Велич Володимирового Хрещення (до 1030-річчя Хрещення Руси-України)
«Один Господь, одна віра, одне Хрещення, один Бог і Отець всіх, Котрий над всіма, і через всіх, і в усіх, нас» (Єф. 4, 4-6)
За промислом Божим ми є свідками — спостерігачами славного і святого подвигу віри наших батьків, дідів і прадідів, гідними спадкоємцями їх святого надбання, завершителями їх тисячолітньої вірності святій православній вірі, благочестям якої, від краю до краю облагодатствована наша земля, вписані золоті сторінки священної історії слов’янських народів — братів.
Велич історичної духовної краси нашого народу була б надто обмежена, якщо б її зміряти тільки обсягом одного круглого тисячоліття. Вона була б наче дерево без коріння, що – неймовірно. Споглядаючи в глибину віків, ми бачимо особливе Боже Провидіння над нашими народами. Згідно історичного переказу про християнство на Русі, вже як тільки Світло Євангелія Христового засіяло над світом, Правиця Божа направляє святого Апостола Андрія Первозванного, який підносить святе Христове Знамено — Святий Хрест на Київських кручах, сповіщаючи цю світлосяйну Істину і благословляє наш народ на грядущі звершення во славу Святої Церкви Христової, в якій він увійде в вічний союз з Богом — стане боговибраним народом.
Незмірно велика роль св. ап. Андрія Первозванного, як першого проповідника Слова Божого, якому судилося підняти Христове Знамено на місці майбутнього Києва, як непорушну основу нашої Святої Церкви. Цій звістці у всі часи непохитно вірив наш народ, який справедливо бачив у ній початок своєї християнської православної свідомості. Тому в День хрещення Руси-України ми не вправі забувати про ті джерела християнства, які мов зірки мерехтіли у темряві невідання і вказували подорожуючим шлях до небесної Батьківщини.
Впровадження християнства на Русі святим рівноапостольним князем Володимиром завершило розпочатий в першому столітті та зміцнений трудами слов’янських просвітителів рівноапостольних Кирила і Мефодія багатовіковий процес становлення християнства в нашій давній державі.
Дивний то був час особливої ласки Божої, коли вибранець з поміж нашого народу св. рівноапостольний і великий князь Володимир — Хреститель всієї Київської Русі, стоячи на березі Дніпра, який став у цей священний і величний день Іорданською купіллю хрещення для наших предків, у духовному захопленні молив Бога: «Христе Боже, Строїтелю Неба і землі, зглянься на нових людей цих, і дай їм, І осподи, пізнати Тебе, істинного Бога… утверди в них віру праву і непохитну».
І Всещедрий і милостивий Господь справдив щиру молитву святого благовірного князя Володимира, Духом Святим утвердивши наших предків у вірі православній, не залишаючи їх без Своєї благодатної помочі на всіх етапах їхньої не раз гіркої історії. Тому в цей святковий День велично і молитовно звучать слова «Веселися о Господі Русь Православная, радуйся і ликуй, вірою світло одіявшися… се бо чада твоя, Престолу Владичню во славі предстоят радующеся».
Це світлосяйне і життєдайне Свято з особливою силою Ювілею, з особливою силою в усій глибині і багатосторонності відображує духовне значення цієї незабутньої і величної події для нашої Святої Церкви, як і для Повноти Святого Православ’я та всього християнського світу, рівно ж як і наслідки, що виникли з нього, для нашого народу і України в цілому.
Християнство в своїй суті створило духовну основу для єдності наших слов’янських народів. Вплив святого благочестя віри православної послужив об’єднанню князівств в єдиній державі, припиненню міжусобиць. Неможливо визнати як би розвивалась Київська Русь – її державність, духовне життя, її культура, якщо б у 988 році вона не прийняла Християнство. Древня Русь, прийнявши святу Христову віру від Православної Візантії, цим самим закріпила і розширила свої зв’язки з багатьма європейськими державами, а насамперед з Візантією і Болгарією. Таким чином, вона увійшла в коло передових держав світу, зайнявши в ньому справедливо рівноправне місце та підняла свій міжнародний авторитет.
Хрещення Руси-України позначилося на всіх сторонах культурного життя нашого народу, а саме: на перебудові давньоруської язичницької сім’ї на началах християнської моралі, на освіті й літературі, на живописі й архітектурі. Засновувані всюди монастирі ставали центрами не тільки духовного виховання православних людей, але й книжної освіти. Тому святкування Дня хрещення Руси-України є святом благовійної пам’яті про духовні джерела, даниною вдячності нашим предкам, які з честю будували Святу Русь.
У цей величний і святий День, кожний з нас повинен поставити й дати відповідь на багатоаспектнє запитання: «Чи є кожний з нас членом Церкви Христової, щирим і вірним сповідником Христа Ісуса, глибоко переконаний в спасительній Євангельській Істині, який будує все своє життя, свою домашню церкву, всі свої труди та наміри на непорушних, як криця, засадах благовістя Христового Євангелія?». Адже з Святого Євангелія черпають благодать для розвитку усіх Богом даних сил народи, які «пізнали Христа та повірили в Нього».
Завдяки рівноапостольному подвигу віри нашого Просвітителя, до цього часу ми, потомки киян, що хрестилися у водах Дніпра, з благоговінням зберігаємо навіки даровану нам святу апостольську віру — віру наших предків,- цей воістину Божий дар, який з священним т репетом донесли до нас наші прадіди, щоб і ми були учасниками боговибранності нашого народу в Повноті Вселенської Церкви Христової.
