УПЦ КП – ЄДИНА ПОМІСНА УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА.

Цитую: «…благословляем через настоящую Грамоту нашу силою Всесвятого и Животворящего Духа быть отныне Православной Украинской Церкви независимой и самостоятельной в своем управлении, а Вам, единогласно избранному 9 июля 1990 года епископатом Украинской Православной Церкви, — ее Предстоятелем. Мы уповаем, что Украинская Православная Церковь будет управляться согласно Божественным и священным канонам и унаследованным от святых отцов обычаям Кафолической Православной Церкви и определениями сего Архиерейского Собора. Мы единым сердцем и едиными устами молим Пастыреначальника Господа о ниспослании небесной помощи и благословения Святой Православной Украинской Церкви. Украинская Православная Церковь, соединенная через нашу Русскую Православную Церковь с Единой Святой Соборной и Апостольской Церковью, без соборного решения всей Православной Кафолической Полноты да не изменяет у себя ничего, что касается догматов веры и святых канонов… Подписано в граде Москве 1990 года, октября 28 дня АЛЕКСИЙ, Патриарх Московский и всея Руси»
Але, як пізніше виявилося, Московська Патріархія порушила своє рішення раніше, ніж висохло чорнило. 1-3 листопада 1991 року в Києво-Печерській лаврі митрополит Філарет скликав Помісний Собор (він на це мав канонічне право згідно з Статутом і Патріаршою Грамотою) за участю всього українського єпископату, духовенства, мирян, представників монастирів і духовних навчальних закладів. Помісний Собор одноголосно прийняв постанову про автокефалію Української Православної Церкви. Це означало відокремлення Української Православної Церкви від Московського Патріархату.
В листопаді 1991 року Радянський Союз формально ще існував, незважаючи на те, що Україна прийняла декларацію про незалежність. В Україні готувався референдум. Результати референдуму були вражаючими: 92% населення проголосували за незалежність Української держави. 31 березня — 4 квітня 1992 року в Москві в Даниловому монастирі відбувся Архиєрейський Собор Московського Патріархату, на якому УПЦ було фактично відмовлено в автокефалії. Була зроблена спроба усунути митрополита Філарета від керівництва Українською Православною Церквою, замінивши його своїм ставлеником, який би відмовився від автокефалії Української Церкви і міцно тримався б Московського Патріархату. Митрополит Філарет залишився Предстоятелем Української Православної Церкви. 27 травня 1992 р. у Харкові відбувся неканонічний, так званий архієрейський Собор, інспірований Москвою і спецслужбами для усунення митрополита Філарета з посади Предстоятеля УПЦ і обрання його «наступником» митрополита Володимира (Сабодана), керуючого справами Московської Патріархії. Президія Верховної Ради України і український уряд не визнали законними рішення Харківського «собору» як такі, що суперечать Статуту УПЦ, зареєстрованому державним органом України.
Перші роки та розвиток УПЦ КП.
25-26 червня 1992 року в Києві в резиденції митрополита Філарета відбувся Всеукраїнський Православний Собор, що об’єднав Українську Автокефальну Православну Церкву та частину Української Православної Церкви (Московського Патріархату) в єдину Помісну православну Церкву — Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Собор підтвердив обрання митрополита Мстислава Патріархом Київським і всієї України. Таким чином був створений Київський Патріархат. Статутом УПЦ Київського Патріархату став Статут УАПЦ з відповідними доповненнями. 10 липня 1992 р. Статут УПЦ Київського Патріархату був зареєстрований державними органами України.
11 червня 1993 року помер Патріарх Київський і всієї України Мстислав. Місцеблюстителем патріаршого престолу був обраний архієпископ Володимир (Романюк).
На 20 жовтня 1993 року Священний Синод призначив скликання Помісного Собору УПЦ Київського Патріархату для обрання Патріарха Київського і всієї України. Помісний Собор обрав Патріархом Київським і всієї Руси – України Володимира (Романюка), що в той час був митрополитом Чернігівським. Заступником Патріарха був обраний майже одноголосно митрополит Філарет. 21 жовтня відбулася патріарша інтронізація митрополита Чернігівського Володимира (Романюка) у соборі святої Софії, де проходив Помісний Собор.
14 липня 1995 року помер від четвертого інфаркту Патріарх Володимир (Романюк). За рік і дев’ять місяців патріаршества Святійший Патріарх Володимир майже 7 місяців провів у лікарні. На його здоров’ї відбилися 17 років ув’язнення в мордовських та сибірських таборах. Він не дожив 5 місяців до свого 70-річчя.
