Вже сьома зустріч міжконфесійного проекту «Сходи»

XH0A7893.JPG
22.02.2017 21:09

21 лютого 2017 року відбулася чергова сьома зустріч міжконфесійного проекту «Сходи».

Традиційно, зустріч відбулась у головному конференц-залі єпархіального управління — як завжди було цікаво та змістовно.

Тема жива і актуальна: ««Не вір, не бійся, не проси…».

З благословення керуючого Дніпропетровською єпархією Преосвященнійшого Владики Симеона у заході взяв участь голова господарсько-фінансового відділу єпархії, викладач Дніпровської духовної семінарії протоієрей Даниїл Зінкевич.

Автор проекту «Сходи» журналіст Ігор Суховій, координатор протоієрей Димитрій Поворотний.

Цей проект став можливим завдяки підтримці голови Дніпропетровської облради Пригунова Гліба Олександровича та областній газеті «Зоря».

На перший погляд, повна невідповідність Святому Письму, за яким маємо вірити у Всевишнього, просити його милості і боятися согрішити. Окрім заборони страху, дві поради і зовсім сумнівні. Проте для суспільства усі вони були і залишилися гаслом. Їх можна було прочитати де завгодно, а найчастіше у буцегарнях і громадських вбиральнях… Ще одна міра довіри до начебто чудового радянського минулого.
Звичайно у нашої теми є підтекст. «Не вір, не бійся, не проси» — гасло для громади, яка добре вивчила попередню історію: не вір, бо на кожному кроці зустрінеш «стукача», не бійся, бо вмреш тільки один раз, а щось благати у злодіїв і далі по системі до самого вождя — марна справа…
Та якщо розглянути мораль цієї сентенції з точки зору священних текстів?
Чи випадково персонаж твору Михайла Булгакова говорить: «Ніколи нічого не просіть. Особливо у тих, хто сильніше за вас. Прийдуть і самі дадуть…» Персонаж, який представляє зовсім не світлі сили тут і за межами буття…
У мене був один знайомий, який доводив, що Михайло Опанасович Булгаков ставив зовсім інший наголос у російському слові «просите» і виходило, що Воланд не радить, а дорікає: «Никогда ничего не прОсите…» Вам не смішно?
Так чи інакше, а роман «Майстер і Маргарита», при всіх його вадах і чеснотах, став першим сигналом для радянських атеїстів про біблейські події, та ще й у такому читабельному стилі. Ви згодні?
На тлі запропонованої триади у назві нашої теми, давайте розмірковувати. Людина, яка ніколи і нічого не просить у Всевишнього, вона справді сповнена гордині? Тоді, коли ж вона виходить за межу елементарної гордості у звичайному житті? І чи є ця межа, з точки зору прохання допомоги у ближнього? Звичайно мова не йде про жебрацтво.
Сучасні страхи людства – величезне коло для коментарів. Тому назвіть лише три основних, які сповнюють людей, які віддалилися від Бога.
Віра поза релігією, може бути у кожного своя. Наприклад, віра у світле майбутнє співвітчизників, країни, власної родини. У чималій мірі українське прийдешнє щастя залежить від того, як швидко вгамується імперія на північ від наших кордонів. Вам подобається варіація відомого рядка Тютчева «Умом Россию не понять…» у викладі Ігора Губермана…? І що було б, якби росіяни вірили не у власну непереможну велич, а тільки в заповіді Всевишнього?
Окрема тема торкається такого враження: хтось постійно просить і отримує, а віддавати нам з вами… Якщо Святі тексти є Книгами серед книг, там має бути подібна історія і порада.

Відео зустрічі буде додано згодом!

Категорія: