось чому святий Єфрем у великій молитві своїй просить Бога позбавити його від згубного духу владолюбства настільки протилежного смиренню, без якого не можна й кроку ступити в християнському житті.
Якщо так, якщо не потрібно домагатися вищого звання, домагатися першості, хіба можна сказати, що не повинні ми прагнути піднятися, домагатися вищої гідності, але саме тільки вищої, не тлінної і нічого не вартої гідності, а стяжати ту гідність, яка є великою в очах Божих. Вказано нам усім шлях до пошани, вище якої немає, з яким не зрівняються ніякі земні досягнення, ніякої шани. Вказано нам шлях у Царство Боже, сказано, що ми можемо стати друзями Божими, дітьми Божими. Цієї мети досягнемо тільки прагнучи виконати всі Христові заповіді. Не треба бентежитися, якщо поставлені ми в положення низьке, непомітне в суспільстві, треба пам’ятати, що Господь уміє вивести нас на надзвичайно широкий шлях, коли не чекаємо, не прагнемо до слави земної.
Господь нерідко крім старання і волі нашої дає цю славу. Слава тікає від тих, хто женеться за нею, хто її жадає, і знаходить тих, хто біжить від неї. Справжня слава, слава від Бога, дається тим, хто не женеться за нею.
Треба, не думаючи про владу над людьми, вникнути в те, як можна розвинути здібності свої і таланти, дані від Бога; смиренно, тихо заглибитися в розвиток здібностей своїх в тиші, в невіданні світу. І може бути станеться, як траплялося вже не раз, що Господь зведе таку людину на недосяжні вершини слави.
Знаємо багато прикладів з історії науки і філософії, з життя великих діячів науки, які проводили життя в злиднях, в невіданні світу, бували навіть переслідувані і гнані, були в повному протиріччі того, чого шукають люди, заражені пороком владолюбства, вони в тиші, в бідності, в усамітненні працювали над завданнями науки та філософії і творили справи, які прославили їх в історії людства, зробили їх яскравими зірками прогресу людства.
Пам’ятайте, Господь уміє відзначити людей, відрізнити справи людські, творені за заповідями Христовим. Хто хоче бити першим, хай буде останнім, нехай буде всім слуга.
Моліться з Єфремом Сиріном про позбавлення від тяжкого пороку владолюбства. Від цього пороку нехай позбавить вас всіх Господь Ісус Христос. Амінь.
Молитва святого Єфрема Сиріна — про пустомовство
Господи і Владико життя мого, духа пустомовства не дай мені!
І святий Єфрем молиться про це, і святий пророк Давид говорить у псалмі своєму: Поклади, Господи, сторожу уст моїх і двері огорожі для уст моїх.
І Сам Господь Ісус Христос сказав, що за кожне слово дамо ми відповідь на Страшному Суді. Вдумайтеся, як це серйозно, як важко: за кожне, за єдине слово пусте дати відповідь.
А скажіть, хіба є щось інше, до чого ставилися б легше, ніж до слова? Дивно, вражає, як люди не розуміють величезного, колосального значення слова людського.
Наша здатність слова в значній мірі уподібнює нас Самому Богу. Бог словом створив весь світ, слово Боже має величезну, могутню силу. Знаєте, що пророк Ілля словом воскрешав мертвих, словом своїм зупиняв дощ, закривав небо і викликав цим голод, зводив дощ на землю.
У чому ж сила, яка полягає в слові? Не думайте, що слово яке вирвалося з уст розсіюється в повітрі, і не залишається від слова нічого. Це невірно. Слово живе, живе століття, тисячі років. До сих пір живуть слова, які звіщали великі Божі пророки, що жили за багато століть до Різдва Христового. Великі слова Мойсея, великі слова, які колись говорили святі апостоли, ті слова, які вийшли з вуст подвижників Божих, вчення Церкви Божої, живі протягом тисяч років.
А якщо слово живе тисячі років, значить, це щось надзвичайно важливе. Слово, виходячи з уст наших, завжди справляє дію, надзвичайно глибоку на оточуючих нас людей, навіть на віддалених від нас людей.
Кожне добре, мудре слово живе в серцях людських і приносить добрі плоди на довгі роки. Усяке зле слово — наклеп, брехня, лихослів’я — теж живе надзвичайно довго, багато років, вселяється в уми, в серця і близьких, і далеких людей, направляє їх думки, їх бажання. Чуючи злі наші слова, отруюються ними, наслідують нам і випускають такі ж злі, отруйні слова.
