У МОНАСТИРІ ЗВЕРШИЛИ ВЕЛИКУ ВЕЧІРНЮ З ЧИНОМ ПРОЩЕННЯ

IMG_0009
15.03.2021 21:09

14 березня 2021 року ввечері, у Прощену неділю, керуючий Дніпропетровською єпархією Високопреосвященнійший Владика Симеон (Зінкевич) звершив Велику Вечірню з Чином Прощення у храмі прп. Антонія і Феодосія Печерських Свято-Благовіщенського жіночого монастиря м. Дніпра (вул. Рилєєва, 36).

Під час Чину Прощення Архіпастир виголосив повчальне слово до своєї пастви.

Наприкінці богослужіння архієпископ Симеон прочитав молитви, які згідно уставу читаються перед постом, попросив прощення у духовенства та парафіян і благословив віруючих на Великий піст.

Остання неділя перед Святим і Великим Постом називається Прощенною неділею. Цього дня Церква нагадує нам про гріхопадіння перших людей і вигнання їх із раю. Саме переступ праотцями Адамом і Євою волі Божої призвів до страшних наслідків. У світ прийшов гріх, хвороби і смерть. Знищити їх люди самотужки не могли, а отже, потребували Спасителя, тобто Того, хто звільнить їх від цього гріховного рабства.
Цей величний подвиг заради усіх людей і звершив Господь Ісус Христос своїми стражданнями, смертю і славним воскресінням, про що ми і будемо згадувати упродовж усього Великого Посту. А перед самим його початком, подібно до лікаря, який бореться не з симптомами хвороби, а з її безпосередньою причиною, Церква закликає згадати саму причину, яка возвела на Голгофу Ісуса Христа.
Подаючи це повчання, святі отці показують нам, який страшний гріх, тим самим, закликаючи нас уникати його у своєму житті. Саме для боротьби із гріхом і пристрастями встановлений Святий і Великий Піст. Вступаючи у цей світлий час Церква закликає нас примиритись зі своїм ближнім. Сам Спаситель заповів нам прощати образи ближньому, кажучи: «Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6, 14-15).
Традиція просити прощення в один одного напередодні посту має древнє коріння. Згідно Священного Передання преподобні отці перших монастирів на час посту покидали свої обителі і віддалялись у пустелі, де проводили свій час у посилених молитвах та аскетичних подвигах. Там вони перебували до дня Світлого Христового Воскресіння. Зважаючи на різні обставини, не всі отці могли повернутись на Пасху до своєї обителі, адже через поважний вік, дехто з них міг упокоїтись у пустелі. Тому, щоб не постати на Божий Суд не примирившись із своїми ближніми вони заздалегідь просили прощення у своїх співбратів.
Окрім цього традиція просити прощення має сакраментальний і символічний зміст. Неможливо поститись, молитись і любити Бога маючи в своєму серці злобу на ближнього. Саме тому Господь забороняє приносити жертви не примирившись із ближніми, кажучи: «Коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником і піди перше помирися з братом твоїм, і тоді прийди і принеси дар твій» (Мф. 5, 23-24).
Без взаємного примирення Господь не благоволить до наших молитов. Багато хто з нас не надає цьому належного значення. Маючи злобу проти своїх ближніх, віруючі люди моляться Богу, ходять до церкви, приймають Святі Тайни, роздають милостиню, чинять інші добрі діла і думають, що так воно і повинно бути: злоба — злобою, а добро — добром; одне одному не заважає. Такі віруючі глибоко помиляються. Від тих, хто тримає у своєму серці ненависть і злобу, Господь не приймає молитву. Він відкидає їхню милостиню, а їх самих не прощає до того часу, доки вони не викинуть із своєї душі ненависть.
Що ж робити, коли ти просиш вибачення, а ближній не прощає? Відповіддю на це питання може бути повчальна історія із Києво-Печерського патерика про двох друзів: пресвітера Тита і диякона Євагрія.
Вони були друзями, але одного разу сильно посварились. У такому ворогуючому стані вони навіть насмілюватись звершувати богослужіння. Їх взаємні образи були настільки великими, що коли Євагрій звершував на богослужінні кадіння, то Тит навмисно відвертався від нього.
Згодом пресвітер Тит дуже захворів. Будучи смертельно хворим, він почав гірко оплакувати свій гріх і послав до диякона Євагрія з проханням: «Прости мені, брате, ради Господа, що я образив тебе гнівом моїм». Але той не пробачив, навіть почав клясти пресвітера. Бачачи, що Тит помирає, братія монастиря насильно привела Євагрія, щоб він попрощався з братом. Побачивши його, хворий відразу ж піднявся, упав перед ним на коліна і почав просити прощення. Євагрій, не пробачивши його, сказав: «Ніколи не прощу йому, ні в цьому житті, ні в майбутньому». Ледве він устиг промовити ці слова, як зразу ж упав і помер. Братія хотіла його підняти, але він уже був мертвим. А хворий Тит став здоровим, наче й не хворів.
Страх напав на всіх, коли вони побачили таку смерть Євагрія й чудесне зцілення пресвітера Тита. Братія почала питати його, як це сталося.
Блаженний Тит розповів їм таку історію: «Коли я хворів, то бачив ангелів, які відійшли від мене і плакали, що я помираю. І бачив бісів, які раділи за мої гріхи. Тоді я почав просити вас, щоб ви відправилися до мого брата й попросили за мене прощення. Коли ви привели Євагрія, я поклонився йому, а він відвернувся від мене, тоді я побачив ангела, який держав палкого списа, яким вдарив диякона, після чого той і впав мертвим. Мені ж ангел подав руку й підняв, і я — здоровий». Після цього преподобний Тит і братія монастиря ніколи й ні з ким не ворогували.
Тому вступаючи у Великий Піст, ми повинні простити усім нашим кривдникам усілякі образи, і самі попросити вибачення в того, кого образили ділом чи словом. Простивши, необхідно раз і назавжди забути про будь-які образи. Тому нехай Всемилостивий Господь благословить нам достойно розпочати і з користю для душі провести увесь Піст, і сподобить нас із радістю зустріти Світле Христове Воскресіння.

Категорія: