7 квітня — Благовіщення Пресвятої Богородиці
Тропар свята Благовіщення Пресвятої Богородиці дає підстави для важливих роздумів щодо історії спасіння людини: «Сьогодні спасіння нашого початок і від віку таїнства явлення: Син Божий стає сином Діви, і Гавриїл благодать благовістить. Тому й ми з ним до Богородиці взиваємо: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою!»
Справді, якось несподівано може здатися називати початком спасіння нашого сповіщення Божої волі Діві Марії, адже ми вшановуємо Різдво Господа нашого Ісуса Христа — пришестя втіленого Месії у світ, особливим чином шануємо також і страждання Господні, які Він перетерпів заради всіх людей, а також урочисто звершуємо святкування Воскресіння Христового. Чому ж церковні піснетворці саме Благовіщення назвали початком нашого спасіння? Якщо б намагатися знайти початок спасінню в такий спосіб, коли ми шукаємо певний момент часу, з якого все почалося, то, можливо доречно було б назвати початком спасіння обітницю Бога першим людям Адаму та Єві про майбутній прихід Месії? Або навіть саме створення людини, бо якби Господь не створив людину, то кого спасати?
Вийти із цього нескінченного ряду питань нам допомагає усвідомлення того, що виконання обітниць Божих не слід прив’язувати і ставити у залежність від часу, адже Бог поза часом, бо Він — Творець часу. Благовіщення називаємо початком спасіння, бо це свято виявляє узгодження волі Божої та людської, тобто розглядається в площині міжособистісних стосунків Бога й людини. Іноді виникає спокусливе питання: а якщо б Діва Марія не погодилася? Справді, лише лукавий може бути джерелом подібної цікавості. Світлі ангели творять волю Божу не тому, що їх до цього хтось чи навіть Сам Бог примушує, а тому, що так вони, розумно-вільні істоти прикладають свою волю. Також і демони є злими не тому, що Бог призначив їм такими бути і вони нічого не можуть вдіяти, а тому, що таким є вияв їхньої спотвореної волі, що діє всупереч волі Божественній. І, нарешті, Діва Марія не була змушена саме так відповісти на слова архангела Гавриїла, погодившись, але її вчинок свідчить про глибоке смирення і бажання співдіяти волі Божій. Такого пояснення для розуміння важливості святкування Благовіщення достатньо, щоб відсікти неправдиві міркування, навіть не вдаючись до особливого богословського аналізу.
Починаючи з ранніх віків історії Церкви Христової подія Благовіщення розглядалася як перший акт виконання Богом Своїх обітниць про пришестя Месії.
«Христос» — грецьке слово, що означає «помазаник», слово ж «Месія» є єврейським і означає те ж саме. Тому юдеї або євреї називають Господа Месією. Сучасна назва свята Благовіщення (з грецької — «блага звістка» або латинське Annuntiatio — «сповіщення») стала вживатися в церковному лексиконі через 600–700 років після Різдва Христового.
Історія свята Благовіщення на основі новозавітних писань звучить так: «Шостого ж місяця був посланий від Бога ангел Гавриїл у галилейське місто, яке називається Назарет, до діви, зарученої з мужем на ім’я Йосиф з дому Давидового; ім’я ж діви — Марія. Ангел. Увійшовши до Неї, сказав: «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, благословенна Ти в жонах. Вона ж, побачивши його, стривожилася від слів його і міркувала, що б то значило це привітання. І сказав їй ангел: «Не бійся, Маріє! Бо ти знайшла благодать у Бога. І ось зачнеш в утробі, і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус. Він буде великим і Сином Всевишнього наречеться, і Господь Бог дасть Йому престол Давида отця Його. І царюватиме у домі Якова повік і царству Його не буде кінця». Так описує цю подію апостол і євангелист Лука у першій главі написаного ним Євангелія.
Власне, дата свята Благовіщення пов’язується з датою Різдва Христового — між ними рівно 9 місяців.
Як знаємо із Писання Старого Завіту Бог і раніше через пророка Даниїла вже згадував про Христа: «Та знай і розумій: як вийде повеління про відновлення Єрусалима до Христа Владики сім седмин та шістдесят дві седмини. І повернеться народ, і відбудуються вулиці і стіни, але у важкі часи. І по тих шістдесяти і двох тижнях буде погублений Месія, хоч не буде на Ньому вини. А це місто й святиню знищить народ володаря, що прийде, а кінець його буде, як від повені. А до кінця війни будуть спустошення. І Він зміцнить заповіта для багатьох за один тиждень, а за півтижня припинить жертву та приношення. І на крилі святилища буде мерзота запустіння, і остаточно визначена загибель осягне спустошувача». Такі слова знаходимо в дев’ятій главі пророчої книги.
Більше того, через пророка Михея, Бог попередив навіть про місце, де народиться Ісус Христос. «І ти, Віфлеєме-Єфрафо, чи малий ти між тисячами Юдиними? З тебе вийде Мені Той, Який повинен бути владикою в Ізраїлі, і Якого походження від початку, від днів вічних» — читаємо в п’ятій главі книги пророка Михея.