Благодатні і мудрі слова святих творять правду в світі, творять вічне добро, а злі, гріховні слова приносять безчестя, ненависть, приносять величезну шкоду людям оточуючим, навіть всьому людству.
Слова живі, мчать як хвилі радіо, несуться в просторі і вливаються в серця і уми людей. Слова — величезна сила, що з’єднує або роз’єднує людей. З’єднує, коли слово повне правди та істини, роз’єднує, коли воно повне наклепів і злоби до людей. Якби люди були позбавлені слова, уподібнилися б вони тваринам, і життя людське було б розлаштоване.
Ось яке велике, яке глибоке значення людського слова. Ось чому молиться святий Єфрем про позбавлення від марнослів’я, від пустослів’я.
Ви всі зустрічали в житті чимало людей, особливо жінок, які базікають, базікають і базікають без кінця, нестримно, і не знає при цьому мова їх ніякої втоми: меле, меле і меле. Все, що говорять вони, порожньо, нікому не потрібне. І Єфрем Сирін молить Бога позбавити його від марнослів’я. Боявся він впасти, щоб язик не знищив його, а ці нещасні базіки нічого не бояться.
Ви знаєте, що цих пустословів часто люди терплять — базікають, і нехай собі балакають — а їм здається, що слухають їх із задоволенням, не знають того, що в глибині серця всі обтяжене ними, ненавидять їх. Настільки великим є зло пустослів’я, зло, яке заподіюють своєю балаканиною.
Якщо язик базікає і пустослівить, то і думки блукають, не зосереджуючись ні на чому глибокому, щирому, важливому, блукають безцельно всюди, як блукає нещасна дворняжка, виляючи хвостом. Як їх думки, так і почуття, так і направлення їх бажань, їх діяльність — все пусто, мізерно. Душа голодує, людина противна іншим, собі самій заподіює тяжку, тяжку шкоду. Ось яке значення пустослів’я.
Люди мудрі, що живуть життям духовним, ніколи не пустословять, вони завжди мовчазні, зосереджені. У Древній Греції в надзвичайній пошані були філософи і мудреці. Філософи не брали до себе в учні нікого перш, ніж людина не доведе, що вміє мовчати. А хіба іспит мовчання витримав би тепер будь-хто з тих, хто марнословить? Звичайно, ні.
Якщо настільки важким є порок пустослів’я, як звільнитися від нього, що робити з нестримним язиком нашим? Потрібно робити те, що робив Єфрем Сирін: потрібно молити Бога про позбавлення від цього пороку, і подасть просиме Господь Ісус Христос. Потрібно уникати спілкування з людьми марнослівними, подалі, подалі відійти від них, шукати товариства небагатьох мудрих, які відкривають уста свої, щоб сказати що-небудь корисне, від кого не почуєш пустопорожніх, шкідливих для душі слів.
Надзвичайно уважно стежити за собою, придбати звичку спостерігати, що говорите, чим зайнятий язик ваш, звикнути тримати язик у вузді. Не дозволяйте йому порожньо базікати. Пригадайте ввечері, що говорили днем, чи не базікали, чи не образили кого, чи не брехали, чи не ябідничали. Якщо засвоїте цю звичку, то звикнете стежити за язиком, за кожним рухом і стримувати його.
Пам’ятайте, чим більше людина зосереджена на головному, внутрішньому, на щирому, чим більше часу виділяє для читання Євангелія, Священного Писання, творів святих отців, тим більше переймається їх мудрістю і тим більше втрачає бажання порожньо базікати. Придбати владу над мовою — це добре.
Апостол Яків у Соборному посланні своєму говорить: хто не помиляється в слові, той муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло (Як. 3, 2).
Чи розумієте, що значить приборкати все тіло? Це означає, підпорядкувати тіло вищим цілям духовного життя, приборкати все похоті, пристрасті, все погане, до чого тягне плоть. Почніть з приборкання мови, і якщо досягнете цієї мети, набудьте досконалість і приборкаєте все тіло ваше. А якщо приборкаєте все тіло своє, будете чисті і праведні перед Богом. Цією чистоти і праведності нехай сподобить вас всіх Господь, а молитва Єфрема Сиріна нехай завжди нагадує про це. Амінь.
Переклав з російської прот. Миколай Капітула
Категорія: Загальноцерковні новини
