14 СІЧНЯ – ПОТРІЙНЕ СВЯТО: ОБРІЗАННЯ ГОСПОДНЄ, СВТ. ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО І «ЩЕДРИЙ ВЕЧІР» (СТАРИЙ НОВИЙ РІК)
Славнозвісні «три празники» вшановуються урочисто Православною Церквою і народними традиціями. Попри історії встановлення дати святкування Нового (а саме старого Нового) року, календарні розбіжності григоріанського і юліанського стилів, свято Обрізання Ісуса Христа, день пам’яті святителя Василія Великого – тісно пов’язані між собою.
На восьмий день після Різдва Христового Свята Церква установила вшановувати велике свято – Обрізання Господнє. З одного боку, Христос прийняв обрізання для того, щоб виконати закон : «Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків, — сказав Христос,- не порушити прийшов Я , а виконати» (Мф.5.17). З іншого боку, Він прийняв обрізання для того, щоб показати, що Він набув справді плоть людську, а не був примарою чи безтілесним духом, як вчили єретики. Отже, Він був обрізаний, щоб явною була Його людська природа. Святий Єфрем Сирін говорить : «Якщо Христос не був плоттю, то кого обрізав Йосиф? Він став, воістину, плоттю, то й обрізаний був як людина, і Немовля дійсно обагрилося Своєю кров’ю, як Син людський; Він плакав від болю, як личить тому, хто має людську природу». Як старозавітня плотська людина обрізувала свою чуттєву плоть, так нова духовна людина повинна обрізувати душевні пристрасті : лють, гнів, заздрість, гордість, нечисті бажання й інші гріхи .
Обрізання в Старому Завіті було встановлено як образ хрещення й очищення праотцівського гріха, хоча той гріх обрізанням зовсім не очищався, бо цього й не могло бути доти, доки Христос не пролив добровільно за нас у стражданнях Свою пречисту кров на хресному дереві. Замість старозавітнього обрізання установив нове благодатне хрещення водою і Духом.
Обрізання у старозавітній церкві було дуже важливим священним обрядом. Завдяки йому кожен новонароджений ізраїльтянин вводився в завіт з Богом, вступав у число народу ізраїльського і робився наслідником обітувань, даних праотцям єврейським.
Обожненому Немовляті було дане ім’я Ісус, яке приніс із неба Архангел Гавриїл, коли благовістив Пречистій Діві Марії про зачаття. Ім’я Ісус – означає спасіння, як пояснив той же ангел, з’явившись уві сні Йосифові, кажучи : «І наречеш Йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх» (Мф.1.21).
Як Христос виконував закон старозавітньої церкви (хоча Йому,як Богу, і не потрібно було обрізання), ми повинні виконувати заповіді церковні, які показують нам шлях до спасіння. Але мало хто турбується про їх виконання, дивлячись на заповіді церковні з презирством. Православним християнам заповідається частіше відвідувати храм Божий, особливо у святкові дні, а натомість вони віддають перевагу відпочинку на дивані перед телевізором, на природі, рибалці, полюванні, збиранні грибів чи ягід, проведенням часу у різних розважальних закладах чи пустому ходінню по базару, бо забувають, хто вони є і для чого живуть. Багато хто каже : «Можна молитися вдома!» Можна, навіть треба, але потрібно і в храмі, бо церква – це часточка Неба на землі, де Сам Господь невидимо перебуває у Святих Таїнствах: храм Сам Бог назвав домом молитви (Мф. 21.13; Іс. 56.7).
Церква заповідає дотримуватися постів. Запитують: «Для чого це?» Відповідаємо—для подвигу, для очищення духу. Проте навіть знаючи це, не роблять спроби попоститися.
Тому й Різдвяні свята для таких людей полягають лише в матеріальному: добре поїсти, випити й таке інше. А де духовне? Молитва в храмі, прославлення Бога в церковних піснеспівах і колядках, щоб відчути повноту радості Різдвяних свят. Тому батьки, які самі не хочуть іти до храму і не беруть своїх дітей, позбавлені благодаті Божої, яка перебуває в храмах. Не приводять дітей до Святого Причастя, не привчають змалку ходити до церкви, бо самі не ходять, і діти через лінивство батьків духовно не зростають, а коли інколи приведуть до Причастя і дитина плаче, то кажуть, що вона боїться священика. Це нісенітниця, бо маля, не привчене змалку до цього, не знає, що з ним будуть робити. Тому потрібно привчати доньок і синів, внуків, правнуків ходити до церкви Божої, щоб дитина духовно зростала в любові до Бога, до ближніх, у повазі й пошані до своїх батьків.
У цей день також згадується пам’ять великого вселенського учителя – Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Він жив у четвертому столітті, походив із багатої християнської сім’ї. У родині було 10 дітей: 5 синів і 5 дочок, п’ятеро було зачислено до лику святих. На той час Василій отримав блискучу освіту і знав кожну з тогочасних наук досконало. Своє земне життя присвятив Богу і Церкві, став великим святителем, церковним письменником, організував чернече життя. Написав Літургії, яка носить його ім’я і звершується кілька разів на рік. Прожив 49 років. За великі подвиги і труди на благо Церкви названий Великим.
У день 14 січня ще святкується старий Новий рік. Цю назву він отримав через різницю в 13 днів між новим і старим стилем. У далекому 1699 р., коли за наказом Петра I, відповідно до європейського літочислення, святкування Нового року було перенесено на 1 січня, за новим стилем (григоріанським календарем), або 14 січня за старим стилем (юліанським календарем). Українська Православна Церква живе за юліанським календарем, тому що життя й діяння Господа нашого Ісуса Христа відбувалися в часи, коли діючим був саме юліанський календар.
У ці святкові Різдвяні дні ми повинні стати учасниками святкової радості, найперше бути присутніми у храмі на богослужіннях, а тоді відвідати один одного з колядками і віншуваннями, вітаючи зі святами. Не забудьмо, що кожне свято закликає нас до святості.
Категорія: Духовне читання, Загальноцерковні новини, Статті