Свято Благовіщення має велике значення, бо від нього, фактично, розпочинається Новий Завіт. На благу вість Архангела про втілення Божого Сина чекало людство довгі тисячоліття. На ту благу вість чекало небо, чекала земля, чекали душі праведних, що жили раніше. З цим днем сповнилася Божа обітниця послати Спасителя, бо цього дня «Слово стало тілом, і оселилося між нами» (Ін. 1: 14).
У слові на Благовіщення, яке виголосив святитель Іоан Золотоустий, читаємо: «Архангел Гавриїл був посланий об’явити всесвітнє спасіння. Гавриїл був посланий принести Адаму обітницю про повернення з неволі. Гавриїл був посланий, щоб створіння заручити з Творцем. Гавриїл був посланий до живої палати Царя ангелів. Гавриїл був посланий до Діви, збереженої для Сина. Був посланий ангел, щоб вказати на Сонце правди. Був посланий ранок, що передує світлу дня. Був посланий архангел Гавриїл, котрий вказує на Того, Хто знаходиться у Отця Небесного».
Святкування Благовіщення почалося у Східній Церкві наприкінці IV або на початку V ст. Імператор Маврикій (582–602) робить це свято загальнообов’язковим у цілій Римській імперії. В перших століттях це свято вважалося Господнім, як на Сході, так і на Заході. На це вказують його первинні назви, такі як «Христове Зачаття», «Благовіщення про Христа», «Початок Відкуплення», «Благовіщення», «Благовіщення Ангела Марії», «День Привітання», «День або Свято Благовіщення». Тільки в VII ст. затверджується сьогоднішня назва для всієї Східної Церкви: Благовіщення Пресвятої Богородиці.
На святкування 7 квітня (25 березня за старим стилем) вплинуло свято Христового Різдва, що настає рівно за дев’ять місяців після Благовіщення. При тому існувало старовинне побожне передання, що в цей день збігаються дати втілення Божого Сина і Його смерть на хресті. Олександрійська Пасхальна Хроніка 624 р., а також Константинопольська Пасхальна Хроніка початку VII ст. згадують про це святкування саме в день 7 квітня (25 березня).
Богослужбові співи на це свято склали преп. Іоан Дамаскін, св. Косма Маюмський, Феофан, єпископ Нікейський. Наступного дня після свята Східна Церква святкує «Собор архангела Гавриїла». Це давній звичай Православної Церкви, щоб наступного дня після великого свята віддавати почесть тим особам, що в його події приймали безпосередню участь.
Свято Благовіщення в Русі-Україні було після Успіння другим Богородичним святом, якому в Києві була присвячена церква в першому столітті християнства. Князь Ярослав Мудрий на золотих воротах у Києві збудував храм у честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. «В 1037 році — каже наш найстаріший літопис — заснував Ярослав великий город Київ, що має золоті ворота. Побудував і церкву св. Софії, Премудрості Божої, митрополичу, а далі кам’яну церкву Благовіщення Св. Богородиці на Золотих воротах. А це тому побудував премудрий князь Ярослав церкву Благовіщення на воротах, щоб завжди була радість тому місту Благовіщенням Господнім і молитвою Пресвятої Богородиці й архангела Гавриїла».
Богослужіння на Благовіщення повне урочистих, величних і радісних гімнів. Багато разів тут повторюється добре знаний нам привіт ангела: «Радуйся!» Головні мотиви тієї святої і неземної радості — це втілення Божого Сина, це привілеї богоматеринства і цнотливості, це спасіння людського роду.
Іконографія Благовіщення — це зображення «доброї звістки» для людства, як говорить сама назва цієї події. Одночасно це свято великої радості, бо довгоочікуваний прихід Месії сповняється. На іконі Благовіщення вгорі видно небесний півкруг, звідки сила Святого Духа сходить у променях світла на Богородицю, згідно зі словами архангела Гавриїла. Тут бачимо дію Пресвятої Тройці в найглибшому значенні її таїнства: волю Всевишнього Отця сповіщає архангел Гавриїл, Син Божий втілюється в лоно Богородиці, а чудесне воплочення проводить Святий Дух.
Архангел Гавриїл, сильний і могутній вісник Божий, звернувся до Пречистої Діви, яка представляє ціле людство. Архангел Гавриїл зображується в динамічній позі — в русі, з жезлом Божого посланця. В нього урочистий вигляд, бо він звіщає Богородиці та всьому людству глибоке таїнство. Пречиста Діва нахилила голову, ця поза означає прийняття, згоду. Деякі отці стверджують, що це — жест дівства. Безпліддя є вияв поразки людини, а дівство — знак віддання першості іншому: не я творю життя, а Ти, Господи.
В лівій руці Богородиця тримає прялку, що вказує на заняття скромної дівиці, жест правої — говорить про покірне прийняття Божої волі. Богородиця зображена у зелених і синіх барвах, щоб вказати на те, що Вона є творінням. Зелений колір — це колір землі, а синій — колір людськості. Марія зодягнена у червоний плащ, а це вказує, що Христос дав їй божественність, оскільки Вона Його прийняла, зробила місце для Бога.
Спрадавна існує звичай в день Благовіщення відпускати на волю птахів з кліток. Цей простий земний символ означає сповіщення свободи всьому світу, а також небеса, що відкриваються для людської душі.
Категорія: Духовне читання, Загальноцерковні новини, Статті