Похорон Святійшого Патріарха Володимира (Романюка) був трагічним. Історія, мабуть, не знає такого знущання над похоронною процесією.
20-21 жовтня 1995 року у Володимирському соборі відбувся Помісний Собор УПЦ Київського Патріархату, який обрав Патріаршого Місцеблюстителя митрополита Філарета (Денисенка) (Рис. 1. 6) Патріархом Київським і всієї Руси–України.
На Всеукраїнський Православний Собор зібралися 173 делеґати з усіх єпархій та понад 150 гостей, у тому числі близько 50 — з діаспори. За Митрополита Філарета проголосувало 160 делеґатів, 4 — проти, 9 – утрималося.
Після інтронізації, яка відбулася 22 жовтня 1995 року у Володимирському соборі, новообраний Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у своїй першій промові серед іншого закликав до діалогу любові українських греко-католиків.
Після Собору УПЦ Київського Патріархату скоротилася на 4-х архієреїв, з якими відійшло більш як чотириста парафій на Івано-Франківщині та Тернопільщині.
Офіційні факти помісності.
Основними законами , канонами і догматами Київського Патріархату є:
- єдність православної віри, сповідання одного й того ж Символу віри;
- єдність таїнств і богослужіння;
- єдність ієрархії, церковного устрою, єдність церковних канонів (Катехізис).
Ось що нам говорить історико – канонічна декларація, складена Архієрейським собором УПЦ КП від 19. 04. 2007 року:
«В Київському Патріархаті немає відмінності від РПЦ (УПЦ МП) і всього Вселенського Православ’я в питаннях віри та сповідання догматів. Тому Київський Патріархат — не єресь. Чи є в Київському Патріархаті відмінність у питаннях церковного життя? Є проблема у проголошенні автокефалії Української Православної Церкви. Але Православна Церква не має канонів про спосіб проголошення автокефалії або автономії Церков. Це питання не врегульоване канонами і єдності щодо нього у Вселенському Православ’ї немає. Є відмінність у практиці богослужінь – вони відбуваються переважно українською мовою. Але це не тільки не заборонено канонами, але й відповідає словам ап. Павла: «в церкві хочу краще п’ять слів сказати розумом моїм, щоб і інших наставити, ніж тисячі слів незнайомою мовою» (1Кор. 14:19). Не заборонено служити українською мовою й в УПЦ МП. Таким чином, за змістом правила святого Василія, Київський Патріархат не є і розколом. Київський Патріархат не підпадає і під категорію «самочинного збіговиська». Правило говорить: «Якщо хтось, будучи викритий у гріху й видалений від священнослужіння, не скорився правилам, а сам утримав за собою предстояння та священнослужіння, і з ним відступили деякі інші, залишивши Кафоличну Церкву – це є самочинне збіговисько». Але Предстоятель УПЦ митрополит Філарет законним судом не був викритий у гріху, не скорився він ні правилам, ні неканонічним рішенням Архієрейського собору РПЦ 11 червня 1992 р., тому накладені на нього з боку РПЦ заборони є недійсними (про це докладно в окремому розділі).
Тобто в УПЦ МП немає жодних богословських та канонічних підстав не визнавати хрещення, які звершуються в Київському Патріархаті, а також законність ієрархії Київського Патріархату. Навпаки – УПЦ МП, повторюючи таїнства хрещення, хіротонії та інші, підпадає під осуд церковних канонів. Тому практика «перехрещування» хрещених в Київському Патріархаті є не тільки ознакою богословського та канонічного невігластва в УПЦ МП, але й межує з єрессю.»
Українська Православна Церква Київського Патріархату (УПЦ КП) була створена згідно догматів, канонів Православної Церкви та правил Апостольських, та Вселенських Соборів. Установи, функції та робота Української Православної Церкви Київського Патріархату відповідають правилам Свв. Апостолів, отців Вселенських та Помісних Соборів.