Як свідчать скрижалі історії шлях Православної Церкви в Україні завжди був тернистим. Наші недруги створенням різновір’я зловмисне сіяли між нашим народом дух розділення з метою розшматувати єдність українців та знівечити благодатне надбання наших православних предків. Цей підхід застосовується і сьогодні на шляху розбудови єдиної Помісної Православної Церкви в Україні.
Споглядаючи в далеку давнину — джерела християнства на Русі, — в святе небо Київських Печер, в лице їх нетлінних святих подвижників за непорочність Святого Православ’я, ми бачимо непогасні маяки, які вказували і вічно вказуватимуть не тільки нашому українському народу, але й всім синам і дочкам дивного сузір’я православного слов’янського братства, дорогу до вічної правди Божої. Та не тільки вони одні.
Вся Київська Русь, як вічний світанок, дивно прикрашена сонмом святих отців наших, прославлених і непрославлених, відомих світу і не відомих йому, ніщо інше як плід краси Божественного сяйва — відображення Церкви Небесної на нашій землі, яким вічна данина нашої святої шани і любові. Всі вони просіявші в горнилі випробувань віри, складають вічну славу і духовний скарб та силу нашої Святої Церкви, як і всієї Повноти Святого Православ’я.
Непереможна і благодатна сила Знамена св. ап. Андрія Первозванного та небесне предстательство і молитви святих угодників у Землі нашій просіявших завжди були опорою і твердинею в визнанні православної віри великого Хрестителя наших народів. Його рівноапостольний подвиг Свята Православна Церква оспівує: «Рівного з апостолами, Володимира, блаженного просвітителя нашого, учителя й отця, зійшовшись, прославмо, бо через нього увірували у Христа Бога, і від темряви до світла наблизилися, очі і серця просвічуємо, в пам’яті його торжествуємо і радіємо, знайшовши його як православного вождя до Царства Небесного» (Стихира).
На протязі всієї тисячолітньої християнської історії, при всіх скорботах і радісних обставинах в житті нашого народу, Свята Православна Церква зберігала і зберігає в первісній чистоті святу апостольську православну прадідівську віру. За цей час змінилося багато поколінь віруючих людей, і всі вони закликалися до Господом, кожний на своїй дорозі, до святості, до повноти християнського життя і до удосконалення в любові при сприянні благодаті Божої, і цим самим звеличувати священну історію свого Богом береженого краю.
Сьогодні, Свята Церква,- як чадолюбива всепрощаюча Мати, закликає до повноти цього Богом дарованого нам свята і тих своїх чад, хто з різних причин не знаходиться в її спасительному колі. Ми надіємось, що і ті християни, які навіть бажають принизити чи збіднити свято, Хрещення Руси-України, або навіть і зганьбити, згадуючи любов Христову та суть Його Первосвященичої молитви: «Отче! Да всі єдино будут», переможуть дух озлоблення і єдиними устами і єдиним серцем прославлять разом з нами Святе і найвеличніше Ім’я Господа і Спасителя нашого за Його милість до благочестивого і боголюбивого народу нашого. Цим самим ми сплетемо цільний вінок честі великому подвигу святого рівноапостольного князя Володимира і наших святих предків.
Всі ми, чада церковні, особливо в даний час оновлення та перебудови суспільних, економічних та морально-духовних відносин вважаємо своїм релігійним і громадським обов’язком ревно брати участь у розбудові суверенної і соборної України. Як безцінне багатство, як зіницю ока, життям і смертю, бережімо дар «віри православної, віри отчої, віри апостольської, що ствердила Вселенну». Як «богоглаголивий Аввакум на Божественній сторожі», стіймо на сторожі рідної землі і святої спадщини віри наших прадідів, щоб за «солодку чечевицю», не розплатитись братовбивчою різнею, до якої бажали б штовхнути наш народ недруги нашої Святої Православної Церкви і Батьківщини, та чимось осквернити чи фальсифікувати не тільки історію Хрещення Руси-України, але й весь процес не легкої вікової боротьби нашого народу за незалежність і збереження чистоти благодатної спадщини нашого благовірного Хрестителя.
Міцніймо у Христовій любові один з одним, у своїх помислах і ділах керуймося повчаннями святих апостолів: «Зростайте в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа» (2 Петр. 3, 18). «Будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі» (1 Кор. 15, 58), а також «стійте і дотримуйтесь передань, яких ви навчились чи то словом, чи нашим посланням. Сам же Господь наш Ісус Христос і Бог Отець наш, що нас полюбив і дав у благодаті вічну потіху та добру надію, — нехай ваші серця Він потішить, і нехай Він зміцнить вас у всякому доброму ділі та в слові!» (2 Сол. 2, 15-17). За прикладом святих «будьте й самі святі у всім вашім поводженні» (1 Петр. 1, 15).
Тоді Всещедрий Господь подарує Україні мир і благодать, пошле свої нові і щедрі ласки у другому тисячолітті християнської історії Руси-України. Тоді нам в благодатній порфірі Української Православної Церкви Пресвята Діва Марія — глибина Божої Любові, дорога до неба, посередниця спілкування з небожителями, зі святими ангелами і архангелами — простягне свій омофор над Україною, над кожною парафією і над кожною християнською оселею, щоб усі ми мільйонногласно Відкупителеві людини, початку і кінцеві часу та Вселенної, і Отцеві, невичерпному Джерелу всякого добра, і Святому Духові, Печаті безконечної Любові складали честь і славу на віки віків.
«Радійте, удосконалюйтесь, утішайтеся, будьте однодумні, майте мир,- і Бог любові та миру буде з вами!» (2 Кор. 13,11). Амінь.
Категорія: Загальноцерковні новини
