У ДНІПРОВСЬКОМУ ХРАМІ НА ЧЕСТЬ СВ. МУЧЕНИЦЬ ЗВЕРШИЛИ ВОСКРЕСНЕ БОГОСЛУЖІННЯ
28.02.2021 19:37
28 слютого 2021 р., у другу підготовчу неділю до Великого посту, яка називається неділею про блудного сина, керуючий Дніпропетровською єпархією Високопреосвященнійший Владика Симеон (Зінкевич) звершив Божественну Літургію у храмі св. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії м. Дніпра (ж/м Березінка, вул. М. Лисиченко 2-д) у співслужінні настоятеля церкви протоієрея Володимира Білика та запрошеного духовенства.
Під час богослужіння лунала всеукраїнська молитва за припинення пошесті згубної (епідемії).
На завершення Архіпастир виголосив проповідь та подякував очільнику громади отцю Володимиру за багаторічні труди понесені на ниві Христовій, відзначивши, що Він один з перших священників в цьому регіоні, збудував життєдіяльну парафію, є чудовий духівник, приймав активну участь у створенні Національної Помісної Церкви.
28 лютого – друга підготовча неділя до Великого Посту, яка має назву Неділя про блудного сина. Цього дня під час Божественної літургії читається широковідома однойменна притча. Напевно, важко знайти у світі людину, яка б не будучи навіть християнином, не знала змісту цієї притчі, чи хоча б не чула фразеологізму «блудний син». Цей вислів настільки сильно розповсюдився, що, подекуди, не розуміючи до кінця всієї глибини християнської мудрості, яка скривається в зустрічі блудного сина і його милостивого батька, багато хто з нас називає себе блудним сином. Що ж хоче сказати Церква цією євангельською оповіддю?
Найперше варто відзначити, що премудрі святі отці, впорядковуючи богослужбовий устав, недаремно встановили читати цю притчу, через тиждень після неділі про митаря і фарисея. Таким розташуванням Чадолюбива Церква-Мати продовжує вчити нас покаянню, яке так необхідно для кожної душі, яка прагне досягти спасіння. Після свідомого і розчуленого визнання власної гріховності, яке віруючі бачили в особі митаря, на прикладі блудного сина Церква показує нам наступний крок до цього спасіння – це шлях покаяння, шлях на зустріч Творцеві. Тому у змальованих відносинах батька зі своєю дитиною праобразно показується відносини самого Бога і кожного грішника.
Юнак, який у блуді та беззаконні, розтратив частину батьківського спадку, зазнавши злиднів та поневірянь, усвідомлює тяжкість скоєного ним гріха, і подібно до митаря, розкаюється. Утім на відміно від нього, він знаходить в собі сили, і переходить від слів до діл, вставши на шлях виправлення. Якщо на попередніх неділях в особі двох митарів ми бачили лише прагнення і своєрідну констатацію наміру виправлення, як то в словах митаря Закхея, то тепер бачимо як цей намір реалізується.
Саме тому зібравшись з думками, нерадивий син вирішує повернутись до свого батька. Як часто у житті ми бували у такому стані? Проте чи кожен міг переступити через власну гордість і сказати дорогоцінні слова блудного сина: «батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх» (Лк. 15: 18-19).
Нажаль на такий крок не кожен може наважитись. Дехто може прожити все життя у сумнівах і роздумах: «Чи простить батько?». Інші ж, навпаки, будуть нарікати на батьків, звинувачуючи їх у власних бідах, або ж ще гірше – вимагатимуть вже незаслуженої частини спадку. Прикро визнавати, але подібних випадків дуже багато у людських взаємовідносинах. Диявол настільки затьмарює розум і полонить серце грішника, що він залишок свого життя може пробути у злобі і гніві до свого ближнього, замість того, щоб сказати просте, але важливе слово: «прости».
Саме від цього застерігає нас Церква на прикладі блудного сина. У його душі, напевно, теж були сумніви і сором перед батьком, які і змусили його тяжко працювати. Проте, усвідомивши всю свою убогість, він не лише просить вибачення у батька, але і визнає, що недостойний зватись його сином. І що ж робить батько? Він прощає його, і навіть не промовляє жодного слова докору чи викриття, натомість відновлює його синівську гідність.
Такі дії батька можуть здатись несправедливими. Якщо знову провести паралель із нашим часом, то батько міг би покарати, а потім вже простити, проте цього немає у притчі. Люблячий отець приймає своє чадо із розпростертими обіймами. «Чому ж так?» – у своїй бесіді про покаяння запитує святитель Іоан Золотоустий, і відразу дає відповідь, – «Тому, що він був батьком, а не суддею». Для кращого розуміння таких дій батька Золотоустий проводить аналогію із лікарем, кажучи, що «Жодний лікар замість того, щоб дати хворому ліки, не картає його і не карає за безладне життя». Його покаранням «було життя на чужині». «Тому батько не воздає синові плату за гріх, а винагороджує за покаяння» – каже святий отець.
Саме така винагорода чекає кожного грішника, який покинить далеку країну гріха та беззаконня, і з чистим серцем впаде в обійми Отця Небесного. Любов Божа до людей безмірна і милості Його немає меж. Саме це ми повинні усвідомлювати як в час Посту так і кожного дня. Лише перебуваючи у домі Божому, у Церкві Христовій, ми можемо здобути мир та спокій для своєї душі. Тому, вступаючи на спасительний шлях посту, очистьмо себе від гріхів та пристрастей, з чистим сумлінням простімо один одному усілякі образи, і подібно до блудного сина принесімо нашому Небесному Отцю достойні плоди покаяння.
Категорія: Новини Архіпастиря