Нині існує така категорія людей, котрі називають себе «праваславнимі хрістіанамі» але, по суті, такими не являються. Чому так? По – перше – вони йдуть і живуть усупереч одній із двох головних заповідей Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Котрий сказав, аби любили ближніх, як і самих себе, але і про ворогів він теж сказав: «Любіть ворогів ваших» (Лк. 6:27) Так і чому ж ви проклинаєте, у той час, коли Христос через послання Апостола Павла до Римлян говорить: «Благословляйте, а не проклинайте» (Рим. 12:14)
Якби Олексій Другий не забрав грамоту, котру він давав Митр. (Патр.) Філарету, тоді б Росія втратила більше 70% вірних православних християн, котрі живуть в Україні, адже великим відсотком є саме вірні, котрі живуть в Україні, бо в Росії не дуже сильно розвинена духовна сфера православного християнства, не дивлячись на її велику територію. Але ж чому нинішній, сучасній Незалежній Україні не дають автокефалії? Усім відомо, що священнослужителі живуть за рахунок приходів, за цей же рахунок друкується просвітницька інформація, книги, створюються сайти, будуються храми, монастирі, випускаються православні газети і т. п. На сьогодні в Україні є три лаври, а в Росії – одна… Чомусь і з якогось дива те, що знаходиться в Україні, побудовано українцями і засновано ними, належить Москві. Навіть у 17ст. Києво – Печерська лавра, так би мовити, «виготовляла кадри для Росії». І ось уявіть собі, якщо Україна цілком відійде від Москви, то Росія втрачає декілька тисяч (!!!) приходів по всій Україні та три Лаври! Ви лишень вдумайтесь у ці слова: «УКРАЇНСЬКА Православна Церква МОСКОВСЬКОГО Патріархату!» Може я не розумію, але як українське може бути російським?! Щонайменше, то вони повинні мати назву «Російська Православна Церква Московського Патріархату в Україні» Але навмисно закривають людям очі на правду. Таж історико – канонічна декларація складена Архієрейським собором УПЦ КП від 19. 04. 2007 року, де чітко і роз’яснено:
«Київський Патріархат сповідує передану через Апостолів православну віру та сформульовані Вселенськими Соборами догмати, у тому числі Символ віри; вчить про таїнства і богослужіння та звершує їх так само, як і вся Повнота Православної Церкви; має однаковий з іншими Помісними Церквами устрій свого життя, визнає всі канони Православної Церкви та додержується їх. Київським Патріархатом не введено нічого нового ні у віровчення, ні у практику звершення таїнств і богослужіння, ні у канонічний порядок життя Церкви. Зовнішньою ознакою цього є сповідання віри та присяга, які перед звершенням хіротонії здійснює кожен обраний на єпископа. Текст сповідання віри та архієрейської канонічної присяги ідентичний з текстом, який вживається, наприклад, у Московському Патріархаті, окрім назви Помісної Церкви та титулу її Предстоятеля. Тому за всіма ознаками Київський Патріархат належить до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви.»…
Висновок
Виходячи з усіх наведених наукових фактів, посилань та офіційних заяв, можна зробити такий висновок, що Україна є незалежною державою, тому і має право на те, щоб у ній існувала Помісна Церква із центром у Києві і своїм Першоієрархом. Такою Церквою є Українська Православна Церква Київського Патріархату, вона має усі фактори для проголошення автокефалії, передбачені канонами та історичним досвідом Церкви.
Також можна ствердити, що Російська православна Церква та Українська Православна Церква (Московського Патріархату) мають менше адептів в Україні, аніж Українська Православна Церква Київського Патріархату.
УПЦ КП має величезну кількість мирян, священнослужителів, приходів та архієреїв і може незалежно існувати на всіх правах в Україні як Помісна Церква.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ.
Джерела
1. Кервіництво Патріарха Київського і всієї Руси – України Філарета. Книга правил. – Київ, 2008.
2. Переклад Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси – України Філарета. Євангеліє. – Київ, 2006.
3. Полная симфония. Практическое руководство к Библии. – Санкт – Петербург, 1996.
4. Закон Божий. Протоієрей Серафим Слобідський. Переклад Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси – України Філарета. – Київ, 2004.
Література
5. Могильницька Г. А. Хроніка великого ошуканства (Українською мовою). – Київ, 2009.
6. Могильницька Г. А. ЛІТОС (або Камінь із пращі правди на розбиття митрополичого блудословія (Українською мовою)). – Київ, 2009.
7. Архієрейський Собор УПЦ КП від 19. 04. 2007 р. «Київський Патріархат – Помісна Українська Православна Церква» історико – канонічна декларація. – Київ, 2009.
8. Кагамлик С. Р. Невідома Україна. Світло духовності і культури. – Київ, 2008.
9. УПЦ. Собор УПЦ. – Київ, 1992.
10. Артур Губар. Нарис Історії Київського Патріархату. Православний Церковний календар (1998р.) . – Київ 1997.

Підготував послушник Антоній Алісов

Категорія: Статті