У Кам’янському (Дніпродзержинську) відсвяткували храмовий день
22 травня 2016 р. керуючий Дніпропетровською єпархією Преосвященнійший Владика Симеон звершив Божественну Літургію у Свято-Миколаївській церкві м. Кам’янське (Тритузне, вул. Широка, 494).
Архіпастирю співслужили: настоятель Свято-Духівського храму м. Дніпра прот. Ярослав Малерик, настоятель храму прот. Віктор Трупець та клірик церкви ієрей Віталій Бажин.
Під час богослужіння єпископ Симеон звершив дияконську хіротонію над іподияконом Валерієм Калашніком, студентом ДДС.
На завершення Владика привітав парафіян з храмовим святом та побажав Божого благословення на звершення добрих справ.
Після молитви о. Віктор ознайомив Архіпастиря з ходом ремонтних робіт. Варто зауважити, що стараннями настоятеля, який попри поважний вік непокладаючи рук трудиться над відновленням святині, зроблено чимало роботи, зокрема відновлений величний купол, перекрито дах, поміняні вікна…
ДОВІДКА: 1784 року, на сільських зборах було вирішено клопотати перед архиєпископом Никифором про будівництво храму. Звертаючись із проханням про благословення, селяни писали у своєму листі: «Слобода наша Тритузова — поселення колишніх запорожців, в якій нині є парафіяльних дворів 107; через брак в ній церкви, вона належить парафіям у восьми верстах від села Кам’янського Різдва-Богородичної церкви; минулого ж 1778 року, 4 серпня, за даним від нас антецессору вашого Преосвященства, Преосвященному Євгенію, архієпископу Слов’янському, повідомленню, в силі, вчиненої його Преосвященства резолюції … указом велено, в міркуванні далекої слободи Тритузне, від Каменського приходу відстані, що знаходиться в 5-ти верстах Варваринської церкви села Карнаухівка, до якою найнижчої просимо — про дозвіл у цій нашій слободі Тритузній знову Миколаївську церкву закласти».
Перед початком будівництва храму на слобідській раді були обрані представники — Клим Горбенко, Степан Гайдаренко та Іван Повстяний, на яких поклали всі роботи по влаштуванню храму. Потім було відміряно і виділено 120 десятин землі для майбутньої церкви, а також заготовлено 180 колод для церковних стін.
Основним жертводавцем в будівництві храму був Йосип Нороха — багатий селянин. Про дозвіл на заснування храму святителя Миколи тритузенці клопотали у правителя Катеринославського намісництва генерал-майора Синельникова І.М., який разом з листом відіслав і план виділеної землі для майбутнього храму.
Кінець XIX—початок ХХ століття.
13 вересня 1782 видано благословенну грамоту на закладення і будівництво церкви. 2 листопада, протоієрей Феодор Фомич освятив місце під будівництво. Храм було зведено місцевими майстрами всього за два роки. Незадовго до освячення, його прикрасили прекрасним іконостасом, розписали стіни, і підготували все необхідне для богослужіння. 28 жовтня 1784 Свято-Миколаївський храм було урочисто освячено.
Але, на жаль, через пожежу в селі, храм згорів. Тому тритузняни вирішили зібрати кошти і на намоленому місці 1820 року спорудили кам’яний храм. Цеглу привозили баржами з Київщини, розвантажували всією громадою, будували на міцному розчині, замішаному на жовтках курячих яєць, які дбайливі господині збирали з усіх дворів.
За часів СРСР храм дуже постраждав, але діяв. На дерев’яному іконостасі було 23 ікони, одна з них – великомученика Димитрія — у срібній ризі, була особливо гарною. Церква мала цінні книжки, необхідні культові предмети, які, на жаль, до нашого часу не збереглися.
В 1923-1925 рр. — перший удар — вилучення більшовиками церковних цінностей. У парафії катастрофічно бракувало грошей для належного догляду й ремонту будівлі. Храм поступово руйнувався. 1925 року було також відібрано дім священика для потреб міськкомунгоспу. Перше закриття храму відбулося 1934 р. Привід був формальний — недостатня кількість парафіян.
Перед війною, за спогадами старожилів, у ньому працювали суд, клуб, колгоспний гараж, для заїзду машин навіть вибили ворота й спорудили естакаду.
Під час окупації України Третім Рейхом з 1941 по 1943 р. знову велися служби у храмі. Але 1963 року його знову було закрито.
Потім багато років тут був склад Придніпровського хімзаводу, який, як справжній військовий об’єкт, охоронявся солдатами. Величезний вівтар поділили стінами. Особливої руйнації козацька святиня зазнала у 1980-их, коли тут встановили верстаки невідомого призначення — запихали їх через діри в стінах, повибивали вікна, дощі заливали будівлю через проріхи в даху.
Розповідають, що кілька разів церкву збиралися стерти з лиця землі: обв’язану цегляну башту тягнули тракторами, та ні троси, ні техніка не витримували. А запрошені піротехніки переконали, що вибухівка разом з церквою знищить пів-заводу.
На початку 2000-их років будівлю було передано віруючим Української православної церкви Київського патріархату.
Категорія: Новини єпархії
